Котигорошко - герой української народної казки

Котигорошко (Покотигорошко) — герой  української  народної казки. Хлопчик надзвичайної сили, який народився з горошка. За допомоги козаків-характерників ВернигориВернидуба і Крутивуса перемагає Змія і визволяє братів  сестру.  http://kazkar.at.ua/publ/kotigoroshko/1-1-0-4
Мультфільм "Котигорошко" (1970) http://blog.kino.meta.ua/communities/mult/posts/i176994/



Сірко-характерник

  • 07.05.11, 19:12

Сірко-характерник 

Майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і знамениті полковники були „характерниками” (серед них – Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Данило Нечай і найбільший характерник із них – Іван Сірко). Це козаки, які володіли магією, – могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води („на Дніпрі войлок прокладуть і йдуть”). Офіційна церква звинувачувала „характерників” у чаклунстві.

Іван Дмитрович Сірко (близько 1610 – 1680), славетний кошовий отаман Запорозької Січі уособлював, мабуть, як ніхто з когорти визначних українських полководців XVII століття, лицарську вдачу. Військовий і політичний український діяч, до самої смерті, обирався січовиками кошовим отаманом, тому й цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем українського народу. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами. Прискіпливо підрахував кількість перемог Сірка (за жодної поразки їх набралося 55!) визначний дослідник Запорозької Січі Дмитро Яворницький.

Життя цієї людини оповите легендами. Дванадцять разів Запорозька Січ обирала Івана Дмитровича Сірка кошовим отаманом. За кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства. Україна – Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина – в 60-70-ті роки XVII ст. не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з Іваном Сірком. Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загрожували геноцидом українському народові. Запорозький вітязь ставив найпершою й найголовнішою метою кожного походу рятування бранців із полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.

Відзначаючи ці якості, треба б наголосити й на суто людських рисах характеру Івана Дмитровича: розважливий і мудрий, демократичний, він був до аскетизму скромним у побуті й глибоко віруючим. На Січі жив у курені, їв разом із козаками з одного казана, носив, як і всі, простий одяг. Історики вважали, що за своїми спартанськими звичками кошовий нагадував київського князя Святослава.

Ще за життя Івана Сірка про нього ходили легенди, про його подвиги складалися думи й пісні. Знаменитий лист-пародію запорозьких козаків султанові Оттоманської Порти, невідомо коли і ким створений (маємо його варіанти ще з початку XVII ст.), народна пам’ять пов’язала саме з цим легендарним кошовим. На всесвітньо відомій картині Іллі Рєпіна „Запорожці пишуть листа турецькому султану” відтворено образ Сірка, хоча про портретну подібність говорити важко – адже до нас не дійшла іконографія героя.

Але й у сьогодення, віддалене трьома століттями від тих бурхливих часів, коли діяв Іван Сірко, він приходить героєм історичних романів, повістей, п’єс, оповідань, поем і віршів.

Літопис життя Івана Сірка – це суцільна карколомна одіссея, в хитросплетіннях якої можна і заплутатися. Навіть рік і місце його народження достеменно невідомі. Отець Юрій Мицик, доктор історичних наук із Києво-Могилянської академії, вважає, що майбутній кошовий народився на Поділлі. Більшість дослідників називає його батьківщиною селище Мерефа на Слобожанщині. Практично немає свідчень про перші 35-40 років життя Сірка.

Дмитро Яворницький дав такий портрет славного кошового: „І за характером, і за всіма своїми діями Сірко представляв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрий, відважний, завзятий, не завжди стійкий, не завжди вірний своїм союзникам; він любив іноді погуляти і добре підвипити і в хмелю показати свій козацький запал; він був схильний хвилинно захопитися новою думкою, новою справою, щоб потім відмовитися від власного наміру й прийти до цілком протилежного рішення... „Нужда закон змінює”, – часто говорив Сірко, і, очевидно, діяв відповідно до свого улюбленого прислів’я”.

Перше свідчення про діяльність Сірка – цікава, але й дотепер практично не задокументована історія участі полку запорожців у Тридцятилітній війні (1618 – 1648) на боці французів. У 1644 році Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний договір-контракт і 2500 козаків через Гданськ морем дісталися французького порту Калє.

