"Растения, животные, земля, все вещи, которые принадлежат человеку имеют свечения. Свечения вещей, растений, животных сливаются с Сиянием, Дажем, Малкой и другими "спутниками" и становятся частью человека. Вещи можно брать всегда, когда их дарят, угощают, продают за деньги либо меняют, а так же платят ими за сделанную работу. Если их украсть, это то же самое, что оторвать у человека ногу, вырвать кусок кожи с мясом, вырвать волосину из усов или чуба. За это злодея карают и люди, и растения, и животные, и вещи. Чужого не бери! Если нужно, попроси, и тебе дадут! Только не канючь. Ни у людей! Ни у Ангела! Ни у Бога! Будешь канючить, тебе дадут такое, что не будешь знать как и от данного избавиться!" укр21.
В этом наказе явно просматривается заповедь "Не Укради"! но не самостоятельно, а в комплексе не попрошайничай, где попрошайничество практически приравнивается к краже. Это понятие попрошайничества (канючества) явно появилось на древнем тексте в годы освободительной борьбы и становления казацкой республики времен Богдана Хмельницкого. Чувство гордости, независимости и собственного достоинства украинца в те времена достигли своего апогея, их потеря ставилась в альтернативу смерти, где последней отдавали предпочтение. Духовность побеждала интересы материального (физического) мира (тела), и попрошайничество считалось духовной смертью, вызывало презрительную брезгливость, что и присоединило попрошайничества к самой из постыдных заповедей из числа десяти.
Рассмотрим заповедь "Не Укради" под углом воздействий различного вида энергий при определенных житейских обстоятельствах, позитивных, и негативных последствиях, возникающих при этом.
Когда человек дарит принадлежащую ему вещь другому человеку, либо группе людей (общине), он при этом передает определенное количество принадлежащей ему энергии. Когда подарок дарят от всей души, тогда передается позитивный энергетический заряд. Выражение "Бойтесь данайцев, дары приносящих" предупреждает о том, что подарок может нести в себе, также и негативный заряд. Особенно это относится к случаям, когда подарок получен под давлением (взяточничество, вымогательство и др.). Существует большое количество людей, семей, общин и даже народов, которые, к сожалению, живут на отрицательной энергии, используя предметы обеспечивающие их жизнедеятельность, добытые подобным путем.
Когда человек в отсутствие хозяев берет какую-либо вещь, необходимую ему в данный момент, а затем, после того как эта вещь утратила для него свою необходимость, он возвращает ее, объясняя причину своего поступка при этом либо извиняется, либо компенсирует стоимость вещи, то в этом случае происходит обмен позитивными энергиями. Это благотворно влияет на обе стороны. Данная ситуация не является аморальной также и с позиции здравого смысла.
Когда человек покупает тот или иной предмет, вместе с деньгами (или какой либо вещью, при обмене) передается определенное количество энергии, равное энергетической емкости купленного предмета. Если покупатель и продавец пришли к соглашению и сделка свершилась, тогда происходит обмен позитивными энергиями. При этом покупающий получает такой объем энергии, который им оплачен, а продающий отдает столько энергии, сколько оплачено. Если предмет имеет скрытый дефект, неизвестный покупателю, и покупка является убыточной, тогда говорят: "Эта вещь не греет!" или "Деньги ушли, как в песок!".
Совершенно иные процессы происходят при кражах. Взяв чужой предмет, вещь, животное, растение, укравший одновременно берет, как составную часть, частицу энергии ее хозяина. Когда хозяин обнаруживает пропажу, он посылает импульс негативной энергии (проклятье и т.п.) который производит поражающее действие на энергетику произведшего незаконные действия. Поэтому воры стараются как можно быстрее избавиться от украденных вещей, предметов и т.д. и т.п. Поражающей энергетический импульс доходит до украденного предмета, вещи и т.д., где бы он не находился, поэтому краденные вещи не приносят счастья в дом.
Наибольшее негативное влияние оказывают вещи, предметы присвоенные при убийстве их хозяина. В этом случае взявший (присвоивший) имеет дело не только с энергетикой убитого, но и с его эфирным телом (Сяйвом), которое, как считали наши предки, при достаточном развитии может задержаться в пределах нашего плана жизни и вершить правосудие. В результате этого возмездие настигает энергетическую систему семьи, рода и т.д. при условии, если эти системы не отказываются от того, кто нарушил закон.
Наиболее мощными поражающими свойствами обладает энергия похищенной (присвоенной) интеллектуальной собственности. Присвоение чужих знаний и информации приводит к деградации личности. В этом случае разрушается интеллект присвоившего чужие знания, информацию, изобретения, открытия и др. потому, что они формируются мыслеформами своего создателя.
При законном их получении они становятся частью сознания человека их приобредшего. При незаконном получении они становятся инородным мыслеблоком в сознании присвоившего их и разрушают порочное сознание.
Ни с чем не сравнимы по своим поражающим свойствам похищения и присвоения оккультных и эзотерических знаний. Это равносильно тому, что украсть взрывное устройство, оставив радиоуправляющую систему у владельца этого устройства. Саму же управляющую систему украсть невозможно, потому что она находится в организме владельца. Пройдет совсем немного времени (год-два), и присвоивший эти знания испытает такие потрясения, которые полностью могут вывести его из строя.


