Я таку цинічно антинаукову статтю читаю вперше. ЇЇ навіть популярною не назвеш. Це якась насмішка над читачем. Одне лише, хто автор...
Київська Русь на початку X століття: як «викручувався» літописець
Звертайтеся до класиків історії Русі: Дорошенка, Брайчевського, Наливайка тощо.
Якось викликала мене до школи Миколина класна керівниця. Стурбовано запитала, чи відомо мені, що мій син розмовляє в школі українською. Я поцікавився, чи відповідає він українською на питання з навчальних предметів. «Ні, - відповіла, - до цього, слава Богу, ще не дійшло. Але на побутові запитання відповідає українською, що викликає серед учнів «оживлєніє», чим зриває уроки. На це я зауважив, що рідне для більшості учнів слово за правильного шкільного виховання не повинне викликати того пожвавлення. Зазначивши, що вона теж українка, класна керівниця пояснювала, що згідно з методикою школа має «Строгій язиковой режим і употрєблєніє украінского язика в єйо стенах запрєщається, а ми, пєдагогі, обязани бороться за чістоту русской речі». Мене ж вона запросила до школи, щоб я своїм батьківським авторитетом вплинув на сина і допоміг школі боротися з «етім отріцатєльним явлєнієм». Кінчилася розмова тим, що я відмовився від участі в цій боротьбі… Синові про цю розмову не казав ні слова.
Через недовгий час мені довелося порівняти мовний режим синової школи з мовним режимом в українській. Перевівшись на роботу до селища Бучі поблизу Києва, я повів влаштовувати до 4-го класу української школи доньку Любу, також зросійщену перебуванням у цілодобових яслах і садочку, російській школі й на російськомовній вулиці донбасівського міста. Мав твердий намір виростити її українкою.
У школі довелося зачекати до перерви. Та ось задзвенів дзвоник, вибігли із класів діти, вийшли учительки. Приголомшило мене те, що вчительки в присутності дітей розмовляли між собою російською мовою. Я спитав їх, чи до української школи я потрапив. Почувши від них підтвердження, сказав, що засумнівався в цьому з огляду на мову їхньої розмови.
- Ну й що? – здивувалися вони.
Почав я пояснювати, що вони як учителі є для дітей незаперечним авторитетом і, отже, віддаючи в побутовій розмові перевагу російській мові, тим самим показують дітям непристижність остатньої на відміну від української. Вчительки назвали ці мої міркування націоналізмом.
От і виходить: те, що в російській школі було суворим мовним режимом, в українській школі вважалося націоналізмом. Наслідком відсутності суворого мовного режиму в українській школі стало те, що на випускному вечорі в Бутанській українській школі №9 директор школи розпочав урочистості, виступивши з промовою російською мовою, а за ним російською виступали й випускники. Це був 1980 рік – самий розпал брєжнєвсько-сусловського процесу творення «нової спільноти – совєтського народу». Та й сьогодні, в незалежній Українській державі, цього суворого мовного режиму в українських школах не спостерігається, внаслідок чого в них продукується суржикомовне населення.
Р.П.
Була Марія Миколаївна палкою советською патріоткою. Любила телевізор і перед екраном просиджувала цілими днями й вечорами, беззастережно переймаючись усім там побаченим і почутим. Напівжартома говорила, що вона, на відміну від її ровесниць, людина сучасна і телевізором вихована, а як помиратиме, заповість у домовину поставити й телевізора. Коли я повертався у вечері додому, осипала мене всіма побаченими по телевізору новинами. Любила Брежнєва, пишалася мудрою політикою партії. Почувалася щасливою, що на схилі літ проживає в теплі й ситості.
Не любила українців за їхнє постійне невдоволення:
- Вот ноют і ноют, что всьо ім не так… А вот вислать би іх туда, в Калінінскую область, где в продовольственних магазинах полкі пусти, хоть харом покаті, пусть би там почуствовалі, каково живьотся…
Одного разу я поцікавився, чому вона живе тут одна, тоді як у її Кашині проживає її син – другий секретар райкому партії, - малі внуки, які пишуть їй теплого змісту листи. Вона обурено відмахнулася рукою: - Что ви! Куда я, дура, поєду! С етой-то благодаті?! От такого ізобілія піщі в магазінє і на базарє? Не-ет уж!Бачте, всім було би добре, коли б не присутність українців…
Одного разу, прийшовши ввечері додому, застав її у пригніченому стані. Розповіла, що по телевізору показували перебування американських космонавтів на Місяці. Як ті ходили по Місяцю, а потім зібралися відлітати.- А я думаю: хоть би нє взлетелі, хоть би нє взлетелі! А оні, как на зло, по-лє-тє-лі! Я с досади чуть нє рєвела!
Вражений цим, я зауважив:
- Та то ж теж люди! Їх же дома дружини, діти чекають!
Широко розкривши на мене свої очі, господиня аж задихнулася від обурення:
- Что ви! Что ви! Как у вас поворачіваєтся язик такіє вещі говоріть!
Вона щиро обурювалася моєю не патріотичністю.
Була вона справжньою совєтською людиною, і тут уже нема ради!
Ренат Польовий.