Про татар Казані

Ми вивчаємо один за одним трагічні періоди Російської імперії. І бачимо, як кожна подія фальшувалася на догоду великодержавній ідеології, як спотворювалися факти, як із фальпіі робилися далекоглядні висновки. Але будь-яка облуда цієї імперії завжди мала певну мету. Якщо вона запущена — отже, щось повинна обґрунтувати.

Так сталося з брехнею про казанських татар, історію завоювання яких настала пора викласти. Визначімося: хто ж вони насправді, як з'явилися в «середині Великоросії», через що були поневолені одними з перших і чому «великороси» так жорстоко повелися з великим і прадавнім народом?

Знову опиратимемося на праці російських авторів, не тільки тих, які писали сотні років тому, а й сучасних.

1946 року відбулася наукова сесія при Академії наук СРСР, організована Відділенням історії й філософії АН СРСР, Інститутом мови, літератури й історії Казанської філії АН СРСР. Вона проводилася 25 і 26 квітня у «великоросійській» столиці Москві. На сесії розглядалося питання про походження волзьких (казанських) татар. Головний висновок наукового форуму, — до речі, не обнародуваний ніде в СРСР, навіть у Казані, — був приголомшливий для звичайної людини, яка вірить великоросійській міфології: татари, виявилося, зовсім не є татарами. Вони — нащадки і спадкоємці волзьких булгар, які живуть на Волзі вже понад тисячу років. Тобто вони є народом більш давнім, ніж самі великороси. Зрозуміло, останньої фрази на сесії не вимовляли та, можливо, навіть побоювалися цієї думки. Але істину встановлено, від цього немає куди подітися.

На сесії було також встановлено, що татари (тобто булгари) у своєму походженні не мають жодного стосунку до монголо-татар, які підкорили стародавнє Суздальське князівство в жорстокому XIII столітті.

Виникає цілком логічне запитання: навіщо ж великоросам знадобилася нахабна й тяжка брехня? І виявилося, як завжди, — імперська потреба.

Історії Волзької Булгарії грисвячені численні праці. У нашому дослідженні немає необхідності займатися докладним викладом історії розвитку цього народу. Історики практично одноголосні в тому, що освоєння булгарами середнього Поволжя тривало мирно, без військових зіткнень. Булгари споруджували міста, підводили до них водопроводи, вирощували злакові й баштанні культури, виготовляли ювелірні вироби, обробляли шкіру й хутра, вели жваву торгівлю з країнами Сходу, Півдня і Європи. Булгари значно раніше від англійців почали виплавляти чавун, і від них цю технологію, разом з інженерами, запозичили московити.

Мандрівники тих часів повідомляють, що у Волзькій Булгарії ще в ті давні часи розвивалася культура, працювали мектебе й медресе, були свої вчені, історики, будівельники і майстри, були праці з різних галузей знань. Столиця — місто Булгар (розташовувалося за сто кілометрів від Казані) — була великим, як на ті часи, центром торгівлі.

Етнонім «татари» стосовно корінних людей, які жили на середній Волзі, є історичною вигадкою і черговою брехнею Російської імперії. Висновки, зроблені на сесії АН радянської імперії, що стояла, як і романовська, на сторожі інтересів великоросів, були засекречені, тиражовані лише тисячею примірників і спрямовані виключно за комуністичними партійними каналами.

Здавалося, навіщо Сталіну і його політичним поплічникам збирати цей науковий форум? Ми ж розуміємо, що зібрання могло відбутися й прийняти історично правильне рішення лише за згодою «великого вождя всіх народів».

Відповідь на це запитання проста: радянська, як і російська, історична наука — потужне знаряддя в справі підбурення народів. Протягом 1944 року Сталін зі своїми опричниками, тобто політбюро і урядом, виселив з історичної батьківщини в сибірські й азійські землі чимало народів, зокрема: кримських татар, чеченців, інгушів, турків-месхетинців, калмиків. Наукова сесія Академії наук покликана була вбити клин у середовище мусульманських народів Союзу, посіяти ворожнечу між ними, натравити «вірних» татар на «невірних».

Однак радянські історики, навіть після відкриття істини про булгарський народ, у своїх працях про татаро-монгольське завоювання під татарами розуміють волзьких булгар. Читачеві російської історії неможливо уявити, що йдеться не про казанських татар — про інших на схід від Москви ніколи нічого не мовилося.