Сучасна ціна процесу пукача


СУЧАСНА ЦІНА ПРОЦЕСУ ПУКАЧА

Багато кому, навіть тим, хто має стійку політичну алергію на Кучму, здається, що справа Гонгадзе це не більше ніж символ, який знаходиться хоча і не далекому, але все ж таки у минулому. Отже наша спільна з Олександром Єльяшкевичем боротьба у цьому процесі часто сприймається як ретро- політика, що майже не має відношення до сучасного політичного моменту і лише відволікає від його складнощів.

Спробую переконати, що це зовсім не так, хоча часом здається: canimus serdis (ми кричимо глухим). Принаймні постараюсь пояснити, чому я такий впертий, хоча не маю до Кучми нічого особистого: адже ми знали ті ризики, на які, як і зараз йдемо свідомо. Я хочу, аби Ви зрозуміли, чому особисто переконаний, що від цього процесу у самому безпосередньому сенсі залежить доля української Конституції, а відтак – варіанти і потенційні вектори майбутнього розвитку України. Безпосередньо - наші з Вами, без найменшого виключення та перебільшення: і бізнес, і соціальні, і кар’єрні, і особисті, і навіть творчі перспективи. 

Давайте згадаємо, що справа Гонгадзе була і залишається предметом торгів з родиною Кучми- Пінчука (чи не найвпливовішого клану України, поряд з яким, хто знає – підтвердить: навіть найбагатіший Ахметов знаходиться у середній вазі). Торгу – насамперед всіх українських президентів, що брали естафету політичного лідера української корупції з рук її творця і хрещеного батька: Леоніда Даниловича Кучми.

Ющенко, що закохано в себе брехав на Майдані про «бандитам тюрми», про НАТО, про євро перспективи, майже одразу після інавгурації все це гуртом продав Кучмі-Пінчуку за долю у «Росукренерго» (схема російсько-української газової корупції, що робила українських президентів кровно зацікавленими патріотами кремлівських господарів «Газпрому» ). Ця доля з царського плеча Путіна за свідченням туркменської опозиції, добре освіченої у газових оборудках пострадянського простору, несла родині Ющенка сотні мільйонів доларів на рік, а Кучма за переуступку частки своєї долі отримав гарантії безкарності. 

Команда Ющенка майже миттєво знайшла (бо і шукати не було потреби) рядових і необізнаних щодо замовників виконавців, аби дати збуреному суспільству хоч якусь кістку – нехай погризе, заспокоїться і забуде. Водночас залізобетонно заблокувала розслідування щодо замовників: до останнього дня президентства Віктор Андрійович штучно саботував незалежну міжнародну експертизу записів Мельниченка. Було замовлено і організоване вбивство головного свідка – Ю. Кравченка, що вперто не схотів ані зникати і ховатися, ані брати все на себе. Того самого Кравченка, який свого часу – до вбивства Гонгадзе – цілком реально планувався наступником Кучми на троні, і навіть міг лягти на місце Пінчука головним родинним розпорядником статків клану. Виконавця О. Пукача, що знав замовників, почали театрально шукати у Ізраїлі, але насправді відправили до часу під нагляд спецслужб у рідне село і навіть дозволяли тримати телефонний зв’язок з родиною, користуватися генеральським посвідченням і раз на кілька місяців відвідувати Київ для вирішення особистих справ. 

Найбільш активними членами команди, що спочатку вела переговори про ціну для улюбленця нації, а потім забезпечувала всі складові гарантій безпеки Кучми, були: і В. Шокін у ГПУ, і Ю. Луценко у МВС, і О. Турчинов у СБУ, а головним координатором команди навіть не за посадою (секретар РНБО), а за покликанням прислуговував Петро Порошенко. 

Саме ця зрада Помаранчевого Майдану на користь Москви і Кучми стала першопричиною політичного скандалу, який вчинив О. Зінченко на відомій антикорупційній прес-конференції, куди у паніці прибіг Петро Олексійович і, не соромлячись журналістів, ледь не на колінах молив Зінченка замовкнути. О. Зінченко тоді не розказав подробиць ПУБЛІЧНО. І хоча він помер у 2010 році, є досить велика ймовірність існування матеріального носія розповіді керівника виборчого штабу Ющенка, першого керівника його Секретаріату (Адміністрації) – О. Зінченко щодо подвигів тих часів як Порошенко, так і його, як бачимо – незмінної, команди. Якщо це правда, то під однотуровим Порошенком може що хвилини розірватися смертельна міна, яка знаходиться не відомо у чиїх руках. 

Але як би там не було, виторгувані гарантії безпеки Кучми – свідома і шкурна зрада Ющенка – у підсумок коштувала Україні втратою на десятиліття цілком реальною на той момент перспективи членства у НАТО. Фактично Ющенко ще тоді продав Путіну разом з гарантіями безкарності Кучми реальні, а не паперові гарантії безпеки України, за якими Україна ніколи не мала би ані анексії Криму, ані окупованого Донбасу, ані загрози повномасштабної агресії скуластої орди «руського міру».

Наша розпач і зневіра у Ющенку посадили на шию України Януковича (до речі технологам Путіна такий підсумок було неважко передбачити і спланувати, коли серед іншого і з цією метою долучали «народного президента» до свого корупційного газового корита) . 

Торги Януковича з кланом Кучми-Пінчука почалися задовго до інавгурації Віктора Федоровича. Але на торгах вже не йшлося про місце і долю Януковича у російсько-української газовій схемі. Цей ласий, за традицією – суто президентський, шматок з-під самого носу, чи не на останній хвилині перед виборчим тріумфом Хама вихопила Юлія Тимошенко не без посередницької участі Віктора Медведчука. Саме вони виперли «Росукренерго» своїм контрактом з Путіним, не менш корупційним, ніж попередня схема, але таким, що не передбачав участі українського президента (саме це, а не що інше, так не по дитячому лютило Януковича, але на одну Тимошенко, бо для Медведчука і Путіна навіть його шабельних кликів було замало). 

