Намальовані сни.

    Андрій з юних років любив малювати. І хоч його малюнки кольоровими олівцями не можна було назвати шедеврами, його це не хвилювало. Адже творив він виключно для своєї душі в часи відповідного настрою.

  Малював він переважно пейзажі далеких країн, хоч за межі своєї ніколи не виїжджав. Саме тому його пейзажі часто не відповідали реальності і більше були схожими на казкові.

  Інколи малюнки Андрія попадали на очі його друзям.

– Слухай,  друже, на твоїх малюнках такі чудові казкові пейзажі, що аж хочеться там побувати.

– Та я й сам би цього хотів. Але коли я їх малюю, то з’являється відчуття, що я там дійсно був. Може тому я їх і малюю. Але то ж лише витвір моєї уяви, і тільки в уяві можна туди потрапити.

   Але якось після невдалого падіння і нетривалої втрати свідомості, з уявою Андрія сталися неймовірні зміни. Тепер кожний намальований пейзаж став йому снитися. Та так реально, ніби це відбувається насправді.  

  Ця неймовірна набута особливість так сподобалася Андрію, що він кожного разу цілеспрямовано малював красиве місце, куди подорожував у своїх снах.

  Ці подорожі були схожі на додаткове життя. Він купався в лазурних водах теплих морів, спускався на лижах з засніжених гір, чи просто сидів на березі мальовничого озера і милувався заходом сонця.

  Одначе Андрій відчував, що йому чогось не вистачає. Іноді незрозумілий смуток закрадався в його душу. І хлопець згадав, що коли він ще не мав цієї набутої особливості, йому іноді снилася вродлива дівчина. Це було приємним відчуттям. Але пам’ять, заповнена враженнями від подорожей, не зберегла риси тієї дівчини. Одначе Андрій згадав, що якось її намалював, і  почав шукати той малюнок.

  Ось вона! Стрункий стан, світле довге волосся і блакітні очі, погляд яких примушує частіше битися серцю. І Андрій не вагаючись домалював її у свіжий пейзаж під тінистою пальмою на березі моря.

  Ніколи він ще так нетерпляче не очікував приходу ночі. І вона йому приснилася. Вони босоніж гуляли смугою прибою, розмовляли про всякі дрібниці і були просто щасливою парою. Тепер жодний намальований пейзаж не був без її присутності.

  Але згодом смуток знову повернувся до Андрія. Так, сни і щастя в них,  все це чудово. Але то всього лише сни. Та й кожного разу для зустрічі потрібен був новий малюнок. Було враження, ніби він проживає намальоване життя. По суті так і було.

  Та одного разу у Андрія народилася цікава ідея. А якщо уві сні намалювати свою уявну дівчину?

   До цього сну Андрій готувався особливо ретельно. На папері було намальовано все, що знадобиться для створення малюнку у своєму сні. І він намалював там цей малюнок.

   Вранці, як Андрій не шукав, але вимушений був змиритися з тим, що його дівчина у реальності так і не з’явилася.

  Своїм розпачем Андрій поділився зі своєю дівчиною уві сні.

– Андрюш, а як ти потрапляєш у свої намальовані сни?

– Просто кладу малюнок біля себе і лягаю спати.

– Але ж тут ти не лягав спати. Може спробуємо.

  Малюнок був намальований, і щаслива пара, обійнявшись, заснула в тіні високої пальми. А на ранок вони в тих самих обіймах проснулися в домі Андрія…

  Після цього пробудження Андрій перестав малювати. А для чого? Він зі своєю дівчиною і без малюнків чудово проводив час на природі. І не важливо, що це не узбережжя далекого моря, а лише поліські простори. Для щастя не так вже й багато потрібно.