Початок.

Добре! Перетерпів початкові класи, поступив в гімназію. Ситуація змінилась не сильно. В гімназії і справді було декілька вчителів, які б слугували прикладом для учнів, але їх можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Були вчителі, які собі дозваляли привселюдно образити навіть через те, що в хлопця було довге волосся, і купа подібних речей.. Ехх.. аж згадувати не хочеться. Навчання в старших класах дало частину життєвих знань, які пригодились в майбутньому. Навчився бачити щирість і нещирість в людях, відрізнити справжнього друга від корисливого знайомого. Про корупцію в школі не хочу і не буду говорити нічого. Кожен знає, як зараз здаються екзамени в школах. Але я з принципу попросив батьків, щоб в школу не ходили, не носили подарунків і щось на кшталт того. Результат так само отримав. Оцінки з деяких предметів були суттєво нижчими від однокласників, які списували контрольні в мене.

Наступним, переломним моментом мого життя, стало навчання в університеті. Момент почався, власне, з моменту здачі вступних іспитів. Сам поїхав в інше місто, сам здавав іспити, і на велике здивування, поступив також сам, без грошей, хабарів. Хоча ні, гроші були.... Коли їхав на іспити в іншу область, в кишені було, здається 50 гривень, які я успішно, ні в чому собі не відмовляючи, потратив на дорогу, пляшку води і крекери. Життя в універі не подібне на американські чи російські серіали про студентів. Почалось життя в мене, як і у всіх студентів, з першого курсу. Перші пари, нові знайомства, нові друзі, нове коло спілкування. Також, доводилось мені декілька разів змінювати свої життєві цінності. Чесно кажучи, з моменту коли почав навчатись в універі, зрозумів, що хабарництво в школі - це просто "квіточки".  Але, по великому рахунку, начальна програма в вишах настільки гнила і до болю не потрібна сучасним студентам, що аж інколи перетрушує зі злості, що вбив купу часу на непотрібні предмети в житті. Краще б готували нас до життя, а не вчили по декілька разів те, що вже в Європі забули і викинули. На другому курсі я зустрів своє перше кохання. І світ перевернувся з ніг на голову. Все що було колись, не грало жодних ролей в мому житті. Був я і та людина. Хоча до хорошого швидко звикається. Ростуть "доходи" ростуть і апетити... Навіть  інколи здається що стосунки допомогли мені стати дорослішим. Працювати з другого курсу, заробляти, стати відповідальним і не тільки за себе, а ще і за кохану людину. І всетаки, вкотре переконуюсь, що життя як зебра. Є білі полоси, а є і чорні. Університетскі роки проходили доволі одноманітно-добре, і ніби наука з роботою не конфліктували, а в деяких випадках знання, які отримав на роботі, виручали і в навчанні. 

Здаючи державний іспит на 4-му курсі, якось не було ні страху, ні відчаю, ні якихось надзвичайних емоцій, на відміну від деяких моїх однгрупників. Чи то грала впевненість в свому рівні знань, чи то просто був впевнений в собі, що не загублюсь в житті. Отже, пройшовши чергові екзамени, я поступив на 5 курс, де зараз і навчаюсь. За час навчання зрозумів, що пів року роботи дає більше навчання, досвіду, знань ніж 5 років навчання в універі. Маю на увазі практичні знання, які корисні і допомагають інсувати в цьому світі, в цій країні. Досить недавно зрозумів, що не треба вірити в "обгортки" людей і що слова дуже рідко відповідають справжнім думкам. Встиг декілька разів глибоко розчаруватись в людях, один раз глибоко розчарувався в коханні. 

Але поки живу, треба змінюватись, не застрягати на місці, рухатись далі, робити те, що приносить задоволення, шукати людей близьких по духу, допомагати людям, дарувати посмішки і залишати після себе як найменше сліз! 

Звичайно, що в декількох рядках важко описати майже 22 роки життя. Але хотілось б залишити в пам"яті найяскравіші і найщиріші моменти життя.