Останні статті
- Письмо несущимся в жопу
23.09.2016, 20:43 - Автомайстерня
11.02.2016, 15:45 - На Полтавщині чоловік прострілив хребет місцевому судді
11.02.2014, 23:27
Свіжі фотографії
Майдан-с
- 20.03.11, 02:41
- Ми любимо тебе, Україно!
Каюсь, сегодня я смотрел телевизор. Канал «Интер». 20-00. Программа Майдан’s.
Началось всё как обычно – появились, как они сами себя величают, «звёзды».
Не стану цитировать Маяковского, но сегодня это Отар Кушанашвили, Анастасия Волочкова, хореограф Мигель и… примкнувший к ним Роман Виктюк.
Первый тур, первая пара соперничающих городов – Хмельницкий и Харьков.
Репетиция будущих танцоров Хмельницкого. Её проводит хореограф Юрий Костецкий, уроженец города.
Перед этим - умильные кадры его визита к мэру, который обещает всемЭрную поддержку танцевальному действу.
Затем любознательному зрителю детально объясняется, что на платформе, сопровождающей танцоров, размещён некий куб, на гранях которого во время марша будут изображены герб города, какие-то эмблемы (спонсоров?), а также Богдан Хмельницкий.
И вот город Хмельницкий на марше. Идут пятьсот человек, катится платформа, на кубе висит художник и рисует обещанное.
Энтузиазм, патриотизм. Правда, музыку сопровождает текст на английском.
Не стану останавливаться на хореографии – это дело специалистов из жюри.
И они его выполняют, сопровождая свои оценки обычными для расплодившихся на всех экранах жюри экспрессивными словами «Класс! Какая энергетика! Это невероятно!».
Волочкова, которую Лазарев представляет как украшение шоу, сообщает, что её корни в Украине, поэтому она здесь, как своя. Аплодисменты.
Всё правильно. Сегодня очень многие отставные российские знаменитости здесь – как свои.
Наступает очередь Харькова. Хореограф Александр Евмешкин собирает желающих, репетирует с ними.
Слава Богу, с Кернесом не встречается – по крайней мере, этого не показывают.
Марш Харькова. Из ящиков под платформой – выхлопы огня, отчего она отдалённо напоминает самоходную артустановку «Гиацинт».
Звучит рэп «Харків кращий» в исполнении Дениса Повалий.
Появляется эмблема «Укрзалізниця» - спонсора шоу. Бежит строка об СМС-голосовании по 3 гривни.
Цыплячий смех Тины, выкрики «Какой драйв! Колоссально! Супер! Это реально круто!».
Клоун Кушанашвили обращается к юной харьковчанке «Ты кто? Шарлиз Терон? Сколько тебе лет? Восемь? Значит, я ради тебя сюда приехал!». Эту ахинею он повторяет раза три, так что одолевают сомнения – а может, он эту самую Шарлиз и рекламирует? Иначе чёрт знает что можно подумать о неистовом Отаре.
Виктюк, комментируя марш Харькова, напоминает, что в этом городе в начале ХХ века гениальным режиссёром Лесем Курбасом был создан театр «Березиль». И вдруг изрекает: «Если бы Курбас видел это шествие, он бы плакал от радости». Ну, гений о гении и не такое может сказать. Эту фразу тут же подхватывает Кушанашвили: «Да тут бы и Киркоров плакал!».
Сёстры «Алиби» разделились – Анна ведёт репортаж из Хмельницкого, Алла – из Харькова.
Их восторженные крики напоминают строки Ильфа и Петрова про отчет директора клуба о своей работе: «Поднято ярости масс – 2 (две)», тем более что Алла восклицает «Харьков в восхищении!».
Неужели навеяло сценой бала у Сатаны?
Завершение марша, подведение итогов. Счёт 22:21 в пользу Харькова.
Крики, неистовства.
Тине Кароль нужно что-то сказать в заключение. Она это делает со свойственной себе милой и непринуждённой глупостью:
- Наши девочки могут любой Шарлиз Терон маху дать!
- Я объясню Сергею разницу между "краваткой" и кроватью и кто такой «чахлик невмирущий».
Попробую и я подвести итоги.
1. Американский энтузиазм.
2. Попытки копировать бразильский карнавал – платформы, марши, старательная, но нестройная массовка.
3. Натужные плоские шутки ведущих.
Вроде бы – всё как всегда. Но не только.
Мне представляется, что это шоу – вполне прозрачная попытка «Интера», его гласных и негласных хозяев смыть из памяти украинцев Майдан-2004, заменив его на Майдан’s-2011.
Когда-то на площади Бастилии, после разрушения мрачной крепости, стояла табличка с надписью «Здесь танцуют».
Теперь такую табличку можно ставить и на Майдане.
К сведению Министерства внутренних дел Украины: во время танцевального шоу ни одна плитка на Майдане не пострадала.