Очолювали цих кондотьєрів полковники Сірко та Солтенко. Попереду їх чекали прецікаві події – облога і штурм неприступної іспанської фортеці Дюнкерк (яку називали „ключом від Ла-Маншу”). Її неодноразово, під час багатьох конфліктів, намагалися взяти французи, але безрезультатно... Козаки „розібралися” з супротивником за декілька днів.

Історики та письменники другої половини ХVII століття відзначали військові доблесті Сірка, причому це робили й ті, які вороже ставилися до визвольної боротьби українського народу. Це стосується насамперед польського хроніста Веспіяна Коховського, який писав: „Страшний він був в орді, бо був досвідчений у військових справах і відважний кавалер... гожий чоловік, вояцької натури і не боявся ані сльоти, ані морозу, ані сонячної спеки. Він був чуйний, обережний, терпляче зносив голод, був рішучий у воєнних небезпеках. Влітку він перебував на порогах, а взимку – на українському пограниччі. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, бо раз у раз бився з татарами...”

На довгі роки Сірка поглинула боротьба проти Османської імперії та її васалів – Кримського ханства та ногайських орд. Сірко виходив переможцем з десятків антиосманських походів. Досить сказати, що у боротьбі проти агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 успішних походів і жодного не програв!

Його запорожці наводили страх на все північне узбережжя Чорного моря та Крим, неодноразово брали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, навіть Ясси; татарські матері лякали дітей іменем Сірка.

1675 року Сірко здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім-паші, які вдерлися на Україну.

1679 року султан Туреччини планував похід на Україну і Росію, окремо на Січ готувалось вторгнення 25000 турків. Остання бойова акція Івана Сірка була здійснена за кілька місяців до його смерті. У 1680 році, спільно з донцями, Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями. Повертаючись з походу він занедужав і поїхав з Січі за 10 верств на свою пасіку в село Грушівка (нині село Ленінське Дніпропетровської області). У „Літописі” Самійла Величка читаємо: „...того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко... поховано його знаменито... з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості ...не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях... численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир”.

Поховали Івана Дмитровича у селі Копулівка. У 1967 році його перепоховали на іншому краю села, через те, що води Каховського водосховища наблизилися до могили. Прикро, але Сірко лежить у землі без голови: череп деякий час „мандрував” – до Москви в антропологічну лабораторію, до Нікополя, й нарешті опинився у Дніпропетровському історичному музеї. На хресті, що стояв на могилі Сірка, деякий час, був напис: „Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заполи на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки я”.

Сучасник так писав про кошового: „Іван Сірко – превеликий колдун. Недарма його турки називали шайтаном”. Для воїнів ісламу, потурчених він і справді був лихим воїном...

Герої України http://svarga.com.ua/hero/hero_002.html

Устим Кармалюк

Сірко-характерник

Святослав Хоробрий

Іван Гонта

Максим Залізняк

Северин Наливайко

Данило Нечай

Степан Бандера

Іван Мазепа -Гетьман України

Пилип Орлик - Гетьман України

Григорій Сковорода

Опыт выживания

  • 03.05.11, 00:18

http://www.ex.ua/view/6617846 " Еще раз хочу подчеркнуть, что, если человек получает зарплату, не работая, это его развращает. Желание получить, самому не отдавая, весьма негативно сказывается на будущем человека. Я это знаю как специалист. И я не хотел бы быть невольным автором проблем у тех людей, которые, читая мои книги и смотря DVD-диски, доставшиеся им бесплатно, многократно усиливают свое неправильное внутреннее направление и эмоциональное состояние."