Разом з тим Янукович підійшов до справи по-господарськи: аби збільшити масштаби відступного, він добряче пожахав і пожмакав Кучму. Спочатку за юридично бездоганною процедурою провів абсолютно незалежну міжнародну експертизу записів Мельниченка, яка дала однозначний висновок – це Кучма і не було жодного монтажу. Затим відкрив процес над Пукачем, де навмисно у матеріалах були і записи, і свідчення про Кучму, і справа про «самогубство» Кравченка, яка у один момент з тих же матеріалів та експертиз перетворюється у справу про замовне вбивство свідка, бо такою є за всіма доказами, і багато-багато інших мін, які давали можливість у будь-який момент дати команду «фас» прямо на процесі Пукача. Викликати Кучму у суд і прямо там неспростовно доказати йому і Литвину їхню провину (до речі саме за реалізацію на повторному і тепер вже відкритому процесі над Пукачем цього потенціалу , недалекоглядно закладеного слідством для іншої мети, якраз і йде та запекла війна, яку Ви спостерігаєте сьогодні у Апеляційному суді Києва). Але і цього здалося замало – порушили кримінальну справу безпосередньо по Кучмі, при цьому демонстративно згубили другого замовника – Литвина, якого тоді вигідно тримали і за комір, і мошонку у «лояльних» спікерах Верховної Ради. При цьому не просто порушили справу, а й провели Леоніда Даниловича через усі принизливі круги слідства: і через червоні ганчірки очних ставок з ненависним Мельниченком, і через єхидні допити брутальних слідчих, яких навмисно привезли у ГПУ з Донбасу, де прокурори і слідчі вже тоді нічим не відрізнялися від місцевої рекетні і бандитів, адже, як ми пересвідчились з екранів, співали одну і ту ж саму «Мурку». Жали і тиснули максимально, до самого останньої хвилини передачі справи у суд. Я не знаю точну суму, але Ренат Кузьмін свідчить про мільярд доларів живих грошей. Апріорі впевнений, що на менше Янукович би і не погодився: занадто широкі запроси – Ви ж самі бачили і Межигір’я, і КАМази готівкових доларів. Але надамо належне старому зекові: взявши гроші відповів по поняттях: виконав всі зустрічні зобов’язання за принципом: «пацан сказал – пацан сделал». 

Справу миттєво закрили за ініціативою тих самих брутальних прокурорів, нагнули Конституційний суд, що прийняв дивне рішення, за яким записи Мельниченко не можуть бути доказами, а на таємному процесі Пукача не лише не викликали Кучму, а й навіть не допитали жодного свідка, що міг би пролити хоча б краплину світла на мотиви виконавця – Пукача. Ясна річ, не досліджували плівки і навіть не відкрили жодної сторінки справи Кравченка, незважаючи на те, що він з Пукачем абсолютно рівноцінний другий головний фігурант обвинувального висновку Генеральної прокуратури. У цей же час почалися погрози вбивством рідних і шалений тиск на Пукача, аби він замість Кучми і Литвина назвав замовниками Мороза і Марчука. Шантаж, який, за публічними свідченнями Пукача і його адвоката Демиденка, організував головуючий по справі печерський суддя А. Мельник, а виконавцями були прокурори та слідчі ГПУ і що саме цікаве: представник Мирослави Гонгадзе – Валентина Теличенко. Акція не вдалася: Пукач після всіх обіцянок, після того, як його зробили одиноким цапом відбувайлом не лише за свої, а і всі чужі гріхи, вже нікому не вірить. А тому за відсутності сфабрикованих замовників, не встановивши мотивів, кваліфікували вбивство не як замовне, а чи не як побутове. Тим самим сфальшували вирок виконавцю замовлення – О. Пукачу. 

Але торги після мільярду відступних не закінчилися – ще Варлаам Шаламов попереджав: «вірити блатним, а тим більше – паханам, ніколи, ніде, за будь-яких обставин не можна». Відомо, що Янукович постійно вимагав і отримував допомогу та преференції клану Кучми-Пнічука через їхнє лобі серед куплених на Заході політиків. З часом інструментом шантажу став апеляційний процес по справі Пукача, який навмисно, аби тримати Кучму з Пінчуком у напрузі, затягувала якраз прокуроро-суддівська команда. Під цей шантаж відпрацьовував Кваснєвський, що переконував дружити з Януковичем, не звертаючи увагу на політичних в’язнів. Під цей шантаж відпрацьовували майже всі західні друзі Пінчука, що не безкоштовно снідають у Давосі спонсорськими варениками. Адже не гидує цих, ой не маленьких вареників, і родина Клінтонів, навіть не зважаючи, що вони подаються меценатом Пінчуком у фірмовому кривавому соусі репутації Кучми. (На Заході вже з’явилися і оприлюднені матеріали розслідувань корупційних зв’язків клану Кучми-Пінчука з цілою низкою відомих політиків, зокрема названих Квасневського і Клінтонів. Але поки що, точніше – до пори: журналістських. Матеріали, де корупційну заразу, що лізе у Європу та США від олігархів Росії та України, що спокушає шаленим кешом та інфікує зрадою власних політиків , вже починають називати східно-європейським корупційним вірусом. Поряд з яким африканський Ебола виглядає легкою, ледь помітною нежиттю.) Саме це лобі Кучми-Пінчука за спиною героїв Майдану намагалося зберегти Януковича при владі через політичні домовленості та дивні, як для Майдану, компроміси з так званими лідерами парламентської опозиції, що до того ж всі як один були і залишаються у учнях Кучми і друзях Пінчука. Але яких ми були змушені тримати на трибуні, бо просто не було інших легітимних. 

