Для моєї матері 9 травня було святом. Якось я запитав у неї: чому? Вона відповіла: “Бо тато живим повернувся”. В діда Василя я, на жаль, не встиг запитати, чи 9 травня було для нього святом. Мабуть, що так. Бо він повернувся живим. А мільйони не повернулися.
Чи відчував він себе переможцем? Напевно, ні.
Відбувши строк на Біломорканалі за жменю колосків, підібраних ним 1932 року на відійнятому в нього полі, він повернувся калікою. В нього не розгиналися пальці правої руки і, крім того, він мав пахову грижу. Попри це, його визнали “ґодним к страєвой” і 1941 року погнали на бійню – Москва хотіла не тільки німців перемогти, але й винищити українців, яких не догубила голодоморами і не домучила в ГУЛАГу. Але Василь Прохорович і на цей раз вижив.
1941 року його участь у бойових діях виявилася короткою. Він згадував як їх, неозброєних, погнали на німецькі кулемети. На Волині потрапив до німецького полону, з концтабору його невдовзі випустили. Повернувся до своєї Великої Бугаївки під Васильковом пізньої осені 1941-го. В рідному селі порядкували німці. Саме тоді йому і вдалося насолодитися звичайним селянським життям.
Проте восени 1943 року прийшли “асвабадітєлі”. Всіх великобугаївських чоловіків похапали й погнали під Корсунь. Василя Прохоровича, оскільки він перед цим був у полоні, записали до штрафбату. Але й на цей раз він вижив. Врятувало тяжке поранення (осколок повибивав зуби). З його односельців під Корсунем не вцілів ніхто… Підлікувавшись, воював аж до 1945 року.
По війні мій дід знову потрапив до колгоспного рабства і замалим не вмер під час Голодомору 1946 – 1947 років. Така його історія. Чи міг він почуватися переможцем?
А таких як він в Україні були мільйони. Дідові ще й пощастило: руки і ноги цілі й було до кого повернутися. А чи відчували себе переможцями обрубки-фронтовики, які тисячами лазили по вокзалах та по ринках із простягнутими руками, або обрубками рук? Чи відчували вони себе переможцями, коли їх у лютому 1947 р. похапали, вивезли на острів Валаам на Ладозькому озері й кинули там вмирати?
Другу світову війну Сталін не вважав переможною, – Москва, одержима маніакальною ідеєю “міравой пралєтарской рєвалюціі”, не змогла втілити своїх планів загарбання всього світу. Тому за життя тирана 9 травня не вважалося Днем перемоги.
Переможцем виявився Захід, бо зумів захиститися від “коричневої” і “червоної чуми”. Щоправда, для цього йому довелося відкупитися від Москви свободою деяких народів і, зокрема, й українського.
Українці ж, зазнавши у Другій світовій війні жахливих втрат за чужі їм інтереси, повернулися в московське ярмо, радіючи, що вижили. Вони ще не знали, що їх чекає новий Голодомор, і новий виток репресій.
“Свято перемоги” не відзначалося на державному рівні до 1965 року. Згодом московська пропаганда таки втовкла в голови злидарям, що вони переможці.
Чи багато совєтській людині потрібно для щастя? Головне, щоб було що їсти й пити, де переспати та щоб начальник не дуже матюкав.
Були, щоправда, й інші українці, які по Другій світовій війні продовжували воювати за свободу своєї Батьківщини.
Мова про Українську повстанську армію.
Ось кого треба вшановувати!

Сергій КОВАЛЕНКО

http://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=459

Перемога чекістів над гестапівцями – великий день для СССР і Східної Європи.
Валерія НОВОДВОРСЬКА

Втрати СРСР у Другій світовій війні склали 26,6 мільйона людських життів. Загальні втрати Німеччини - трохи менше 6 мільйонів.

У ці дні 65 років тому закінчились бойові дії Другої світової війни в Європі. Війни, розв’язаної двома агресорами, які, поділивши світ на мапі, взялися різати його по живому. У тому числі й тіло України - у німецько-радянькому розділі Польщі й Галичини з Волинню, мадярському аншлюсі Карпатської України та "добровільному" поверненні Бесарабії.

