Сьогодні вранці Катя як завжди витратила не менше ніж пів години щоб підняти мене з ліжка. Здається їй це починає набридати. Колись ми вже трохи жили разом, але тоді ще зовсім юні отримавши повну свободу у великому місті ми майже не спали. Дискотеки, хлопці, а потім знову хлопці, і знову дискотеки. Тепер трохи по іншому. Хоча Катька не сильно змінилася – знову хлопці, і знову дискотеки. Проте я вже просто відвикла від такого способу життя. Чотири роки я грала роль цивільної дружини свого цивільного чоловіка і планувала найближчим часом змінити статус «цивільний» на статус «офіційний». Коли тут думати про дискотеки, а тим паче про хлопців.
Перший місяць нашого нового спільного з Катею життя вона тягала мене за собою всюди. А я й «тягалася». Так було легше звикати до нового вибраного мною статусу «самотньої». Але зараз я просто втомилася від цих розваг і останні два тижні намагаюся уникати їх. Моя Катруся поки що про це не підозрює тому що я завжди обираю самі суттєві відмовки (ну принаймні для Каті) – солярій, перукар, пілатес. Ну не побіжить же вона перевіряти.
Отож вранці вона стягнула мене з ліжка в буквальному значення цього слова. Я скрутилася на підлозі в калачик і спробувала знову заснути, повільно стягуючи з ліжка ковдру. Але вже за кілька секунд відчула, що не така моя подруга наївна. Величезні, мокрі і ду-у-уже холодні краплини ритмічно вдарялися в мою відкриту спину. От зараза…
-    Доб-ре! Доб-ре! Д-д-доб-ре! – в квартирі було прохолодно тож у мене починали цокотіти зуби. Певно сьогодні знову морозець хороший. Господи, ну коли мені дадуть виспатися? В таку погоду тільки під ковдрою валятися.
-    Давай збирайся, пий свою каву і біжи давай. Тобі уже Стас дзвонив.
-    Коли це?
-    На годинник подивися! У тебе через п’ятдесят хвилин екзамен. Давай швидко, мені також в ті краї потрібно. Зможемо взяти одне таксі.
Ну знов таксі. Ну як це можна витримати? Майже щодня спати до останнього щоб потім як халепа збиратися і витрачатися на машину.
Але я не почала сперечатися. Катька була права – в мене мало часу. Швидко вставши, я з розгону вскочила в джинсовий комбінезон. Потім згадала про водолазку. Матюкнулася і почала переривати шафу у її пошуках.
-    Що ти робиш? – запитала здивовано Катя.
-    Те що ти мені порадила. Не видно?
-    Ліза! Яке сьогодні число?
-    Катю, яке сьогодні число?
-    Двад-цять п’я-те груд-ня! Двадцять п’яте грудня. А що у нас двадцять п’ятого грудня?
-    Вечірка в костюмах?
-    Ух ти! Сама здогадалася, чи хтось підказав? Де твій костюм?
-    Нема…
-    Як нема?!?!
-    Отак собі просто нема і все. Якщо я зовсім забула про свято, то ти думаєш я згадувала про костюм?
-    Добре… Що будемо робити?
-    А що ми можемо зробити? Відірвати мені голову? Гірше не буде, але й не допоможе. Так, я одягаю комбінезон – мені ще все одно на екзамен потрібно. А зараз по дорозі заскочимо в «Dream town» і вирішимо питання з костюмом. Машину вже замовила?
-    Так! – гукнула вона з ванної, - за десять хвилин буде.
-    А коли ти його викликала?
-    Хвилин п'ятнадцять тому… Блін! Давай побігли!
-    А моя обіцяна кава?
-    По дорозі!

Принимаю заявки

Приймаю заявки.

Я недавно вышла замуж. Свадьбу мы сыграли не совсем обычную... А как выглядит свадьба вашей мечты? Как вы думаете это дорого обойдется?

24-25 грудня - Камянець-Хотин-Чернівці!!!!!! Приймаю заявки.