© ДСЛ
Началось всё как обычно – появились, как они сами себя величают, «звёзды».
Не стану цитировать Маяковского, но сегодня это Отар Кушанашвили, Анастасия Волочкова, хореограф Мигель и… примкнувший к ним Роман Виктюк.
Первый тур, первая пара соперничающих городов – Хмельницкий и Харьков.
Репетиция будущих танцоров Хмельницкого. Её проводит хореограф Юрий Костецкий, уроженец города.
Перед этим - умильные кадры его визита к мэру, который обещает всемЭрную поддержку танцевальному действу.
Затем любознательному зрителю детально объясняется, что на платформе, сопровождающей танцоров, размещён некий куб, на гранях которого во время марша будут изображены герб города, какие-то эмблемы (спонсоров?), а также Богдан Хмельницкий.
И вот город Хмельницкий на марше. Идут пятьсот человек, катится платформа, на кубе висит художник и рисует обещанное.
Энтузиазм, патриотизм. Правда, музыку сопровождает текст на английском.
Не стану останавливаться на хореографии – это дело специалистов из жюри.
И они его выполняют, сопровождая свои оценки обычными для расплодившихся на всех экранах жюри экспрессивными словами «Класс! Какая энергетика! Это невероятно!».
Волочкова, которую Лазарев представляет как украшение шоу, сообщает, что её корни в Украине, поэтому она здесь, как своя. Аплодисменты.
Всё правильно. Сегодня очень многие отставные российские знаменитости здесь – как свои.
Наступает очередь Харькова. Хореограф Александр Евмешкин собирает желающих, репетирует с ними.
Слава Богу, с Кернесом не встречается – по крайней мере, этого не показывают.
Марш Харькова. Из ящиков под платформой – выхлопы огня, отчего она отдалённо напоминает самоходную артустановку «Гиацинт».
Звучит рэп «Харків кращий» в исполнении Дениса Повалий.
Появляется эмблема «Укрзалізниця» - спонсора шоу. Бежит строка об СМС-голосовании по 3 гривни.
Цыплячий смех Тины, выкрики «Какой драйв! Колоссально! Супер! Это реально круто!».
Клоун Кушанашвили обращается к юной харьковчанке «Ты кто? Шарлиз Терон? Сколько тебе лет? Восемь? Значит, я ради тебя сюда приехал!». Эту ахинею он повторяет раза три, так что одолевают сомнения – а может, он эту самую Шарлиз и рекламирует? Иначе чёрт знает что можно подумать о неистовом Отаре.
Виктюк, комментируя марш Харькова, напоминает, что в этом городе в начале ХХ века гениальным режиссёром Лесем Курбасом был создан театр «Березиль». И вдруг изрекает: «Если бы Курбас видел это шествие, он бы плакал от радости». Ну, гений о гении и не такое может сказать. Эту фразу тут же подхватывает Кушанашвили: «Да тут бы и Киркоров плакал!».
Сёстры «Алиби» разделились – Анна ведёт репортаж из Хмельницкого, Алла – из Харькова.
Их восторженные крики напоминают строки Ильфа и Петрова про отчет директора клуба о своей работе: «Поднято ярости масс – 2 (две)», тем более что Алла восклицает «Харьков в восхищении!».
Неужели навеяло сценой бала у Сатаны?
Завершение марша, подведение итогов. Счёт 22:21 в пользу Харькова.
Крики, неистовства.
Тине Кароль нужно что-то сказать в заключение. Она это делает со свойственной себе милой и непринуждённой глупостью:
- Наши девочки могут любой Шарлиз Терон маху дать!
- Я объясню Сергею разницу между "краваткой" и кроватью и кто такой «чахлик невмирущий».
Попробую и я подвести итоги.
1. Американский энтузиазм.
2. Попытки копировать бразильский карнавал – платформы, марши, старательная, но нестройная массовка.
3. Натужные плоские шутки ведущих.
Вроде бы – всё как всегда. Но не только.
Мне представляется, что это шоу – вполне прозрачная попытка «Интера», его гласных и негласных хозяев смыть из памяти украинцев Майдан-2004, заменив его на Майдан’s-2011.
Когда-то на площади Бастилии, после разрушения мрачной крепости, стояла табличка с надписью «Здесь танцуют».
Теперь такую табличку можно ставить и на Майдане.
К сведению Министерства внутренних дел Украины: во время танцевального шоу ни одна плитка на Майдане не пострадала.
© ДСЛ
Іван Степанович МАЗЕПА
(Іван Калединський) (Іван Мазепа-Колединський, пол. Jan Mazepa Koledynski)
(*1639 — †21 вересня 1709)
гетьман України в 1687—1709 рр. У 1708 р. уклав угоду з Карлом XII про приєднання до антимосковської коаліції. Після поразки шведської армії під Полтавою емігрував. Помер у Бендерах, похований у Галаці. Мазепа народився в Мазепинцях, на шляхетськім хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви, що його надав польський король Зігмунд-Август у 1592 р. шляхтичеві Михайлові Мазепі-Колєдинському зі славного роду Курчів.
Батько Мазепи займав велику посаду в окрузі Білої Церкви; його мати походила із знаменитого Мокевських. Вони мали двоє дітей: доньку Олесю і сина Івана, майбутнього гетьмана.
Мати відправила його на навчання до Києва, чиї тодішні школи славились на весь європейський Схід. Викладали там професори, що здобували освіту на Заході, а заснував їх київський митрополит Петро Могила, давній учень Єзуїтської Колегії «Ля Флеш», звідки запозичив методи навчання.
Мазепа студіює три роки риторику та латину. Ціцерон, Тит, Лівій і Таціт стають його улюбленими авторами і їхня мова та гармонійний стиль залишаться для нього зразками та чаруватимуть його все життя. Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився всіма родами літературної творчості. Знав 8 мов.
Коли скінчив студії і вернувся до рідної хати, батько, що мріяв про велику кар'єру для свого сина, вислав його як пажа на двір польського короля Яна-Казимира. Молодець зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей; аж до пізньої старості зберіг тайну привабливості; королі, князі, жіноцтво, вояки, козаки, а навіть духовні не вміли боронитися перед його дивною силою полонити серця.
Новий польський король Ян-Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західною цивілізацією, підтримував з нею зв'язки з практичних оглядів. Мав звичку висилати щороку на чужину трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа також потрапив до цих обраних.
Він відвідав Німеччину, Францію та Італію, бажаючи так само, як пізніше Петро I, на все поглянути власним оком та все зрозуміти; врешті-решт почав знайомитися з політикою і повернувся з чужини як людина світового знання та поглядів.
У 1659 р. він знову при дворі Яна-Казимира ще у більших ласках, ніж коли-небудь. Та доля зробила закрут - Мазепа посварився з шляхтичем Пасеком. Пасек, п'яний, а може, тільки прикинувшись нетверезим, виганьбив Мазепу. Цей замахнувся шаблюкою, а такий жест у королівській палаті вважали злочином. Мазепа втратив становище.
Пасек розповів у своїх «Споминах» славну легенду про розгнузданого жеребця Мазепу. Легенда ця дуже схожа на правду і каже, що Мазепа мав коханкою дружину визначного польського магната; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїй службі зловити винуватця, прив'язати його нагого до дикого коня і пустити степом, що аж із Польщі помчав із ним в Україну. Пасек у ролі оборонця чесності так захопився власною уявою, що вигукнув: «Бачиш, Мазепо, до чого доводить підлота та чужоложство! Тьфу!
Чи шляхтич може бути брехуном і злодієм?» Правда чи ні, а Мазепа таки користувався попитом у польського жіноцтва. Ця історія мала свою привабу: маса схопила її і перетворила в епопею, а поети, маляри та музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — покористувалися нею і звеличили її героя, що зріс до величини символу.
Невдача нагадала Мазепi про рідний край (а так би й не згадав). Він зрозумів, що Україна — це досить широке поле для його діяльності, для його могутнього темпераменту і для його мрій — спрагнених влади та володіння.
Коли Ян-Казимир перейшов удруге Дніпро і пішов війною на Україну, Мазепа належав до його дружини. Але коли двір польського короля зупинився в Білій Церкві, Мазепа покинув його і поїхав на хутір свого батька до Мазепинців. Це було першою переміною господаря.
Мазепа прийшов до Дорошенка. Маючи певний інстинкт та деякий досвід, придбаний на польськім дворі, пильний, зручний, елегантний та освічений, він негайно зробив кар'єру: спершу його призначили комендантом гетьманської гвардії, а потім він став генеральнім писарем, тобто фактично був головним дипломатом у козацькій державі.
У той час він, як і в Польщі, переживає чимало любовних пригод. Із матеріальних оглядів він одружується із багатою вдовою, яка швидко після цього помирає, залишаючи йому велике майно. Всі землі на правому березі Дніпра були об'єднані Дорошенком; Лівобережжя визнало Москву, представником якої був гетьман Самойлович, бідний попівський син.
Українські патріоти мріяли про велику Козацьку Державу, що охопила би землі, які опинилися під владою обох цих гетьманів. Із тією метою не раз починалися переговори між Дорошенком і Самойловичем; Мазепа брав у них участь у 1674 р. і вперше зустрівся із московськими боярами.
Виконуючи дипломатичну місію, Мазепа потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістью в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був обраний воєнним осавулом. І другий раз змінив начальника.
Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительниці Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру.
Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у таких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції.
Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових, "Колмацьких статей". В основу яких покладено "Глухівські статті" Многогрішного 1669 року, але з деякими додатками на користь Москви.
Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. З послідовністю він зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих на землі. Завдяки щедрим дарам від російського царя Мазепа накопичує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи.
Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.).
Коли 1689 року на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі.
Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником Семеном Палієм підняло повстання. Сили повстанців налічували 12 тис., коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква.
З утечею на захід польської шляхти схоже було на те, що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року. Однак у 1702 р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І — король Швеції Карл XII. Скориставшися замішанням, Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, і заслугу здійснення цього міг приписати собі Мазепа.
Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Палія, Мазепа за згодою Петра І наказує заарештувати того й заслати до Сибіру. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII ішов на Москву та Мазепа, перейшовши на його бік, загітував короля йти через Україну, обіцяючи всебічну підтримку українського народу. Це була третя зміна господаря і фактично зрада. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини. Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Йому раніше доносили (Василь Кочубей, наприклад, через полковника Іскру) про зрадницькі плани Мазепи, тав цар не вірив і видавав наклепників гетьману на муки.
Йому здавалось, що Кочубей зводить наклепи на гетьмана за те, що 70-річний Мазепа хотів оженитись на його доньці Мотрі (оце так мужчинка!). Кочубея та Іскру за наказом гетьмана привселюдно стратили, відрубали голови. А коли вже цар повірив... ПЕТРО I вирішив ознаменувати його зрадництво орденом Іуди.
У замовленні на виготовлення ордена було написано: «...Зробіть негайно монету срібну вагою в 10 фунтів, а на ній веліть вирізати Іуду, на осиці що повісився, а знизу тридесять срібників лежачих і при них мішок, а назаду напис проти цього — «Треклятий син, погибельний Іуда їжаком за сріблолюбство давиться», і до тієї монети ще ланцюг на 2 фунти...» Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей.
Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Петро писав: «...учинив тутешній народ елекцію нового гетьмана, де всі, як одними вустами, вибрали Скоропадського, полковника стародубського: і тако проклятий Мазепа, крім собі, худа нікому не приніс, тому що народ і імені його чути не хоче».
28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу.
Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії. Це було останньою зміною господаря. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер.
За розпорядженням Петра I, Московська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. Пряма цитата: Новый изменник, нарицаемый Ивашка Мазепа (какое презрение даже к имени!), бывший гетман украинский, или паче - антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин, внешне златом блестящий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистоты, коварства, злобы диавольской, хитрости, неправды, вражды, ненависти, мучительства, кровопролития и убийства исполненный. Ехиднино порождение, как змей вселукавый, яд своего злого умышления на православное государство изблева в 1708 г. в месяце декабре... Как второй Иуда-предатель, отвержися Христа Господа и благочинной державы...
До цього часу Російська православна церка та Українська православна цервка (Московського патріархату) анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемi, а у Михайлiвському монастирi моляться за упокій його душі.
http://sjogodni.org.ua
(Іван Калединський) (Іван Мазепа-Колединський, пол. Jan Mazepa Koledynski)
(*1639 — †21 вересня 1709)
гетьман України в 1687—1709 рр. У 1708 р. уклав угоду з Карлом XII про приєднання до антимосковської коаліції. Після поразки шведської армії під Полтавою емігрував. Помер у Бендерах, похований у Галаці. Мазепа народився в Мазепинцях, на шляхетськім хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви, що його надав польський король Зігмунд-Август у 1592 р. шляхтичеві Михайлові Мазепі-Колєдинському зі славного роду Курчів.
Батько Мазепи займав велику посаду в окрузі Білої Церкви; його мати походила із знаменитого Мокевських. Вони мали двоє дітей: доньку Олесю і сина Івана, майбутнього гетьмана.
Мати відправила його на навчання до Києва, чиї тодішні школи славились на весь європейський Схід. Викладали там професори, що здобували освіту на Заході, а заснував їх київський митрополит Петро Могила, давній учень Єзуїтської Колегії «Ля Флеш», звідки запозичив методи навчання.
Мазепа студіює три роки риторику та латину. Ціцерон, Тит, Лівій і Таціт стають його улюбленими авторами і їхня мова та гармонійний стиль залишаться для нього зразками та чаруватимуть його все життя. Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився всіма родами літературної творчості. Знав 8 мов.
Коли скінчив студії і вернувся до рідної хати, батько, що мріяв про велику кар'єру для свого сина, вислав його як пажа на двір польського короля Яна-Казимира. Молодець зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей; аж до пізньої старості зберіг тайну привабливості; королі, князі, жіноцтво, вояки, козаки, а навіть духовні не вміли боронитися перед його дивною силою полонити серця.
Новий польський король Ян-Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західною цивілізацією, підтримував з нею зв'язки з практичних оглядів. Мав звичку висилати щороку на чужину трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа також потрапив до цих обраних.
Він відвідав Німеччину, Францію та Італію, бажаючи так само, як пізніше Петро I, на все поглянути власним оком та все зрозуміти; врешті-решт почав знайомитися з політикою і повернувся з чужини як людина світового знання та поглядів.