Есть видео и аудио материалы на моей странице. http://www.ex.ua/user/hongildon

Серебро: мистика и реальность

  • 25.04.11, 14:42

Серебряные зеркала С незапамятных времен добывали люди серебро и почитали его не только за красоту, но и за магические и целебные свойства. Достаточно сказать, что такие мистические предметы, как зеркала, изготавливались изначально из металлов, в том числе и из серебра. Самому древнему из таких зеркал около 5 тысяч лет и представляет оно собой тщательно отполированный с одной стороны серебряный диск с ручкой. Серебряные зеркала могли позволить себе только очень богатые люди, так как стоили они баснословно дорого.  Кстати, стеклянные зеркала человек научился делать сравнительно недавно - около 600 лет назад, но их еще долго не признавали практически все религиозные конфессии: считалось, что именно в стеклянных зеркалах таится сатанинское зазеркалье.  Церковь, поначалу считавшая стеклянные зеркала исчадьем зла, к металлическим, особенно серебряным, относилась гораздо лояльнее. Многие верующие не только любовались в них собой, но и лечили ими множество болезней, начиная от психических и кончая водянкой, оспой и туберкулезом. Считалось, что металлы холодных оттенков (серебро, олово, железо) поглощают cгорячие, возбуждающие энергии и отбирают избыток жара у больного. Металлы же теплых оттенков действуют с точностью до наоборот. Манипулируя зеркалами из разных металлов, опытные знахари порой избавляли страждущих от, казалось бы, неизлечимых недугов. Древнегреческие врачи с помощью серебряного зеркала предсказывали исход болезни. Для этого они погружали зеркало в воду на небольшую глубину и заставляли больного глядеться в свое отражение. По тому, насколько искажались в зеркале черты его лица, судили, выживет человек или нет.  Целебная вода  Союз серебра с водой берет свое начало в глубокой древности. Еще у правителя шумеров Энтемена в 2400 году до нашей эры была серебряная ваза с медным дном. Вода в ней со временем насыщалась ионами этих металлов и приобретала целебные и омолаживающие свойства. Уже тогда люди не только знали о чудесных свойствах обоих металлов, но и догадывались, что те являются синергистами и усиливают противомикробное действие друг друга.  В некоторых странах серебряные монетки бросали в колодцы при их освящении для улучшения качества воды, в некоторых - в молоко, чтобы подольше не скисало.  В V веке до нашей эры персидский царь Кир во время походов пил воду только из серебряных сосудов, чем спасся от многих инфекций. Его примеру следовали и другие полководцы. Так в 326 г. во время вторжения Александра Македонского в Индию в войсках его началась эпидемия желудочно-кишечных заболеваний. Не пострадала лишь верхушка армии, пользовавшаяся для питья серебряными кубками. Простые же солдаты, по причине бедности довольствовавшиеся оловянными, не спаслись от инфекций. У христиан в Чистый Четверг перед Пасхой принято было умываться "с серебра", а крещенской водой, освященной погружением в нее серебряного креста, пользовались чуть ли не весь год.  Остается лишь добавить, что накопленные веками знания легли в основу нового направления медицины - металлоионотерапии, суть которой заключается в лечении различных заболеваний растворами, содержащими ионы металлов.  Ошейник для оборотня  Серебро помогало людям бороться не только с недугами, но и со всевозможной нечистью. О классическом средстве против вампиров - серебряной пуле - наслышан каждый.  Но был в ходу и серебряный ошейник или так называемый "ошейник оборотня". Он представлял из себя кожаный ремень с острыми серебряными клепками- шипами, закрепленными колющими концами вовнутрь, к шее. Такой ошейник освящали специальным обрядом, а затем надевали на шею отловленному оборотню.  Согласно поверью после этого тот не мог превратиться полностью ни в человека, ни в зверя, а оставался чем-то средним: ростом с человека и с человечьей же головой, но с волчьим телом и ходящий на задних лапах. Снять такой ошейник оборотень не мог ни сам, ни с помощью другого оборотня и погибал от боли и потери крови в страшных муках. Так мстили им отцы за поруганную честь украденных дочерей.  Для украшения и здоровья  Прошли века, но серебро не утратило популярности, потеряв, правда, ритуальное свое значение. И в наши дни многие с удовольствием носят ювелирные изделия из него, тем самым заодно поправляя и здоровье. Этот демократичный металл, уместный в любой обстановке и к любому наряду, от длительной носки становится только лучше.  Уход за ним несложен. Хранить его следует в защищенном от света и сырости месте. Чистить специальной пастой и полировать мягкой тряпочкой без ворса. Для возвращения утраченного блеска знающие люди советуют подержать его в воде с нарезанным сырым картофелем. С этой же целью можно промыть содовым раствором (50 г соды растворить в 1 л горячей воды) или теплой мыльной водой с добавлением нашатырного спирта (1 стол. ложка на литр воды). Исключение составляет серебро с чернением: его чистить нашатырем не рекомендуется.  В настоящее время в ювелирном деле используются сплавы серебра с незначительным добавлением меди. Самой распространенной является 925-я проба (92,5% серебра и 7,5% меди). Реже встречается 875-я, 800-я, 750-я, а также в отдельных случаях 916 -я и 960-я.  Доступное по цене, серебро дает возможность ювелирам во всей полноте проявить размах своей фантазии. А нам выбрать себе вещицу по душе и носить ее с большим удовольствием. И с пользой: ведь оттого, что мы забываем порой о целебных и магических свойствах серебра, они никуда не деваются. Просто проявляются мягко и незаметно. От этого "бархатного" действия чувствуешь себя комфортно: спокойно и уверенно. Как, впрочем, и должно чувствовать себя под защитой чудесного дара природы - серебра.  Ирина Жарнова: Удивительный амулет был, по легенде, у правителя ацтеков Монтесумы: «засеребренный» природными процессами скелет небольшой змейки, найденный в одном из серебряных рудников. По красоте и уникальности был он бесценен и превосходил все творения рук человеческих. Мало того, обладал магической и целебной силой. Конкистадоры, награбившие несметные сокровища, долго охотились и за «серебряной змейкой», но тщетно. Говорят, уползла она назад в недра рудника, чтобы не доставаться алчным мародерам. Таков уж этот металл — серебро: служит он лишь тому, кто ему по душе. http://www.iamik.ru/?op=full&what=content&ident=38487

