Він був з тих, що...

Він міг пити пляшку з горла, стоячи на вікні, коли на нього байдуже дивились зорі. Міг літати уві сні над квітами разом з бджолами, збирати з ними солодку лікуючу радість. Він залишав глибокі рани на протікаючих дахах мертво-сплячих людей. Ці відбитки я бачив свіжими вранці, коли перші промені сонця запалювали стіни їх пуританських будівель.

Він жив на вулиці, всмоктуав в себе сірі фарби вмираючих під*їздів, збирав до купи звуки, розкидані по місту, ходив з розцяцькованою сопілкою і був завжди усміхненим. Він знав щось таке, що не міг знати ніхто інший. Його скарби знаходилися вище даху і вище самого неба. Звідти не можно було нічого поцупити. Там ховався його небесний банк. В ньому не було дорогоцінних паперів. Тільки безконечними рядами лежали хворі, знедолені та скривджені, що виплакували з себе блискуче марево.

Коли його не стало, світ не змінився. Продовжували ламатися трамваї, лаялися між собою засмученіі люди, на чолах яких він один колись бачив надпис - "недодали", собаки рилися в відходах цивілізаціїї, шукали те, що відстрочило б їм страшні муки.

Зате щось сталося на небі. В той день жодна хмаринка не залетіла в сонце, а місто чуло ангельську музику. Ніхто не міг сказати, звідки вона з*явилася. Люди все списали на дивні речі, що останнім часом траплялися по всьому світу. Люди завжди так роблять...

Він добровільно прийшов в наш світ і добровільно пішов. Він був одним з тих малих , що навчилися давати...