У 1659 р. він знову при дворі Яна-Казимира ще у більших ласках, ніж коли-небудь. Та доля зробила закрут - Мазепа посварився з шляхтичем Пасеком. Пасек, п'яний, а може, тільки прикинувшись нетверезим, виганьбив Мазепу. Цей замахнувся шаблюкою, а такий жест у королівській палаті вважали злочином. Мазепа втратив становище.
Пасек розповів у своїх «Споминах» славну легенду про розгнузданого жеребця Мазепу. Легенда ця дуже схожа на правду і каже, що Мазепа мав коханкою дружину визначного польського магната; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїй службі зловити винуватця, прив'язати його нагого до дикого коня і пустити степом, що аж із Польщі помчав із ним в Україну. Пасек у ролі оборонця чесності так захопився власною уявою, що вигукнув: «Бачиш, Мазепо, до чого доводить підлота та чужоложство! Тьфу!
Чи шляхтич може бути брехуном і злодієм?» Правда чи ні, а Мазепа таки користувався попитом у польського жіноцтва. Ця історія мала свою привабу: маса схопила її і перетворила в епопею, а поети, маляри та музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — покористувалися нею і звеличили її героя, що зріс до величини символу.
Невдача нагадала Мазепi про рідний край (а так би й не згадав). Він зрозумів, що Україна — це досить широке поле для його діяльності, для його могутнього темпераменту і для його мрій — спрагнених влади та володіння.
Коли Ян-Казимир перейшов удруге Дніпро і пішов війною на Україну, Мазепа належав до його дружини. Але коли двір польського короля зупинився в Білій Церкві, Мазепа покинув його і поїхав на хутір свого батька до Мазепинців. Це було першою переміною господаря.
Мазепа прийшов до Дорошенка. Маючи певний інстинкт та деякий досвід, придбаний на польськім дворі, пильний, зручний, елегантний та освічений, він негайно зробив кар'єру: спершу його призначили комендантом гетьманської гвардії, а потім він став генеральнім писарем, тобто фактично був головним дипломатом у козацькій державі.
У той час він, як і в Польщі, переживає чимало любовних пригод. Із матеріальних оглядів він одружується із багатою вдовою, яка швидко після цього помирає, залишаючи йому велике майно. Всі землі на правому березі Дніпра були об'єднані Дорошенком; Лівобережжя визнало Москву, представником якої був гетьман Самойлович, бідний попівський син.
Українські патріоти мріяли про велику Козацьку Державу, що охопила би землі, які опинилися під владою обох цих гетьманів. Із тією метою не раз починалися переговори між Дорошенком і Самойловичем; Мазепа брав у них участь у 1674 р. і вперше зустрівся із московськими боярами.
Виконуючи дипломатичну місію, Мазепа потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістью в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був обраний воєнним осавулом. І другий раз змінив начальника.
Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительниці Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру.
Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у таких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції.
Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових, "Колмацьких статей". В основу яких покладено "Глухівські статті" Многогрішного 1669 року, але з деякими додатками на користь Москви.
Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. З послідовністю він зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу дарчих на землі. Завдяки щедрим дарам від російського царя Мазепа накопичує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи.
Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.).
Коли 1689 року на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі.
Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником Семеном Палієм підняло повстання. Сили повстанців налічували 12 тис., коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква.
З утечею на захід польської шляхти схоже було на те, що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року. Однак у 1702 р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І — король Швеції Карл XII. Скориставшися замішанням, Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, і заслугу здійснення цього міг приписати собі Мазепа.
Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Палія, Мазепа за згодою Петра І наказує заарештувати того й заслати до Сибіру. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII ішов на Москву та Мазепа, перейшовши на його бік, загітував короля йти через Україну, обіцяючи всебічну підтримку українського народу. Це була третя зміна господаря і фактично зрада. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини. Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Йому раніше доносили (Василь Кочубей, наприклад, через полковника Іскру) про зрадницькі плани Мазепи, тав цар не вірив і видавав наклепників гетьману на муки.
Йому здавалось, що Кочубей зводить наклепи на гетьмана за те, що 70-річний Мазепа хотів оженитись на його доньці Мотрі (оце так мужчинка!). Кочубея та Іскру за наказом гетьмана привселюдно стратили, відрубали голови. А коли вже цар повірив... ПЕТРО I вирішив ознаменувати його зрадництво орденом Іуди.
У замовленні на виготовлення ордена було написано: «...Зробіть негайно монету срібну вагою в 10 фунтів, а на ній веліть вирізати Іуду, на осиці що повісився, а знизу тридесять срібників лежачих і при них мішок, а назаду напис проти цього — «Треклятий син, погибельний Іуда їжаком за сріблолюбство давиться», і до тієї монети ще ланцюг на 2 фунти...» Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей.
Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Петро писав: «...учинив тутешній народ елекцію нового гетьмана, де всі, як одними вустами, вибрали Скоропадського, полковника стародубського: і тако проклятий Мазепа, крім собі, худа нікому не приніс, тому що народ і імені його чути не хоче».
28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу.
Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії. Це було останньою зміною господаря. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер.
За розпорядженням Петра I, Московська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. Пряма цитата: Новый изменник, нарицаемый Ивашка Мазепа (какое презрение даже к имени!), бывший гетман украинский, или паче - антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин, внешне златом блестящий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистоты, коварства, злобы диавольской, хитрости, неправды, вражды, ненависти, мучительства, кровопролития и убийства исполненный. Ехиднино порождение, как змей вселукавый, яд своего злого умышления на православное государство изблева в 1708 г. в месяце декабре... Как второй Иуда-предатель, отвержися Христа Господа и благочинной державы...
До цього часу Російська православна церка та Українська православна цервка (Московського патріархату) анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемi, а у Михайлiвському монастирi моляться за упокій його душі.
http://sjogodni.org.ua
Субботнее ква…
- 20.03.11, 01:48
- Ми любимо тебе, Україно!
Ну и цифры пошли. Вроде 190 партий в стране с 46 миллионным населением, а это примерно по 250 тыс граждан на одну партию, хотя реально, не эмпирически в стране всего 250 тыс активных политических штыков и касок, реально готовых подставить плечо или подать руку политсиле или ее харизматическому лидеру.
Но реалии таковы подставить есть что - да некому, одна Юля осталась, да и ту по ГПУ затаскали. Хотя если изобрести бы какой-то политической виагрыфорте для самых, что ни есть инертных, то вроде и поможет, но аккуратно, а то не ровен час и нам, активным достанется.
Что же происходит в стране оранжевой революции? Вроде что-то рассказывают нам варяги Шустеры и Киселевы по пятницам, вроде подсказывают нам наше мнение социологические службы, а нам этого все мало, мы же учимся на собственных ошибках, мы еще не все шишки набили, эксклюзивность свою дерьмовую неся перед собой на вытянутых руках, чтобы не капала на лаковые штиблеты. Хочется сравнить наше СМИ с неудачным наркозом в виде колыбельной, когда народу медленно ампутируют очередную ногу тихонько напевая - «..спи спокойно дорогой товарищ..».
И товарищ ползет по желтому от мочи снегу, ну как настоящий Мересьев к розовому , тьху голубому, будущему обозначенному нашим лидером, тьху пидером, и улыбается как во сне, потому как приятно ему, потому как оказался он в нужном месте в нужное время, и позу нужную принял, понадеясь на благоденствие доброго царя-батюшки.
А у нас ведь каждый день в новостях говорят: «Добрый вечер!», а потом полчаса рассказывают, почему это не так. Телевизор у нас перестал быть ящиком, и теперь как по внешнему виду, так и по содержанию он окончательно превратился в панель.
С экрана Инна Б., Рая Б. и целая Ганна Г., вещают о ценах и услугах отечественной политики уговаривая прицениться к лядям, которые подтягивают юбки выше коленок для оценки продажности. И платят им кому за ушко, кому за тушку, притом все долярах, а народу горбушку, т.е. три корочки хлеба.
Три пескаря уже монопольно процветают квакнулна теренах незалежнои скупая зерно за бесценок у будущих крепостных, которых мы получим после снятия моратория на продажу земельки. Хлебушка нетути уже в двух городишках Луганской области, ну и недолга осталось, подождем Вашу маму.
Кстати о хлебушке, двадцать лет мы лепили пулю, точнее героя сказок - колобка, скреблись по сусекам и лепили, а лепить горбатого начали как раз с последним президентом, хотя последний у он нас по понятиям, а народ у нас скорее без понятия раз его выбрал. А ведь менять нужно систему, форму, содержание пули, т.е. как меняли дед с бабой.
Испекли бабка с дедом колобок и положили остывать на окно. Колобок скатился и убежал в лес. Разных потом делали колобков: и квадратных, и овальных, и прямоугольных, но все они скатывались и убегали. Додумались, наконец, радикально изменить форму колобков. Так появились блины.
А первый блин он же у нас всегда комом, только он уже и не первый, но и не второй, как в песне поется. Вот и масленица уже прошла, а покращення все ни как не настало, а скорее просто достало. Достало все, все достало, ой где то я уже это слышал.
И что-то там про полную опу, ее как раз может лечить проктолог, а у нас проктологи это стаматологи решившие кардинально поменять жизнь, при том не нашу, а свою. Вот теперь и лечат зубы в заднице, покращуя свою жизнь уже сегодня.
Главное, что они планируют покращати, а нам потом расхлебывать. А морды у них упитанные от гордости за нашу страну наверное. А ведь я тоже планирую жить вечно и вроде бы ничего, пока все идет по плану! Но мешают мне немного их рехформы.