Магические зеркала - это путь в другое имерение.

Одним из первых объяснений зеркальному феномену дал Парацельс. Он полагал, что зеркала служат тоннелем между двумя мирами: тонким и физическим. И что через этот тоннель потусторонняя информация проникает к нам. Очевидно, именно эта энергия мощнейшим образом влияет на психику человека, обрушивая на него галлюцинации и видения. Кстати, основываясь на теории Парацельса, медики прошлого использовали зеркала для гипноза и разного рода внушений.

Зачем мы смотримся в зеркало? Мне кажется, в большинстве случаев, чтобы выискать у себя недостатки. И надо сказать, преуспеваем в этом: прическа не та, лицо бледное, противная складка на талии... Мы начинаем злиться и расстраиваться. А зеркало все наши эмоции фиксирует и в следующий раз щедро «делится» ими. Ведь оно не только отражает, но и поглощает (а значит, запоминает) попадающую на него энергию. Кстати, об этом прекрасно были осведомлены наши предки. С тех древних времен и по сей день утвердилась незыблемая вера в мистические свойства зеркал.  В свое время на Руси было популярно гадание: ставили друг против друга зеркала, зажигали свечи и пристально вглядывались в длинный коридор, образуемый зеркальным отражением, ждали, когда в нем всплывет образ будущего. Перед гаданием надо было завесить иконы, снять с шеи крест и положить его под пятку — то есть фактически отречься от защиты святых сил! Может быть, именно с тех пор и пошло поверье, что сам сатана подарил человеку зеркало, дабы тот не скучал в одиночестве и мог вести вечную беседу с самим собой.  Князь Тьмы рассуждал правильно: одиночество просветляет душу, а внутренний диалог, своего рода раздвоение, напротив, вносит смуту в душевный мир... Еще один любопытный штрих: Иван Грозный, смертельно боявшийся всяких наговоров и проклятий, велел, чтобы зеркала для его жены Марии Нагой изготавливали слепые мастера. А как же! Ведь на Руси были убеждены, что зеркало может «заразиться» порчей и передать ее всякому смотрящему в него.

По этой же причине женщинам запрещалось глядеться в зеркала в «нечистые периоды» — в дни месячных, беременности и первые недели после родов.