Вони добре скористалися цим політичним і кадровим вакуумом, аби швиденько поділилити нашу перемогу. Так Яценюк став прем’єром, і вже, як кажуть, без кулі у лобі відсвяткував з друзями свій перший особистий мільярд. Кличко – ділить те, що залишилося у Києві. Турчинов у секретарях РНБО по східній ціні координує корупцію військових, ментівських та сбушних генералів . Відтерли від влади лише Тягнибока, бо все ж таки – чужорідне тіло. 

А Порошенко став Президентом. Національним лідером Революції Гідності і Головнокомандувачем українських кіборгів. Той самий Порошенко, що спочатку разом з Шуфричем шустрив у СДПУ (о) на В. Медведчука, якраз тоді коли відрізали голову Гонгадзе, а Петро Олесійович майже у той же день ледь не на колінах давав клятви у вічній відданості Кучм, а потім був на пару з Азаровим головним засновником Партії Регіонів. Той самий Петро, який свого часу своїми хижими амбіціями розвалив помаранчеву коаліцію Ющенка-Тимошенко-Мороза і тим поставив Януковича у прем’єри ще за Ющенка, а коли Янукович став президентом увійшов до уряду Азарова міністром економіки. 

Думаєте змінився? 

Маю великий сумнів, адже і тепер на закритих засіданнях СБУ, де не передбачалися, але випадково з’явилися телекамери, він і далі цілком природно не соромиться називати героїв добровольців «цинічними бандерівцями». І це щиро, а головне – свідомо, виголошує вже сучасний Порошенко, говорить у той час, коли справжні патріоти гниють у окопах АТО, а наших братів – кримських татар та українців пресують і нищать у анексованому Криму та на окупованому Донбасі. 

Не дивуйтесь самі собі: це закономірний продукт маніпулятивних технологій монополії Кучми та його учнів на телебачення і провідні ЗМІ. Саме вони: Кучма і Пінчук (ISTV, СТБ, Новий канал) Фірташ і Львочкін (ІНТЕР, НТН, К1, К2), Садовий (24 канал) і Рабінович (News one), Турчинов (Перший національний - під час виборів) і безумовно сам Порошенко (5 канал), залякали штучними страшилками, обдурили і підкинули без альтернативність «шоколадного патріота» та у підсумок, як не прикро – саме прозомбованою ватою наших голосів призначили чергового учня Кучми у гаранти і захисники корупції, яким, нажаль, був і залишається український президент від першого дня заснування цього владного інституту. 

Asinus asinum fricat (віслюк муляє віслюка). Настала черга і учня Порошенка вимуляти власного вчителя Кучму і, аби поділився, наступити йому на ахіллесову п’яту справи Гонгадзе. 

Не знаю достовірно, чи йдеться на його торгах з кланом Кучми-Пінчука про матеріальне, але думаю не без того, адже беру до уваги хворобливу жадність Петра Олексійовича. 

Так само як і Янукович, Порошенко користується лобі куплених Пінчуком іноземних політиків, аби ті переконували у себе на Заході незамінність Порошенка, а головне знаходили геополітичні пояснення користі від вивертів його політики. Наприклад, якось же треба розжувати європейцям та американцям, що допомагають Україні санкціями проти Росії і несуть десятки мільярдів збитків, що у цей самий час сам Порошенко розширяє особисте бізнес-партнерство з агресором і що це цілком нормально. По-друге, необхідні роз’яснення моральних парадоксів абсолютно не зрозумілих для західної людини, коли невинних Савченко та Сенцова путінські прокурори та суди готують чи не до довічного ув’язнення, і в цей же час, у цих самих судах порошенківський «Рошен» виграє процеси і повертає собі немалі гроші. По-третє, необхідно також якось обґрунтувати незамінність та унікальність чудесників Мінських угод: Кучми, Медведчука і Шуфрича, так само, як і дива, про які вони домовляються через терористів зі своїм резидентом Путіним. Але й не це головне з того, що хоче Порошенко у обмін на довічну безкарність Кучми. 

На першому місті – конституційний задум. Справа у тому, що омріяні зміни до Конституції абсолютно неможливі без голосів клану Кучми-Пінчука, що мають своїх солдатів і навіть князьків по всіх фракціях від Опозиційного блоку Бойка до Самопомочі Садового. Не вистачить голосів і без їхніх мажоритарників , яких навіть порахувати важко (згадайте принаймні, як сучасна Верховна Рада в урочистий день своєї присяги на вірність Україні не Кравчуку, не Ющенку, не Порошенку і навіть не народу України, а саме Кучмі, стоячи, влаштувала демонстративну овацію – здавалося, що ще трошки, і за мафіозною традицією вишукаються цілувати кінчики пальців пом’ятого у розкішних надмірностях пенсіонера). 

А тепер давайте трохи розміркуємо, чого саме хоче Порошенко у цих конституційних змінах. Для аналізу не треба довгих і складних юридичних фраз – їх вже написали найкращі правники країни, зокрема Віктор Шишкін, що виклав повний аналіз і всі правові аргументи згубності конституційної «творчості» кулуарно-кабінетного Бонапартика. Жодної децентралізації – з точністю до навпаки: знищення місцевої самоврядності на користь абсолютного контролю Президентом виконавчої влади на місцях. Але скажемо те, про що не згадують юристи теоретики. Ми вже бачили стиль, методи і зміст кадрової політики Порошенко на горі. Після цих змін матимемо дзеркальне відображення на місцях, де у кожному районі, кожній сільраді засядуть гройсмани з ложкіними та шокіни з грицаками, або навіть галатеї з луценками, ті що не мають жодних сентиментів і навіть мозків, аби шкірою відчувати історичні прецеденти на кшталт Коліївщини. Жодної політичної, а відтак і економічної конкуренції. Де факто не матимемо жодних демократичних виборів: ані президентських, ані парламенту, ані місцевих рад – суцільний, централізований і системно дисциплінований адміністративний ресурс у одні руки: Порошенка. Лише його воля і кадри. У кожному куточку України префект – особистий кулак Порошенка, що збирає відкати і данину, з усього, що хоч як рухається в Україні, чавить всі без виключення бюджети – і виключно у корупційний общак президента, з якого має пристойне утримання.

То як Ви думаєте, якщо ми не зробимо гарантії безкарності Кучми неможливими, а відтак не зупинимо торги Порошенка з Кучмою і Пінчуком, ми здатні зірвати корупційні плани Порошенка щодо Конституції? 

І не вже Ви маєте хоча б крихту надії, що після того як в Україні запанує конституційний режим довершеної системної корупції, нас хтось пустить навіть під поріг і Євросоюзу, і НАТО? – вони ж не самогубці, аби добровільно чіпляти смертельно небезпечну корупційну інфекцію.
Не вірте жодним євро інтеграційним балачкам наших владних корупціонерів – це чистий маніпулятивний піар. І тут Порошенко з Яценюком, як ви вже самі потроху можете переконуватися, нічим на кращі за попередніх таких же «рішучих» і балакливих євроінтеграторів: Ющенка і Януковича. Для того щоб розуміти, чого від них чекати, треба просто усвідомлювати справжній і незмінний інтерес корупції та її лідерів, які час від часу фізично міняються, але змістовно схожі як дві краплі води. Корупції смертельно заважають цивілізовані правила політичного та економічного життя: вільні вибори, правосуддя, конкуренція, прозорість, законність тощо. А це якраз все те, що є умовою і європейської, і євроатлантичної інтеграції України. Умовами, які за українців ніколи ніхто не виконуватиме, тим більше ті вітчизняні небожителі, для яких все ці умови і правила смерті подібні.

Більш того дозволю собі навіть стверджувати, що перманентна війна на Донбасі цілком вписується у Конституційну комбінацію Порошенка, і мова навіть не про якісь статуси. За такої системи влади, де корупція зведена у абсолют, їй життєво необхідна постійно діюча м’ясорубка, де, по-перше, можна було б легітимно фаршувати найактивнішу, найрадикальнішу, найрішучу патріотичну масу, яка завжди несе для корупції неабияку майданну і навіть революційну загрозу, а по-друге, випускати пар і списувати труднощі обивателя на зовнішні обставини, аби він хоч і жебракував, але радів, що принаймні його особисто не зачепило війною, а відтак: Слава Порошенку!

P.S. Написав і стало сумно, сумно аж за край, хоча картина вийшла майже маслом. 
Невже і цього разу українців залишать за бортом цивілізації та ще й накажуть: Plaudite, acta est fabula! (Аплодуйте, комедія закінчена!)

Местное самоуправление. Как это на самом деле работает в Польше.

Местное самоуправление. Как это на самом деле работает в Польше.

                          
Владимир Тимошенко

По приглашению коллег из киевской общественной организации «Институт местного самоуправления» 08-11 июня я в составе группы принял участие в конференции по основам европейской модели местного самоуправления на примере польского опыта и возможностям ее имплементации в Украине, которую организовала Fundacja Rozwoju Demokracji Lokalnej Maopolski Instytutu Samorzdu Terytorialnego i Administracji (FRDL MISTiA). Данная тема является весьма актуальной в свете предстоящего внесения изменений в Конституцию Украины касательно административной реформы и децентрализации, а также с учетом назначенных на октябрь 2015 гоа местных выборов.

Реформа местного самоуправления в Польше была проведена в 3 этапа:


  • 1990-й год – решение о восстановлении самоуправления на уровне гмин (низшего уровня институциональной самоорганизации территориальных общин)


  • 1997-й год – принятие новой Конституции, в которой были четко прописаны принципы государственного устройства и деятельности местного самоуправления


  • 1999-й год – реформа касательно децентрализации власти, создание 3-х уровневой структуры местного самоуправления.


Перед началом проведением реформ поляки поставили себе четкие цели, которые должны были быть в результате достигнуты:

- Повышение управляемости государства посредством делегирования многих функций на более низкий уровень и создания демократических общественных и государственных институтов = сосредоточенность центральных властей на стратегических вопросах и воплощение в жизнь требования создать гражданское общество;

- Упорядочение территориального деления страны посредством связки "гмина-повят-воеводство" в естественных и удобных для граждан границах;

- Изменение системы управления государственными финансами путем создания независимых бюджетов и проведение финансово-экономической политики с четко определенной зоной ответственности на каждом из уровней местного самоуправления;

- Адаптирование территориальной организации страны и структуры местного самоуправления к стандартам Европейского союза.

Что представляет из себя польская 3-х уровневая система местного самоуправления.

Гмина – основная единица местного самоуправления. Она занимает центральное положение среди других единиц самоуправления, и именно с гминами связано выполнение всех основных публичных задач, возложенных на территориальное самоуправление. По численности гмина может насчитывать от 2 тыс. (сельская местность) до чуть менее 2 млн. (крупный город) человек. Гмины существовали в Польше со времен коммунистического прошлого, и по ходу проведения реформ их численность и состав были лишь оптимизированы для удобства граждан с 2121 до 2479.

По типам гмины делятся на городские, сельские и смешанные. Средняя численность сельской гмины – 7 тыс. человек, и в ней обычно объединены крупное село и несколько мелких сел и хуторов. Смешанная гмина состоит из поселка/города и нескольких близлежащих сел.

Руководство гмины составляют президент (городская), бургомистр (смешанная), войт (сельская), правление и совет. Совет выполняет контрольную функцию и утверждает бюджет. Для контроля совет создает контрольно-ревизионную комиссию. Правление назначает и возглавляет глава гмины, который избирается прямым голосованием. Стоит отметить, что гмина – единственный орган власти с сильным, избираемым прямым голосованием, руководителем.