Лежит полный склад добра, а продать не могу. По новому, т.е. по модньому, свидетельство НДС отобрали и на общую систему налогоублажения отправляют, ну шобы я типа державу ублажал. А ежели продать по-общему, то половину нужно на их общак отдать, а тут и за сырье с поставщиками не хватит рассчитаться. Ну и лежит готовенькая продукция на складе ждет часа Ч, когда этих горе рехформаторов, вместе с их бульдозером, да с обрыва, как Герасим Му-му.
Ну и как в сказке, Катигорошек возьмет булаву и разбегутся бусурмане при власти по дальним весям, где домишки у них нехилые и счета в банках немерянные, и будут они писать мемуары о том, проебали, т.е. не страну нашу, а просто не успели все из нее украсть, потому как, народ очухался с утра нежрамши, да как погнал гнид поганых к обрыву
Погнал, погнал Эх вот и я так сижу на кухне, и тоже гоню, да жду пока самые активные оторвут задницу от дивана, возьмут в холенные руки клаву, да этой клавой по балде господ, ведь у нас же сытый голодному не товарищ, а целый господин. И живет он со своим народом за чертой бедности, только по другую ее сторону.
Отож
Сталось!
- 20.03.11, 01:15
- Ми любимо тебе, Україно!
lb.ua/news/2011/03/19/88946_Pokupatel_Ukrtelekoma_svyazan_.html
Первые пресс-релизы "ЕСУ" (нового владельца "Укртелекома") пришли с адреса другой компании "Приоком", пишет ProIT.
"Приоком" связана с Георгим Дзеконом, который с 2004 года руководил "Укртелекомом". Раньше господин Дзекон занимал должность гендиректора американской PrioCom Corp, в которую входит украинская "Приоком". А главным финдиректором PrioCom Corp был Илья Солодовский - нынешний руководитель "ЕСУ".
Пресс-служба "ЕСУ" уже заметила оплошность и начала отправлять письма с адреса [email protected].
Напомним, Георгий Дзекон родился в 1963 г. в Виннице, закончил Киевский политех. Занимался внедрением новых технологий для управления предприятиями и учреждениями в Украине. 4 июля 2003 года стал заместителем руководителя тогда еще государственного ОАО "Укртелеком". А с 19 февраля 2004 года возглавляет компанию. За время его руководства компания из прибыльной превратилась в убыточную.
Власне в Україні є лише кілька компаній котрі мають значну первинну магістрально-зонову власну мрежу ВОЛЗ:
Укртелеком
Атраком плюс Пріоком (теж злі язики повязують з Дзеконом)
УМЗ
ЕвротрансТелеком.
Я розташував їх по власне протяжності власних ВОЛЗ. Щоправда Атраком-Пріоком просто будують ВОЛЗ, а потім продають в них волокна та здають в оренду.
Ну то діло таке, купив Товарищ Гершун (є чутки що він має паспорт іншої країни (вгадайте якої) під таким іменем) то й купив, адже купив те чим кілька років керував.
За довгу службу Янучарову він це заслужив, свого часу від "оранжеврого режима" він відкупився (ну тоді пригадуєте свіже спечена голова Оранжового уряду Тимошенко раптом отримла додаткові надходження в бюджет????!!!! в розмірі 700 млн. від укртелекому і одразу справи з транзитним сервером 2004 зійшли на нівець.
Але завжди в таких питання виникає запитання яка сума???
11 марта Фонд госимущества продал 92,79% акций "Укртелекома" австрийской компании "ЕСУ" за 10 млрд 575 млн 100 тысяч гривен.
Йой, якійсь сраний Криворіжсталь за 24 млрд. А Укртелеком за більш ніж вдвічі меншу суму???
Шановні, а що таке Укртелеком???
Навіть без врахування надання послуг звязку, лідируючих позицій у фіксованому звязку, та монопольному становищі у власності телефонної каналізації.
Це тисячі адміністративних та виробничих будівель майже в УСІХ крупних містах України.
Це десятки гектарів землі в містах.
Причому всі оті приміщення в більшості будувлись при совку і розраховувались під старі потреби.
Ну наприклад всі приміщення АТС (ану скільки їх лише в одному Києві???) будувались ще під координатні а то й ще під декадно-шагові рідше під квазіелектронні. Тоді вони були зайняті тим обладнанням.
Але прогрес неминуч.
Пригадуєте перші компьютери і сучасні ПК
Тепер там де столи величезні шафи з обладнанням стоїть лиш невеличкий блочок. І приміщення масово звільняються без втрати потужності Укртелекому.
ТОбто уявляєте ви купили компанію в котрої можете продати половину і це ЖОДНИМ ЧИНОМ НЕ ПОЗНАЧИТЬСЯ НА МОЖЛИВОСТЯХ КОМПАНІЇ ПРАЦЮВАТИ. Причому товар ходовий: земля, будинки.