Що ж навоювали "маршали перемоги"? За ціною таки не постояли

Й донині демографи продовжують підрахунок втрат серед військових і мирного населення в роки Другої світової війни 1939-1945 років. Але, якщо західні дослідники говорять про похибку в сотні, тисячу, ну десяток тисяч чоловік, то в комуністичній імперії, де "ніщо не забуте" - лік іде на мільйони...

То ж, навіть через 65 років, оцінка загальних втрат держави, яка зробила найбільший внесок у знищення нацизму, варіюється в різних джерелах від 26 до 43,3 мільйонів осіб.

І остання цифра напевне найбільш повна. Вона враховує загиблих і не народжених, убитих, розстріляних, спалених у крематоріях, закопаних і залитих цементом на новобудовах соціалізму, поранених, зраджених і покинутих напризволяще...

Міністерство оборони Росії, у черговий раз звівши баланс, обрахувало загальні людські втрати СРСР у роки Великої Вітчизняної війни з урахуванням Далекосхідної кампанії.

Отже: втрати цивільного населення й війська згідно із цими, далеко не бездоганними підрахунками, склали 26,6 мільйона осіб. При цьому безповоротні втрати особового складу радянських збройних сил склали понад 8,6 мільйона осіб. Саме ці цифри доповідатимуть президентові Росії для того, щоб їх озвучити 9 травня.

Для порівняння: загальні втрати Німеччини, що воювала з половиною світу - від 5,3 мільйонів до майже 6 мільйонів осіб. Із них, за різними даними, від 780 тисяч до двох мільйонів мирних жителів.

Маємо констатувати, що й ці обрахунки дуже наближені. Бо, як видається, тут не враховували жертв ані польської, ані фінської воєн, ані загиблих у ті роки в німецьких та радянських концтаборах.
Цього висновку можна дійти, просто зрівнявши різні цифри, наведені самим же Міноборони Росії.

Так, на момент початку війни 1941 року в Червоній армії перебували трохи менше 4,9 мільйона військовослужбовців. За весь час війни було мобілізовано 29,5 мільйона осіб. Станом на 1 липня 1945 року в армії перебували майже 11,4 мільйона осіб.
Беремо калькулятор: 4,9 + 29,5 - 11,4

То ж на цьому кривавому млині саме на фронті перемололи вбитими й інвалідами 23 (!) мільйони.

То ж маємо підставу рахувати як більш правдиву цифру, що наводять різні джерела - 10,465 мільйонів військових втрат і 18 мільйонів серед мирного населення. Тут і 6,3 мільйони військовополонених, із котрих 4 мільйони померли в полоні та багато сотень тисяч вже після визволення - у радянському ГУЛАГу.

Останнім часом стараннями "ревнителів правильної історії" відбулася, і з кожним роком поглиблюється банальна приватизація Росією Великої Перемоги. Проте навіть сухі цифри свідчать - цю перемогу в нас вкрали, як і багато чого в нашій історії.

Україна заплатила за Перемогу найбільшу ціну

Загальні демографічні втрати України - включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, - становлять не менше 14 млн. чоловік. Це втрати найбільші й не порівняні із втратами інших країн і народів у Другій світовій війні.

Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР.

З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони чоловік.

То ж втрати цивільного населення України: 5,5-6 мільйонів чоловік, понад 2,5 мільйони уродженців України загинуло на фронтах. Виходить, усього як мінімум 8 мільйонів осіб.

Депортації в Сибір, Казахстан і на Далекий Схід - це ще понад мільйон жителів УРСР, переважно із західних областей. Втеча частини населення з окупантами, страшна цифра - 2,4 мільйони остарбайтерів із 2,8 мільйона радянських людей, загалом вивезених у нацистське рабство!

На руїни перетворилися 720 українських міст і містечок, 28 тисяч сіл, з яких 250 спалено вщент, знищено 16,5 тисяч промислових підприємств, 18 тисяч лікувальних закладів, 33 тисячі шкіл, вузів, технікумів та НДІ; а також понад 33 тисячі колгоспів, радгоспів, МТС.
І все це зробили не тільки нацисти, а й радянські війська під час відступу.

Бо масштаб сталінських репресій у передвоєнні роки та в перші місяці війни в Галичині й на Волині, у період відступу, - був не менш вражаючим.