Основой состоятельности гмины решать собственные вопросы является полная финансовая независимость от центральной и региональной власти. В результате реформ гмины получили четкий перечень своей собственности, а также право распоряжаться ею на свое усмотрение. 

Бюджет гмины состоит из 39,34% от общей суммы подоходного налога и 6,71% налога на корпорации, а также из  местных налогов и сборов. При этом украинская практика «выравнивания» в Польше закреплена законом 
о доходах единиц территориального самоуправления, в котором четко прописано, кто, сколько и в каких случ аях платит при превышении оговоренных уровней дохода, а также кто и сколько получает при недостаточном уровне доходов. Данная практика является вполне мягкой (при превышении среднего уровня дохода более чем на 150% уплачивается налог в 20% от превышенного дохода).

Данный закон очень четко и детально регламентирует всю доходную часть бюджетов всех органов местного самоуправления, а также их взаимоотношения с центральной властью. Подоходный налог платится в гмину по месту проживания плательщика, а не по месту работы. Ставки местных налогов и сборов могут варьироваться до определенного уровня в зависимости от политики конкретной гмины. Гмины самостоятельно утверждают бюджет. Центральная власть имеет право лишь изучить бюджет гмины на предмет экономической реальности и соответствия законам, а в случае наличия замечаний гмине даются лишь рекомендации по их устранению, которые гмина имеет право отвергнуть.

Гмины отвечают за дошкольные и среднеобразовательные заведения, локальное здравоохранение, коммунальные услуги (вкл. утилизацию бытовых отходов), локальную инфраструктуру (вкл. дороги), библиотеки, бассейны, стадионы, дома культуры и пр. Также на базе гмин государство выполняет функции по соцзащите населения и некоторые другие, перечисляя в виде дотаций средства на выплаты и компенсируя 50% административных расходов. По своему усмотрению богатые гмины могут отменять некоторые местные налоги и сборы, устанавливать различные социальные льготы в виде бесплатных завтраков и обедов для дошкольников. Есть гмины, которые полностью субсидируют общественный транспорт для своих жителей. Кроме того, некоторые гмины, у которых появился значительный ресурс после продажи собственности, разместили его в банке с целью получать дополнительный доход с депозита.

Гмины могут создавать собственные органы по охране общественного правопорядка, пожарную службу и службу занятости.

Такая пестрота многообразия в поведении гмин лишь подчеркивает основной тезис о полной финансовой независимости местного самоуправления Польши от центральной власти.

Гмина является юридическим лицом, но, в отличие от Украины, где юридическим лицом является административный орган или совет, в Польше юридическим лицом является именно община в первоначальном и общепринятом смысле – как население конкретной административно-территориальной единицы. Соответственно и полномочия общины весьма широки и включают в себя принципы прямой демократии в виде местного референдума.

На референдумы могут выноситься вопросы:


  • касающиеся данной общины в сфере компетенции органов самоуправления данной единицы местного самоуправления;


  • вопрос отзыва законодательного органа или освобождения от должности войта, бургомистра, президента;


  • вопрос самоналогообложения жителей в общественных целях, входящих в компетенцию гмины;


  • по другим существенным вопросам, касающимся общественных, экономических или культурных связей, объединяющих общину.


Например, в 2014 году жители Кракова проголосовали на референдуме против идеи властей провести Зимние олимпийские игры 2022 года и  за то, чтобы перераспределить средства на увеличение количества велодорожек, поддержку скверов и парков, а также проектирование метрополитена.

Еще один весьма показательный пример с сельскими школами. В Польше начали сокращать школы с малым количеством учеников, но для того, чтобы избежать массовых протестов, решили, что дотация будет идти не на школу, а на конкретного ученика, и открыли возможность создавать частные школы разных уровней. Таким образом в Польше сократилось количество малых муниципальных школ, но люди в малых селах, там, где того пожелала община, получили бесплатные частные школы, и на сегодня идет конкурентная борьба между муниципальными и частными школами за учеников. Средняя з\п учителя в Польше составляет около 1100 евро в месяц.

Гмина является основной, но не базовой единицей самоуправления в Польше. В сельские гмины входят солетства, а в городские дильныци. Данные органы самоуправления существуют без создания юридического лица, но наделены рядом функций и возможностей. Размер солетства может составлять от нескольких сотен до тысячи человек и зависит от размеров населенных пунктов, входящих в гмину. Солетство возглавляет солтес, а также может быть сформирован и совет солтства. Солтес получает з\п, а совет - по решению гмины. Размер дильныци равен нескольким тысячам человек и примерно равен 1 кварталу/микрорайону в городе. Дильныци возглавляет бургомистр, который за свою работу получает з\п.

Солетства/дильныци выполняют функцию «начальства шаговой доступности» для членов общины и решают мелкие бытовые вопросы, до которых у руководства гмины никогда не дохо дят руки. Провести освещение в конкретный двор, проложить пешеходную/велосипедную дорожку, поставить скамейки в сквере и т.п. Данные пожелания граждан не являются обязательными для выполнения руководством гмины, но если конкретный вопрос был принят на общем собрании общины, руководство гмины его выполняет.

В последние несколько лет в Польше набирает обороты движение по созданию т.н. общественных бюджетов. Гмины выделяют незначительные суммы для формирования бюджетов солетств/дильныць. Данные бюджеты расходуют на потребности общин. Утверждение статей расхода средств происходит на общем собрании общины. Существуют планы по расширению функций и величины общественных бюджетов. Данный опыт позволяет приобщить простых людей к принятию решений и развивает гражданское общество.

