Так, шановні читачі, сьогодні говоритимемо про інформацію. Благо - привід поважний - шостого червня святкуємо день журналістики. Як це банально не звучало б, але все ж спочатку було слово. І це слово було носієм інформації. Насправді, велика сила - розуміти один-одного. І ми - журналісти повинні полегшити вам - читачам процес розуміння глобальних речей. Саме тому нас дехто звик називати четвертою владою, або сторожовою собакою демократії. Особливо часто це згадувалося після Помаранчевої революції. Рівно як і поняття про свободу слова. От нещодавно один мій знайомий звернув увагу на те, що насправді навіть після згадуваної революції справжньої свободи ми так і не отримали. Насамперед варто зауважити про те, що ідея так званого громадського телебачення, так і залишилась лише ідеєю. А нас, журналістів, насамперед, цікавить власник того чи іншого засобу масової інформації. І серед цих засобів насправді дуже мало тих, які дійсно мають право називати себе незаангажованими. Як б там не було, а інформаційна сфера, в якій ми всі постійно перебуваємо все ж викривлена. Аби скласти правильну думку, людині сучасній потрібно проаналізувати принаймні три протилежних джерела інформації. І тільки синтезувавши все це, ви можете приблизно уявити, що відбувається в нашій країні. Демократично? Цілком. Ви самі обираєте кому вірити. Але не кожен громадянин має доступ до отих класичних трьох джерел інформації, а якщо хтось і має, то не завжди схоче займатися перепрочитанням однієї і тієї ж новини в різних газетах чи на різних телеканалах. Тому і процвітають у нас різні “піари” чорні, білі та різнокольорові. Але й це ще не все. Інформація часто потрапляє до читача-глядача зовсім не в тому вигляді, в якому мала би потрапляти. Сьогодні вся газетна робота поділилася на два напрями: ньюзмейкерство та власне журналістика. Перший - це абстраговане подавання хронології подій. Часто у потрібному комусь ракурсі. Але цей напрям, який сповідує більшість українських газет, спільного зі справжньою журналістикою має дуже мало. Журналіст має не просто злапати сенсацію, зробити шкандль, епатувати, здивувати чи розвеселити читача, в нього набагато глибша, значущіша соціяльна роль. Він мусить помітити проблему і вказати на неї громадськості. Журналіст не може бути злим, як багато хто, навіть на тренах нашого регіону. Він мусить шукати добра у своїх матеріялах. Він не повинен бути налаштований на образу чи деструктив, свої дії він неодмінно повинен погоджувати з добрими намірами. Лише тоді він журналіст. У всіх інших випадках він піарщик, рекламіст, гуморист-астролог, для якого мета виправдовує засоби.
Але й читачі так само поділяються. Хтось любить читати анекдоти, а хтось серйозні матеріяли, які можуть допомогти розібратися в тому, що відбувається і прийняти правильне життєве рішення. Саме тому в газетній роботі надзвичайно важливий зворотній зв’язок. Ми повинні знати, як ви реагуєте на світ, на наші матеріяли. Ви можете лаяти нас, хвалити, ставитися до нас байдуже, але не мовчіть про це. Якщо вас щось турбує, не соромтесь, якщо ви маєте що сказати іншим - просимо дуже, для того ми й існуємо, щоб вам було легше жити.