Просвещенная Европа разделяла суеверное отношение к зеркалу — во многих странах было принято вставлять зеркала в окна, чтобы отразить «дурную» энергию от плохого соседа или близко стоящих «вредных» зданий: промышленных объектов, больниц, тюрем... В Испании на одежду малыша нашивали множество зеркалец: считалось, что их поверхность отведет взгляды завистников и бумерангом вернет их обратно.  «Ее тревожили приметы...» Странно, но сегодня, в третьем тысячелетии, мы продолжаем верить в магическую сущность зеркал. Вздрагиваем, когда роняем зеркало на пол, и внимательно смотрим — не отбился ли кусочек, а вернувшись за забытой вещью домой, прежде чем выйти из квартиры снова, обязательно взглянем на себя в зеркало. После того как наш дом покидают неприятные гости, непременно протираем зеркало водой, чтобы смыть след этих людей из зеркальной «памяти» (мы боимся сглаза и порчи не меньше Ивана Грозного!). Если умирает близкий, закрываем зеркала тканью — опасаясь, что иначе душа покойного проникнет через зеркало в мир живых и навсегда останется неприкаянной...  Все это так. Однако чтобы список был полным, позволю себе дать еще несколько советов, касающихся зеркала.  Не вешайте зеркало слишком низко или слишком высоко: если оно отражает нас в полный рост, то убывает наша энергия.

  1. Не подносите младенца к зеркалу, иначе у него с трудом будут резаться зубки или он поздно начнет говорить.
  2. Не ешьте, сидя перед зеркалом, иначе есть шанс «съесть» свою красоту.
  3. По той же причине не заглядывайте в зеркало в полутемной комнате или при свечах.
  4. Ни под каким предлогом не принимайте в подарок пудреницу, шкатулку, косметичку - любую вещь, украшенную зеркалом.
  5. Не ставьте зеркало «лицом» к постели: ночные кошмары, головные боли, хроническое невысыпание будут вам обеспечены. Переставьте мебель или хотя бы закрывайте зеркало чем-нибудь на ночь.

Никогда не ругайте себя (и не ругайтесь с другими) перед зеркалом. Пореже смотрите в него в «критические дни», когда больны или переутомлены.

Помните, что некоторые зеркала, обладают сильной отрицательной энергией, особенно если на «их глазах» происходили негативные сцены ссор, насилия, а уж тем более убийств.

Стоит также хорошенько подумать, прежде чем взять в дом зеркало, оставшееся после умершего. И уж тем более, нужно быть бдительным, приобретая зеркало, история которого вам неизвестна. Но если вам все-таки «повезло» и перед вашим зеркалом гаснут свечи, унесите его подальше от дома и разбейте...  Удивительно, но большинство сегодняшних исследователей, сталкиваясь с феноменом зеркала, не считают беспочвенными выкладки своих предшественников. Наши современники убеждены: зеркало, как и всякая вещь, окружено неким невидимым полем.

Вокруг шероховатых предметов это поле рыхлое и поглощает падающую на него энергию, предметы же гладкие и блестящие создают вокруг себя плотное поле, и оно практически полностью отражает тонкие излучения. В том, что зеркало обладает именно таким плотным полем, можно убедиться и в домашних условиях.  Попробуйте управлять телевизором с дистанционного пульта, но не так, как обычно — напрямую, а направив пульт в зеркало. И увидите: программы будут прекрасно переключаться. Но если зеркало отражает невидимые глазу лучи, значит, оно способно отражать и более тонкие энергии, например энергии человеческих чувств и эмоций! Именно поэтому и ученые, и экстрасенсы хором советуют не экспериментировать с зеркалом: не гадать, не ворожить. Ведь «зеркальный удар» может повредить (а то и разрушить) нашу хрупкую энергетику.  ...Итак, вернемся к тому, с чего начали: веселы мы или огорчены — каждый раз, подходя к зеркалу, мы впечатываем в его глубину слепок с нашей энергии. А заглядывая в зеркало вновь, подсознательно считываем тот «штрих-код», который оставили в последний раз. То есть срабатывает принцип бумеранга. Вывод? Надо быть белыми и пушистыми, красивыми и счастливыми! И только такими лицезреть себя в зеркале! А уж за ним не заржавеет...

зруйнував Київ і цим возвеличив "Російську землю"?