Повят – второй уровень местного самоуправления в Польше. Данная единица существовала в Польше до 1975 года и была упразднена в ходе реформы. С 1 января 1999 года повяты возвращены и выполняют публичные задачи, выходящие по своему характеру за пределы гмин, в следующих областях: средне-специальное образование, здравоохранение на уровне больших больниц, социальная помощь там, где создание структур в гмине нецелесообразно, детские дома, помощь инвалидам и дома престарелых, общественный транспорт и дороги, проходящие через территорию нескольких гмин, большой центр занятости, услуги геодезии, реестр и др.

Всего в Польше 316 повятов, в т.ч. 66 городов на правах повята. Число жителей для получения статуса повята должно превышать 100 тыс. человек.

Жители повята принимают решения всеобщим голосованием в ходе повятовых выборов и референдумов или через органы повята. Этими органами яв­ляются: повятовый совет и правление повята. Совет повята выбирает главу совета повята, правление и старосту повята как председателя правления. Правление повята является исполнительным органом совета повята и подотчетно ему.

Повят обычно охватывает однородную по поселенческой и пространственной структуре, а так же по общественно-экономическим связям территорию. Повят независим в принятии решений и не подконтролен другим органам власти, и, по сути, является коммуникатором между гминами, входящими в него.

Бюджет повята состоит из 10,25% от общей суммы подоходного налога и 1,4% от налога на корпорации, доходов от собственной деятельности, а так же дотаций и субвенций из центрального бюджета.

Нередки случаи, когда выполнение каких-либо работ находится в обязанности повята (например, ремонт дороги), но денег на них в текущем году у него не хватает. Тогда староста собирает глав заинтересованных гмин и предлагает им вскладчину профинансировать данную работу. Иногда гмины соглашаются, а иногда - нет.

Также стоит отметить, что города, потерявшие статус центра воеводства после проведения реформы и сокращения числа Воеводств с 49 до 16, кроме статуса гмины получили еще и статус повята без ограничения в 100 тыс. жителей.

Воеводство – самый крупный уровень системы самоуправления в Польше. Всего воеводств в Польше 16. Сформированы они в основном на базе существовавшей до реформы 1975 года административно-территориальной системы и примерно отображают исторический уклад.

Воеводство – единственная единица местного самоуправления, в которой присутствует назначенный Правительством Польши чиновник – воевода. Воевода обладает лишь представительско-контрольными функциями и является представителем Правительства Польши. Но даже при таком статусе некоторые назначения представителей центральных органов власти проходят без его участия, например, в налоговой службе.

Власть в воеводстве принадлежит сеймику воеводства, который формирует правление воеводства и назначает маршалека – главу правления. Сеймик или правление воеводства никоим образом не являются органами надзора или контроля по отношению к повяту и гмине, а также не являются органами высшей инстанции в административной иерархии.

В задачи воеводства входит выполнение задач, выходящих за уровень гмин и повятов: высшее образование, научно-прикладные центры, медицинские центры, дороги местного значения. Важнейшей задачей воеводства является равномерность развития территории, создание привлекательных условий для инвестиций и экологическая политика. Часто при невозможности решить какую-либо задачу собственными силами гмины и повята на помощь приходит воеводство.

Бюджет воеводства состоит из 1,6% от общей суммы подоходного налога и 15,9% от общей суммы налога на корпорации, доходов от собственной деятельности, а так же дотаций и субвенций из центрального бюджета.

Отдельно стоит отметить такую статью наполнения местных бюджетов, как инвестиции/гранты структур ЕС. Многие в Украине считают, что на Польшу проливается золотой дождь помощи из ЕС, но это не совсем так. В каждой гмине, повяте и воеводстве существует специальный инвестиционный отдел, в котором трудится профессионал, способный отыскать конкретную программу ЕС, подходящую под нужды именно его общины.

Далее начинается процесс согласования и написания проекта с четким обоснованием и бюджетом инвестиции по каждой статье. Затем проводится полностью прозрачная тендерная процедура, и ЕС выделяет, как правило, 70% от необходимой суммы. В среднем на малые проекты уходит до года, на большие – пару лет. Для сравнения, в Киеве уже без малого 10 лет 3 «мэра» ведут переговоры о гранте на реконструкцию Бортницкой станции аэрации, а Краков провел переговоры и модернизировал свою станцию за неполных 4 года.

Нужны ли какие-либо дополнительные сравнения с ситуацией в Украине?

Вопрос риторический.

***

Найдено на просторах сети :

Один мой американский приятель, постоянно мотающийся по миру с непонятными целями, отличается от других моих иностранных знакомых, замечательным чувством юмора, поразительной откровенностью и удивительной точностью прогнозов. Назовём его условно Давид.

Когда мы встречались в последний раз, я спросил его:

— Дэвид, если ради сохранения господства доллара, ФРС вынуждена постоянно продавать золото, то это значит, что у них есть какой–то "план на игру". Это значит, что ФРС платит золотом для того, чтобы купить себя время, необходимое им для реализации этого плана. Как ты думаешь, что это за план?

Дэвид поболтал лед в бокале с бурбоном и ответил:

— Мы столкнем в войну Индию с Китаем. У них теперь основные мировые запасы золота. Мы займем позицию вышестоящего судьи и будем помогать им в этой войне друг против друга. В обмен на золото. Когда эта война закончится, обе эти страны будут ослаблены до неузнаваемости. А всё золото каждой из этих стран, окажется у нас. И цикл начнётся заново.

— Но ведь у Индии с Китаем сегодня нет никаких поводов для войны — возразил я.

Дэвид рассмеялся, отпил из бокала и сказал:

— Вы, наверное, лучше нас понимаете в балете. И возможно, вы достигли большего прогресса в ракетостроении. Но в том, как развить и обострить противоречия между любыми странами, нам нет равных. Противоречия есть между любыми соседними странами. Их всегда можно обострить до такой степени, что для начала войны, понадобится только одна правильно организованная провокация.

