Снова боль, как могу, скрываю.
С глаз подальше людских бегу.
Где-то дымным костром остывает
Счастье наше на том берегу.
Посижу в призрак ночи тупясь,
Отрешенный и сам не свой.
Повернула тропинка круто
В те места, где звериный вой.
Беспокойно вода журчала,
О себе подавая знак...
Это грусти моей начало.
Что-то в жизни моей не так!

Все мерещутся поля,
Сколько глаз - пшеница...
Захотелось журавля,
А в руке - синица!
Расскажи куда летишь,
Песенная птица?
Только с чем тебя сравнить,
Бедная синца?
Я синицу отпущу,
Некуда ей деться.
Побегу за журавлем
По тропинкам летства.
Он весной к нам прилетит,
Крыльев свист я слышу.
На одной ноге стоит
На отцовской крыше...
Я поймал и упустил,
Вот какие страсти.
Удержать не было сил.
Да и жаль отчасти.
А теперь не те дома,
Этажи в полнеба.
Журавля мне не поймать,
Где я только не был!
С глаз слинял мой идеал,
Вряд ли, повторится.
Журавля я не поймал,
Упустил синицу!

 

На зелений вогник світлофора
Дибала щосил баба Федора.
Залишилось кроків небагато
До апеки шлях свій подолати.
Ліки треба взяти.Ломить руки.
Та на здачу - печиво онуку.
А сержант ДАІ  ходив в пошані,
Зовсім протилежні плекав плані.
Гроші з водіїв наскуб ще зранку
Й поспішав потішити коханку.
Взяв коньяк і дорогі наїдки.
То ж в коханні не відмовить Лідка!
А дружина - курка сидить вдома.
Розважа дітей та спить, бо втома.
Мчав сержант,це ж служба його звітна.
Й не дивився на червоне світло.
Збив стару сержант на перехресті,
Бо не мав ні совісті , ні честі.
Хай сержанта вже не атестують,
Медики ту жінку не врятують.
І швидка прибуде допомога,
Щоб стару відпрвити до Бога!

Серізь ці маски,маски,маски
Без початку і кінця.
Не пролл'єш на образ ясність,
Не зітреш весь  грим з лиця.
І належне треба дати,
Посміятись любим все ж.
Будеш дурнем прикидатись
Довше в світі проживеш.
Маску зняти ризикуєш -
Раптом втратиш все добро.
То ж ретельно вовк маскує
Під вівцю своє нутро.
Маски в сьомому коліні.
Не збагну я в чому суть:
Перед нами тільки тіні
Диних привидів повзуть.
Світлячки в болоті гинуть,
Сумно згадувать про це...
Намагаюсь жить без маски
Та плювки летять в лице!

Даже плюнуть не имею смелость,
Воспитали все таки меня.
Заполняю чтением пробели
Листик жизни выходного дня.
Как-то не умею веселится,
Не стоит никто у ног с кнутом.
Предлагают просто в дризг  напиться.
А потом?Что делать мне потом?
Ну, короче, просто я расстроен
На распутье лета и зимы...
В книге отыскал своих героев,
А они такие же как мы!

Ми сьогодні так упали низько,
Що в душі ні бога, ні святих:
Обдираєм бронзу з обелісків
Із стовпів зриваємо дроти.
Ми такі занедбані й самотні.
Голод - він не сором, що не спить.
Озираєм пильно кожен смітник,
Щоб з відходів щось не пропустить.
Щось знайдеш і те із руки вирвуть.
Не життя - пусте й гидке кіно..
Ми давно вже.б вилізли із прірви,
Коли б знали де у прірви дно?

Мій тиск у нормі. Не болять суглоби.
І апетит прийшов до звичних  страв...
За тиждень Кашпіровський  всі хвороби
Надійно в нашім місті розігнав!
Ми на сеанс ходили: я і жінка,
Хоча й в пивбар тягли товариші.
Цілителю віддав усі червінці,
Тепер напостимося від душі.
Разючі в організмі стались зміни,
Прозорим став віл лікарських програм...
До нас прибуде ще й цілитель Вінник,
Як ще дістану гроші, всі віддам!

Ни в какие сны не верю,
Потому как крепко сплю.
Сердцу - бешеному зверю
Расслабляться не велю.
Верю в скорый бой игрушек.
Отвергаю стук и грюк.
Берегу от злости душу
В смене Севера на Юг.
В испытаньях личной доли
Свой не выстроил редут.
Дам душе и сердцу   волю,
Может, к счастью приведут!
 

Мы возили сегодня мебель.
Мы работали. Не скучали.
Не коптили напрасно небо.
Мышцы восемь часов качали!
Отступали на время беды,
Оттеснил их расход сервантов...
Просто так, на велосипеде
Мчалась резвая  девушка в бантах.

За горизонтом горизонт,
В жизнь широко открыты двери.
Но та же жизнь - армейский фронт
Для тех, кто в ней не лицемерить.
Горька. Хмельная. Холодна ...
Путь между счастьем и бедою.
Ныряй, если достнеш дна!
Плыви, но лишь не за водою!
И снова сердце как набат
Звенит. А ты киркой шуруешь.
Жизнь - поле мужества, солдат.
Ты в бой идешь. Иль маршируешь!