Комуністи України просять благословення Патріарха Кіріла на вшанування суздальського князя, який зруйнував Київ і цим возвеличив "Російську землю" Кілька народних депутатів України, серед яких два з Комуністичної партії України, звернулися до Патріарха Російської Православної Церкви Кирила з проханням благословити проведення хресного ходу на згадку св. князя Андрія Боголюбського. Маршрут хресного ходу підібраний досить провокаційно -  шляхом князя Андрія Боголюбського з дотла спаленого ним Києва в 1169 році з викраденою Вишгородською чудотворною іконою в своє князівство Володимиро-Суздальське, що знаходилося на околиці Київської Русі.

Під зверненням до Патріарха підписалися народні депутати України Вадим Колєсніченко (Партія регіонів, лідер руху росіян України), Дмитро Ветвіцкій (політична партія  "Правда") Олександр Голуб і Євгеній Царьков (обоє - Комуністична партія), Валерій Дубіль (член Української соціал-демократичної партії, що входить в "Блок Юлії Тимошенко"), а також представники громадських організацій - «Народний Собор» Ігор Друзь (голова) і Г.А.Майський (співголова), представники благодійного фонду «Російсько-українська співпраця» Вадим Карасьов (президент) і О.Шкода (віце-президент); літератор, публіцист і громадський діяч Ян Таксюр (парафіянин і керівник літературних майстер-класів в Йонінському монастирі Києва).

 

Джерело: www.religion.in.ua

оружие в руках держать, а не ныть и выть

  • 06.03.11, 12:34
"....  совет закупил всем библиотекам Львовщины книгу Юрия Горлиса-Горского «Холодный Яр», которая "учит наших детей оружие в руках держать, а не ныть и выть"  Ирина Фарион
 «Є книжки, від яких неможливо відірватися. Саме така книга - «Холодний ЯР» Юрія Горліса-Горського»

"

Слава Рідним Богам !

http://oru.org.ua/index.php?option=com_content&view=category&layout=blog&id=7&Itemid=20 - Хто ти, хлопчику маленький ?  - Українець молоденький !  (Варіянт перших двох лінійок для дівчаток:  - Хто ти дівчинко маленька ?  - Українка молоденька)  - А який твій знак державний ?  - Князів руських Тризуб славний!  - Де живеш ?  - Поміж своїми  - В якім краї ?  - В Україні !  - Що для тебе Україна ?  - Це Вітчизна - земля рідна !  - Звідки взята ?  - Богами дана.  - Як здобута ?  - Кров'ю й потом!  - Любиш свою Батьківщину ?  - Щиро люблю, не покину !  - В що, дитино, віриш сильно ?  - В Богів Рідних, в Україну !  - Хто ти є для України ?  - Вдячна й любляча дитина !  - Що їй винен, вірний сину ?  - Все життя, аж до загину !  (варіянт останніх двох лінійок для дівчаток - Що їй винна, вірна дочко ?  - Все життя віддати хочу !  Слава Рідним Богам ! _________________ Християнська віра - це грецький капкан, який ж#ди поставили для відловлювання українських душ.
Зорян Бориславович

РІДНА МОВА  Сію дитині  В серденько ласку.  Сійся-родися  Ніжне «будь ласка»,  Вдячне «спасибі»,  «Вибач» тремтливе, —  Слово у серці —  Як зернятко в ниві.  «Доброго ранку!»,  «Світлої днини!» —  Щедро даруй ти  Людям, дитино!  Мова барвиста,  Мова багата,  Рідна і тепла,  Як батьківська хата.  В. Гринько _________________ Так сміються ж з України  Стороннії люди!  Не смійтеся, чужі люде!  Церков-домовина  Розвалиться... і з-під неї  Встане Україна.

РІДНА МОВА  Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово,  У барвінки зодягайся, моє щире слово.  Колосися житом в полі, піснею в оселі,  Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.  Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали,  Як з колиски дорогої мовоньку кохали.  Л. Забашта

Наша мова  Цікава річ - це наша мова,  Дивують слух її слова,  Її ми кличем - калинова,  Та не говоримо "моя"  Чому не мовимо ми знову,  Своєю мовою? Ти ба -  Використовуємо знову  Чужі думки, чужі слова...  Ми маєм тисячі відмовок,  Вживаєм мови не свої -  Ми не повернемося знову  Ми вже не ті - ми не свої.