Багато сотень тисяч репресованих, розстріляних, депортованих у Сибір і Казахстан - українців, поляків, євреїв.

Найяскравіші приклади виконання злочинної тактики "випаленої землі" - знищення центру Києва восени 1941 року та підрив Дніпрогесу, вигорілі ниви й села.

А ще - життя й покалічені "визволителями" долі людей у повоєнне десятиліття.

За 1944-1953 роки в Галичині, на Волині й Рівненщині було репресовано, лише за офіційними даними, 500 тисяч осіб, із них заарештовано 134 тисяч, убито понад 153 тисяч, виселено за межі України 203 тисячі.

То ж маємо вшановувати світлу пам’ять наших дідів, батьків, сестер і братів. Але вшановувати не під фальшиво-цинічні звуки фанфар, не під прапорами гнобителів і катів нашої нації, а в щирій молитві за упокій їх душ та за долю України.

http://sd.org.ua/news.php?id=18358

Привиди імперії витають у просторі. Те, що в цьому році творилося навколо міфічної "перемоги" залишає бажати кращого; закінчилося все пам"ятником Йосі - ганьба! На "святі" подивився на їхні стрічки "егорки", а вони на мою вишиту сорочку. Самоіндетифікація! Я навіть був не один, хоча і вменшості.

Будякам присвячую актуальні кілька рядків Тараса, якого сьогодні ми відвідали  :)

Всі люди діляться на три категорії:
1) розумні;
2) наполегливі.
Кому не вистачає розуму, той бере виснаженням. А третя - то всі інші)

Яків Шут розповідає, що в старину часто випадали роки народниих лихоліть. За рік перед смертю Скута, як переказував йому батько, була страшна посуха. Хліба, трав не було. Цілими хмарами носилася сарана, і не знаходячи їжі, здихала, розмовсюджуючи страшний заразний сморід... Худоба помирала, люди пухли з голоду, їли жолуді, до муки домішували курай... До всього додалася сувора зима. Хати, ліс, все було засипано снігом. Весна прийшла з великими повінями. По Дніпру плили ліс, млини, хліви, рублені комори і навіть дахи з хат... Літо було одне із найврожайніших, але збитки не могло покрити. Але і після цього, каже старий, було багато лихих років, про які довго довелося б розповідати...

Користуючись жерелами про Новоросійський край, вваажємо незайвим навести роки народної біди, що описується вище.

1170 р. Скрізь неврожай, голод.
1771 р. В Запорожжі морова язва. Багато сіл, шанців стали безлюдними.
1772 р. Чума в Криму, на Українській лінії, в Донщині. Руйнівна повінь.
1780-81 р. Неврожай, посуха, сарана.
1783-84р. Чума на Півдні, карантин в Катеринославській губернії.
1785-86 р. Чума.
1788. Жорстока зима.
1789. Страшна повінь.
1794. Неврожай, посуха, сарана. Припинення вивозу хліба за кордон із Новоросійський портів.
1798-99. Посуха, сарана. Роздача хліба із провіанту магазинів. Заборона вивезення хліюу за кордон. Смертність, мор худоби. Жорстока зима.
1805. Неврожай, сарана.
1807. Повінь в Придніпровї.
1812. Чума на півдні. В Катеринославській губ, посилення карантину. Голод. Сурова зима.
1813. Жорстока зима, мор худоби. Недивлячись на малонаселеність в той час Катеринославській губ., загинуло 13 544 коней, 40330 шт. великої рогатої худоби, 70 323 шт. овець, на суму 1 668 094 руб.
1818. Повінь в Придніпровї, страшні втрати.
1821. Неврожай, сарана. Видача харчів із провіантів магазинів.

Новицький Я. твори в 5-ти томах. Т.1. - Запоріжжя: ПП. "АА Тандем", 2007. - 508 с., 16с. іл.

В Україні кількість бійців приватних армій олігархів перевищила чисельність Збройних сил

В Україні чисельність працівників приватних охоронних структур уже перевищила чисельність Збройних сил країни — фактично, сьогодні можна говорити про появу приватних армій. Про це у свіжому випуску пише київський журнал «Власть дєнєг».

http://sd.org.ua/news.php?id=18262