Мне стало немного обидно потому, что я понимал, что Дэвид прав. Мне просто нечего было ему возразить. Желая как–то отомстить Дэвиду за его правоту, я сказал:

— Но ведь именно Россия не позволила вам разбомбить Сирию так, как вы до этого разбомбили Ливию!

На что Дэвид ответил:

— Да, действительно, ракетная дуэль с русским флотом, не входила в наши планы. Но это ничего не меняет. Асад обречен, мы всё равно его уберём, это вопрос лишь времени. Мы можем печатать доллары в любом количестве и покупать за эти доллары нищих по всему миру. Эти нищие, готовы воевать за несколько наших долларов в день где угодно и с кем угодно. Даже если счет потерь будет 100 к 1 в пользу армии Асада, его солдаты закончатся быстрее, чем те миллионы нищих со всех бедных стран мира, которые готовы воевать против армии Асада, за наши свежеотпечатанные доллары. Это называется затяжная война на истощение, чужими руками. Или как у нас говорят "прокси–война". Численность армии Асада быстро и неуклонно снижается. А численность вооруженных нами нищих со всего мира, в Сирии быстро и неуклонно растет.

Поэтому, чтобы убрать Асада и поставить на его место нашего человека, нам просто нужно какое–то время. За которое, мы действительно готовы платить золотом. Но это не страшно, потому что своё золото, мы всё равно вернём.

Как только мы покончим с Асадом, мы бросим через территорию Сирии трубу с дешевым катарским газом в Европу.

Таким образом, мы выдавим Газпром из Европы. Россия останется без европейского рынка сбыта своего газа. Значит, бюджет России останется без денег. Через некоторое время, в обнищавшей России произойдёт социальный взрыв. Мы поможем это организовать и ускорить. После чего, мы поставим у власти в России своих людей и развалим Россию на несколько частей. Точно также, как ранее мы развалили на враждующие теперь между собой части, бывший Советский Союз. Тогда это получилось у нас практически бескровно. На этот раз, для развала России, мы столкнём в войну христиан с мусульманами.

Всё накопленное вами золото, станет нашим — мы его сразу вывезем. Мы всегда, так или иначе, вывозим к себе в США, золото из всех наших новых колоний. Продолжайте накапливать для нас наше золото, с прежним усердием.

Население вновь образованных стран входивших ранее в состав бывшей России, будет испытывать острую зависть к уровню жизни населения Румынии и Украины. Но вовсе не потому, что мы поднимем уровень жизни в Румынии и Украине. Просто ваш уровень жизни будет значительно ниже. Вас слишком много. Мы не позволим вам, потреблять принадлежащие нам ресурсы просто для того, чтобы вы могли жить. Это экономически бессмысленно.

Мы имеем большой опыт такой работы с богатыми нефтью странами Африки. Население этих стран постоянно воюет между собой. Мы помогаем им находить поводы для того, чтобы они убивали друга–друга без ненужных пауз. Но, ни одна из враждующих сторон, никогда не трогает наши нефтяные промыслы – это табу. Папуасы могут убивать друг друга, сколько им нравится. Но они не имеют права повреждать наши нефтепромыслы и как–то препятствовать работе нашего бизнеса в этих наших колониях. Такое положение вещей, создаёт для нас очень выгодные условия. Единственное место, где коренное население этих стран может чувствовать себя в безопасности – это наши нефтепромыслы. Поэтому нам нужны повсеместно царящие в этих колониях нищета, кровь и хаос. Это позволяет нам набирать на работу самых лучших из туземцев за копейки и на конкурсной основе. При нормальных условиях и более высоком уровне жизни в колониях, нам пришлось бы платить аборигенам гораздо более высокие зарплаты, за работу на наших нефтепромыслах. Но это невыгодно. Поддерживать постоянный хаос и междоусобные войны между туземцами, намного дешевле, чем платить им высокие зарплаты. Мы не имеем ничего личного против аборигенов населяющих Африку или Россию. Это только бизнес.

Ресурсная база бывшей России будет передана под контроль ведущих западных корпораций. Все ресурсы бывшей России, будет использоваться в наших целях и по нашему усмотрению. Это позволит нам полностью отрезать Китай от всех российских природных ресурсов. И прежде всего, от бывших российских нефти и газа, которые станут нашей собственностью. После чего, мы организуем такой же социальный взрыв и смену власти, в обнищавшем без ресурсов Китае.

Самое удивительное, что большинство из аборигенов колонизированных нами стран, по–прежнему верят в то, что Америка – это страна населенная идиотами. Они по–прежнему искренне убеждены в том, и что власти США, и все жители США, целыми днями только и думают о том, как бы им повысить уровень жизни разных кретинов, населяющих те или иные страны, в которых есть что–то, что мы хотели бы у них забрать. Это следствие и наглядный пример работы нашей замечательной машины по промыванию мозгов. И это действительно очень забавно.

— И что, по–твоему, мы ничего не можем сделать? — спросил я.

— Теоретически конечно можете, — ответил Дэвид. Но вы не успеете.

***

Удивительная мы нация, украинцы! Гибнут люди, разрушаются города и поселки, многие возмущаются выступлением украинских артистов в России, клеймят позором украинских бизнесменов за сотрудничество с россиянами, друзей и знакомых за отдых в Крыму, ставят ультиматумы российским банкам, составляют всевозможные списки, а в это время Президент Украины совершенно спокойно развивает собственный бизнес в России, невозмутимо объясняя всем нам почему- и ничего, никто не возмущается! С умилением смотрю, как Порошенко объявил войну с олигархами и радостно с ними типа борется, при этом сегодня являясь олигархом №1 в Украине! Мы все ожидаем справедливости, реформ - от кого?! Сегодня фракция БПП стала пристанищем для многих, которые были при власти Януковича, поддерживали Антимайдан, воровали бюджетные деньги, на таких как они держался режим партии регионов! Я не понимаю, как люди, которые находились по разные стороны баррикад, сегодня находятся в одной фракции и все молчат! Конечно, такими гораздо удобнее управлять, когда уголовные дела за плечами! Поменялись только фамилии, а все схемы так и остались! Матрица победила! Так может вместо лозунгов каждый начнет с себя?!!

«Алтин бешик» – золота колиска

– Після зустрічі з представниками національних громадських об’єднань Криму Володимиру Путіну подарували сакраментальний об’єкт «Алтин бешик» – золоту колиску (люльку), яка є символом для кримських татар. Поясніть, прошу, значення цього символу і сенс такого подарунку…

Подарували ворогові цю золоту люльку. Це наруга над честю кримськотатарського народу

– На мій погляд, це наруга над історією, пам’яттю та честю кримськотатарського народу, караїмів та кримчаків. Тому що існує легенда про золоту люльку, в якій говориться про те, що коли на Крим напав ворог, коли він почав винищувати корінне населення, то корінне населення сховало цю золоту люльку в печерах Криму для того, щоб зберегти культуру, зберегти основу народу, зберегти його честь і майбутнє. І в багатьох літературних творах кримськотатарського народу мовиться про те, що колись кримські татари знайдуть цю золоту люльку і ми побачимо відродження кримськотатарського народу і визволення його від ворога. А те, що ми побачили вчора, це були представники кримських татар, які зараз не підтримуються основною частиною кримськотатарського народу. І ось вчора подарували, я можу сказати зараз, ворогові цю золоту люльку. Я гадаю, що це наруга над честю кримськотатарського народу.

– Чия ідея була взагалі зробити такий подарунок?

Мені соромно за тих кримських татар, які брали участь у цьому заході і цей випадок обурює кримськотатарський народ

– Я не знаю, чия це була ідея, але у цьому брав участь колишній член Меджлісу кримськотатарського народу Ремзі Ільясов. А також це процитував так званий голова німецької громади Криму (Юрій) Ґемпель. Стосовно цього випадку, мені байдуже, що зробив Ґемпель та представники інших національних громад. Але мені соромно за тих кримських татар, які брали участь у цьому заході, і цей випадок обурює кримськотатарський народ.

Тому що ця люлька, я впевнений, що скоріш за все ця так звана золота люлька буде валятися десь там у підвалах Ради міністрів Криму і Путін не забере її з собою до Кремля, але цей випадок є наругою над історією та пам’яттю кримськотатарського народу, над цінностями кримськотатарського народу.

Ті представники кримських татар, які брали участь у цьому, вони отримають від кримськотатарського народу певний бойкот спілкування

Тому я думаю, що народ дасть свою оцінку цьому випадку і, я думаю, що ті представники кримських татар, які брали участь у цьому, вони отримають від кримськотатарського народу певний бойкот спілкування. Вже зараз кримські татари з цими людьми не спілкуються. А я думаю, що після цього випадку більшість кримських татар взагалі не будуть спілкуватися з цими людьми, поважати цих людей.

Коли вони йому вручали люльку, якраз Ґемпель ( а не Ільясов ) заявив: «Ми Вам вручаємо золоту люльку, тому що, згідно з кримською легендою, хто володіє люлькою, той володіє Кримом і володіє народами Криму».

– Іншими словами вони хотіли йому засвідчити те, що Крим – це Росія? І що він є володарем практично півострова?

– Так, саме таке. І вони насправді для цього використали найцінніший (символ) кримського татарського народу.

***

Вчора у книжковому магазині Буква (раніше - Читай-город), що на Хмельницького, був свідком такої історії. Молоді люди запитали у консультанта Вікторії у окулярах, чи вони мають Фауста Ґете. Та сказала так, ходімо, привела до потрібної полиці, дістала книгу і сказала десь так: "Ну это украинский перевод, вы знаете, мне не пошло, я училась на русском и говорю на русском, но не смогла прочитать именно в этом переводе, хотя украинский понимаю. Тут просто перевод плохой, какой-то западенский с непонятными словами, короче я не рекомендую. Но книга есть, если что". Ну відповідно молоді люди подякували і пішли геть. Я ж вирішив взяти до рук той примірник заглянути, що ж там за переклад такий страшний. Відриваю, не повірите - переклад Миколи Лукаша, класика, котрий знав 20 мов, з яких вільно перекладав, його доробок перекладів на українську - 15 томів іноземної літератури! Микола Лукаш економив на одежі, а вільну копійку тратив на обіди в ресторані "Інтурист": лиге там він міг чути чужу мову від самих іноземців, адже за кордон його не випускали. Через це навіть премію, яку німці присудили Лукашеві за найкращий переклад «Фауста», не зміг забрати. Так, український переклад Фауста вважається чи не найкращим перекладом Ґетевої трагедії на чужі мови! Навіть самі німці це визнали. Про це писали літературознавці В. Скуратівський, Л. Первомайський, Л. Копелєв, Л. Череватенко... Взагалі, за переклад Фауста українською мовою бралися такі титани як Іван Франко, Михайло Старицький, Дмитро Загул, але подужати всю поему Ґете ніхто не зміг — далі першої частини жоден із них не просунувся. Сам Микола Лукаш працював над ним 18 років! 
Дмитро Павличко писав: "У ті роки Лукашевого «Фауста» читала вся інтелектуальна Україна. Тувім українською мовою звучав краще, ніж в оригіналі! Лукаш використав таке несподіване лексичне багатство нашої мови, так гнучко та слухняно йшла за його рукою могутня плеяда тувімівських метафор, така іронія виблискувала з кожного речення перекладу, що я був зачарований тим усім. Лукашева мова - як небеса, побачені в телескоп. Міріади слів, які годі спостерігати простим оком, виступають у його мові зі своїм глибинним світлом".