Ну, а при перебудові системи технічного обслуговування, котра доречи створювалась під старі магістральні симетричні та коаксиальні кабелі, вивілятимуться сотні приміщень та землі біля них.
Мда шановні в декого і справді з приходом проффесора почалось покращення життя сьогодні. Хоч вони і раніше не погано жили.
© Слово
Національний демократичний інститут виходить зі складу робочої групи з питань удосконалення виборчого законодавства.
Як зазначається в заяві НДІ, 17 березня 2011 року інститут повідомив міністра юстиції Олександра Лавриновича про тимчасове припинення свого членства в очолюваній ним робочій групі з питань удосконалення законодавства про вибори.
"НДІ вирішив призупинити свою діяльність у робочій групі до того часу, поки робота над проектом закону не стане більш прозорою та такою, яка враховує різні думки", - зазначила у листі до Лавриновича регіональний директор НДІ в Євразії Лора Джуетт.
"Якщо цього не станеться, нове виборче законодавство не матиме довіри суспільства. Це стане кроком назад, а не прогресом у досягненні мети, якою є проведення демократичних виборів", - зазначає керівник НДІ.
Джуетт висловила занепокоєність тим, що робота групи була закритою - опозиційні партії та громадські об'єднання не могли повноцінно брати участь у робочому процесі; дискусії та власне написання проекту проходили за "закритими дверима".
Склад Робочої групи "залишається незбалансованим, а саме орієнтованим на уряд та провладним", як заявила Джуетт.
У листі також зазначається, які кроки потрібно зробити, аби надати процесу удосконалення законодавства більшої прозорості, а саме - забезпечити публічний обмін думками та долучити до цього процесу всі зацікавлені сторони.
Джуетт наголосила, що вихід інституту зі складу робочої групи має тимчасовий характер, і НДІ буде радий знову долучитися до процесу розробки законодавства за умови вдосконалення процесу роботи.
Раніше повідомлялось, що впливові американські організації, що беруть участь у президентській групі з розробки нового виборчого законодавства, можуть вийти з групи, оскільки вважають, що робота групи - це побудова "потьомкінських сіл".
Лавринович у відповідь заявив, що його дивують заяви представників міжнародних організацій про вихід з робочої групи з питань удосконалення законодавства про вибори.
"В мене виник навіть сумнів, чи у пані керівника, яка була присутня на засіданні робочої групи, є розуміння взагалі процесу", - зазначив міністр.
Автомобілісти та автоперевізники, об’єднані ініціативою «Автофронт» будуть домагатися від прем’єр-міністра України Миколи АЗАРОВА знизити акциз на пальне. Про це заявив засновник «Автофронту», лідер громадянського руху «Спільна справа» Олександр ДАНИЛЮК.
Як повідомили УНІАН у прес-службі Всеукраїнського центру сприяння підприємницькій діяльності, за словами О.ДАНИЛЮКА, уряд має невідкладно ініціювати зниження акцизу на пальне, а також забезпечити його належне й прозоре використання, скерувавши відповідні надходження виключно на ремонт доріг та підтримання дорожної інфраструктури.
«Сьогодні кожен автомобіліст є жертвою неприхованого шахрайства з боку держави”, - наголосив засновник «Автофронту».
Він нагадав, що коли було скасовано регулярний транспортний збір, зниження надходжень до казни вирішили компенсувати за рахунок підвищення акцизу на пальне.
“Ставка акцизу з 1 січня 2011 року була збільшена одразу на 37,9% або на 50 євро - з 132 до 182 євро за тону пального. Елементарні розрахунки показують, що витрати, наприклад, водіїв легковиків при такому розмірі акцизу у 5-8 разів перевищують суму, яку вони сплачували у вигляді регулярного транспортного збору. Казна отримала мультимільйонні надходження за рахунок прямого викачування коштів з кишень водіїв, тобто вилучаючи в розпал економічної кризи дуже істотні суми з бюджету майже кожної української сім’ї», - підкреслив О.ДАНИЛЮК.
Він вважає, що розмір акцизу має бути знижений не менш як на 30 євро, а кошти від збору мають акумулюватися у спецфонді й витрачатися під наглядом громадськості виключно на будівництво, ремонт та підтримання належного стану шляхів автотранспортного сполучення.
«Ми не спостерігаємо жодних позитивних змін у дорожному господарстві. Воно залишається у занедбаному стані, тоді як лише коштів від регулярного транспортного збору цілком вистачило б на якісне підтримання дорожної інфраструктури, якби вони викристовувались за призначенням”, - зауважив лідер громадянського руху «Спільна справа і додав, що “натомість за рахунок водіїв знову латаються діри в бюджеті та живляться корупційні схеми”.
На думку О.ДАНИЛЮКА, зниження ставки акцизу викличе також значне здешевшання пального, що на тлі світових тенденцій до зниження вартості нафти, дозволить повернутися до адекватної й економічно обгрунтованої ціни на світлі нафтопродукти.
