Вивчена безпорадність і полювання на вовків

........прочитав в новинах про те, що професор, декан факультету психології, що страждав від невиліковного онкологічного захворювання, покінчив із собою. Він залишив коротку передсмертну записку, в якій пояснив свій вчинок тим, що втомився від смертельної хвороби і просив нікого не звинувачувати в події.

Як же так?

Людина відмовилась від спроб продовжувати боротьбу за життя, хоча у нього для цього були всі умови: медикаменти, спостереження лікарів, не кажучи вже про всілякі знання психологічної природи.

Існує поняття так званої вивченої безпорадності , коли (визначення з Вікіпедії)«індивід не робить спроб щодо поліпшення свого стану, хоча має таку можливість». Цей феномен випадково відкрив в 1967 році Мартін Селігман, проводячи експерименти на собаках.

Він намагався виробити у собак рефлекс страху на високий звук, пропускаючи через клітки невеликий, але чутливий розряд струму. Коли ж клітки відкрили і собаки «повинні були злякатися» високого звуку, супроводжуваного розрядом струму, і вибігти назовні, то тварини залишились всередині. Собаки не робили спроб втекти, хоча зробити це при відкритих дверях було нескладно. Вони немов «навчилися» безпорадності.

Як не дивно, цей феномен властивий і людині. Зі сторони  її пасивна поведінка здається нерозумною. Хочеться вигукнути: «як вона може терпіти це?» Або «чому опустив руки, адже далеко не все втрачено?» Ситуація з суїцидом професора з першого абзацу - один з таких прикладів. Навіть глибокі знання психології не допомогли знайти внутрішні ресурси у вигляді віри і впоратися з депресією.

За рахунок чого ж ми вчимося безпорадності?

В основі цього феномена лежить втрата відчуття свободи та контролю над ситуацією. І як результат цього - втрата віри у власні сили .

Саме тому тут не допоможуть одні тільки знання в області психології, так як вони слабо пов'язані з вірою , яка ледве піддається систематизації, класифікації та логічному аналізу.

Проте, наприклад, Роберт Ділтс описав у своїх книгах способи роботи з вірою через зміну переконань. Він писав, що переконання є якоюсь структурою, об'єднуючою наші внутрішні стани, цінності, очікування і сенсорний досвід . При цьому обмеження переконань або «думки-віруси» виникають внаслідок порушення зв'язків зі своїми цінностями та досвідом.

Дійсно, віра в себе і свої сили може бути поступово втрачена через повторювання невдалого події. Людина набуває негативний, травмуючий досвід болю або невдач, а разом з ним і шкідливі переконання, що «і далі не вийде» . Звідси формуються негативні очікування . Це, у свою чергу, відвертає людину від своїх цінностей , тому що «і так погано, не до них зараз». Як наслідок, виникає стан зневіри і депресії замість віри в себе і свої можливості.

Виходить замкнуте коло : психіка підлаштовується під невдалий досвід, навчаючись безпорадності і набуваючи негативних переконань Тепер будь-який успіх починає здаватися випадковістю. А очікування поразки стає нормою на фоні депресивно-безсилого стану.

Як же вийти із замкнутого кола вивченої безпорадності?

Тут можна скористатися моделлю Ділтса, яка за своєю суттю не так вже й громіздка, а, навпаки, компактна і досить ємна. Потрібно впливати на всі складові психіки, які пов'язані з переконаннями.

Сенсорний досвід . Тут варто згадати всі власні вдалі приклади з життя, коли виходило справлятися з труднощами. Таким чином ми перемкнемося на позитивний досвід, зрозумівши, що в будь-якому правилі є винятки. Причому тут буде корисний не тільки власний, а й чужий досвід - того, хто зміг подолати схожі труднощі.

Цінності . Необхідно відновити зв'язок зі своїми глибинними цінностями, відповівши на питання «що для мене у всьому цьому найважливіше?». Можливо, це один з ключових кроків, що приводить до того, що людина «прокидається» і приймає рішення почати рухатися в іншому напрямку.

Очікування . Ніщо так не «включає» позитивні очікування, як установка життєвих цілей, до яких варто прагнути і які пов'язані з глибинними цінностями. При цьому важливо радіти найменшим успіхам, які наближують нас до цих цілей. Нехай це буде крихітний крок, але він робить нас ближчими до бажаного результату.

Стани . Будь-який стан є похідним від того, що відбувається з нашим тілом, розумом, душею і емоціями, які ми переживаємо. Щоб «вигнати» депресію потрібно додати активності тілу і зайняти розум, наприклад, складанням плану досягнення життєвих цілей. Емоційну і духовну сферу можна збагатити доставлянням собі різного роду маленьких, середніх і великих задоволень у вигляді розваг, подорожей і тому подібних речей.

Розірвати замкнене коло безпорадності непросто, це зажадає зусиль і прояву сили волі. Але з кожним кроком рухатися вперед буде все легше і легше.

Полювання на вовків

В якості метафори до статті хочу торкнутися теми полювання на вовків . Суть її в тому, що, вистеживши вовчу зграю, мисливці оточують зону, де знаходяться хижаки, кордоном з прапорцями. Остання являє собою просту мотузку, на якій висять шматочки тканини. Перестрибнути її або проскочити між смужками тканини не представляє ніякої складності. Але тільки не для вовка. Хитрість у тому, що мисливці спеціально просочують тканину запахом людини. Цей запах - сигнал найвищої небезпеки для такого розумного (пишу без лапок, тому що це дійсно так в порівнянні з іншими) хижака, як вовк. Останній, наблизившись до огорожі з прапорців, не робить жодних спроб подолати її, чим, природно, користуються підоспілі мисливці.

Виходить парадоксальна ситуація, в яку потрапляє вовк. Інстинкт, що захищає його від небезпеки, заганяє тварину в пастку. 

Вибратися з цієї пастки так само, як і із замкнутого кола вивченої безпорадності може допомогти тільки віра і сильне бажання жити і рухатися вперед, незважаючи ні на які кордони: