Давно это было. Еще когда маршрутка останавливалась везде , а не в специально отведенных для этого местах , автобусы и трамваи были почти бесплатными  , а люди помнили , что деньги имеют цену и потому их берегли .  В общем ,  первые маршрутки были транспортом для избранных, главных бухгалтеров и милиционеров .  Последние тогда ездили бесплатно .  И тогда в маршрутках.  

Красапета ест конфету,
Вся мордаха в шоколаде.
Спрашивать ее не надо
Почему не поделилась.
Ей самой едва хватило.
И не нужно тут слюнями
Капать на пол, 
Пол помытый.
Лучше сбегай ты в припрыжку
И купи себе конфет! 

,, Стою и пялюсь в пустоту ,

,, Чужая страшная земля ,

,, Здравствуйте добрые честные люди ,

все силы в битву бросил гитлер

но сталин отразил удар

наполеон подкинул козырь

и ловко выиграл компот

Не поспішай тікати з моїх снів

Ти заблукав, та в тому я не винна

А знаєш в чому є моя провина?

Бо не вщухає почуття, що звуть Любов

*   *   *   *   *

Боюсь, услышав ласковое слово,

Помчаться в неоставленный тобою след.

И пройденное повторится снова,

Пока не будет снят тот странный амулет

 

Ты не спеши бежать из моих снов,

Я знаю – заблудился, но в этом я невинна

То Чувство, называют как Любовь,

Не утихает - моя вина, как главная причина

9 ноября 2012 г.

Сьогодні вранці Катя як завжди витратила не менше ніж пів години щоб підняти мене з ліжка. Здається їй це починає набридати. Колись ми вже трохи жили разом, але тоді ще зовсім юні отримавши повну свободу у великому місті ми майже не спали. Дискотеки, хлопці, а потім знову хлопці, і знову дискотеки. Тепер трохи по іншому. Хоча Катька не сильно змінилася – знову хлопці, і знову дискотеки. Проте я вже просто відвикла від такого способу життя. Чотири роки я грала роль цивільної дружини свого цивільного чоловіка і планувала найближчим часом змінити статус «цивільний» на статус «офіційний». Коли тут думати про дискотеки, а тим паче про хлопців.
Перший місяць нашого нового спільного з Катею життя вона тягала мене за собою всюди. А я й «тягалася». Так було легше звикати до нового вибраного мною статусу «самотньої». Але зараз я просто втомилася від цих розваг і останні два тижні намагаюся уникати їх. Моя Катруся поки що про це не підозрює тому що я завжди обираю самі суттєві відмовки (ну принаймні для Каті) – солярій, перукар, пілатес. Ну не побіжить же вона перевіряти.
Отож вранці вона стягнула мене з ліжка в буквальному значення цього слова. Я скрутилася на підлозі в калачик і спробувала знову заснути, повільно стягуючи з ліжка ковдру. Але вже за кілька секунд відчула, що не така моя подруга наївна. Величезні, мокрі і ду-у-уже холодні краплини ритмічно вдарялися в мою відкриту спину. От зараза…
-    Доб-ре! Доб-ре! Д-д-доб-ре! – в квартирі було прохолодно тож у мене починали цокотіти зуби. Певно сьогодні знову морозець хороший. Господи, ну коли мені дадуть виспатися? В таку погоду тільки під ковдрою валятися.
-    Давай збирайся, пий свою каву і біжи давай. Тобі уже Стас дзвонив.
-    Коли це?
-    На годинник подивися! У тебе через п’ятдесят хвилин екзамен. Давай швидко, мені також в ті краї потрібно. Зможемо взяти одне таксі.
Ну знов таксі. Ну як це можна витримати? Майже щодня спати до останнього щоб потім як халепа збиратися і витрачатися на машину.
Але я не почала сперечатися. Катька була права – в мене мало часу. Швидко вставши, я з розгону вскочила в джинсовий комбінезон. Потім згадала про водолазку. Матюкнулася і почала переривати шафу у її пошуках.
-    Що ти робиш? – запитала здивовано Катя.
-    Те що ти мені порадила. Не видно?
-    Ліза! Яке сьогодні число?
-    Катю, яке сьогодні число?
-    Двад-цять п’я-те груд-ня! Двадцять п’яте грудня. А що у нас двадцять п’ятого грудня?
-    Вечірка в костюмах?
-    Ух ти! Сама здогадалася, чи хтось підказав? Де твій костюм?
-    Нема…
-    Як нема?!?!
-    Отак собі просто нема і все. Якщо я зовсім забула про свято, то ти думаєш я згадувала про костюм?
-    Добре… Що будемо робити?
-    А що ми можемо зробити? Відірвати мені голову? Гірше не буде, але й не допоможе. Так, я одягаю комбінезон – мені ще все одно на екзамен потрібно. А зараз по дорозі заскочимо в «Dream town» і вирішимо питання з костюмом. Машину вже замовила?
-    Так! – гукнула вона з ванної, - за десять хвилин буде.
-    А коли ти його викликала?
-    Хвилин п'ятнадцять тому… Блін! Давай побігли!
-    А моя обіцяна кава?
-    По дорозі!

Зі мною кояться якісь дива,
Такого не бува в цю пору року,
Такі, що не складаються в слова
Сигнали серце посилає мозку.
Він не погоджується вірити у те,
Що по очах змогли ми прочитати,
Давно забуте почуття святе
Він хоче сухій логіці піддати:
"Забудь, не тут, не зараз, не туди,
По вуха закопайся у роботу,
Втечи, не думай, викинь з голови,
Із серця..." Стоп! Оце вже ти занадто!
Жену від себе цей тваринний страх,
І сенсу з цих думок не має жодна,-
Я відключаю мозок, серце знає шлях,
І думаю, що ти зі мною згодна.