Анатолий Скульский.
"С П А С - Тайна наука українського козацтва"

Останнім часом у російських політичних колах активізувалась увага до своїх “співвітчизників” у сусідніх країнах, що раніше входили до складу СРСР. До цієї категорії вони відносять не лише усіх громадян суверенних країн, що мають російське походження, а й чисельних представників інших національностей зрусифікованих впродовж століть імперської історії.
                                    
Добре зрозуміло, що подібне “піклування” жодним чином не сприяє перспективі нормального співвіснування цих етномовних компонентів із більшістю населення, а тим більше їх повноцінній інтеграції до складу політичних націй відповідних країн. Воно об’єктивно провокує до них насторожене або й відверто вороже ставлення представників корінних, титульних народів.

Але розігрування проблеми “російських громадян” та інших “співітчизників” у Абхазії, Південній Осетії, Придністров’ї, Україні (насамперед Севастополі та Криму) дозволяє Кремлю використовувати їх у власній геополітичній грі. Основою метою якої є насамперед утримання в орбіті власного політичного впливу Грузії, Молдови та України відповідно.

Все це не лише демонструє зневагу російського режиму до мільйонів цих громадян, а й загрожує для них вкрай негативними наслідками у майбутньому. Адже саме вони, як розмінна монета в геополітичних торгах, у разі зміни ситуації, змушені будуть розплачуватись за набутий імідж “пятої колони”. Дозволяючи використовувати себе як інструмент неоімперського реваншизму Кремля вони втрачають, можливо безповоротно, право повноцінної інтеграції до нових політичних націй, що формуються на пострадянському просторі.

У зв’язку з цим самі собою напрошуються паралелі із не таким уже й давнім минулим. Здавалося б історію, що прокладала шлях агресії нацистської Німеччини у 30-40-х роках минулого століття вивчали всі ще в школі, проте, здається, знову фатально спрацьовує сумнозвісне правило “історія нічого не вчить”.

Надто вже багато спільного між реваншистською політикою нацистської Німеччини 30-х років щодо центральноєвропейських держав (Польщі, Чехословаччини), які перед тим були частиною Німецької та Австро-Угорської імперій, та сучасним курсом Кремля на пострадянському просторі.



Напередодні Другої світової війни на території Чехословаччини, що здобула незалежність у 1918 році проживало близько 3,5 млн. німців (майже 25% населення). Вони зосереджувались у прикордонних промислово розвинених районах Судет та великих містах. Навіть столиця Чехії – Прага у перші роки незалежності була переважно німецькомовною.

Попри те, що уряд Чехословаччини надав німецькій меншині широкі права (представництво у парламенті де вони мали право виступати німецької мовою, можливість місцевого самоуправління у регіонах компактного проживання, мережа шкіл із німецькою мовою викладання тощо) місцевим німцям цього здавалось мало. І пояснювалось це, насамперед, їх принциповим небажанням прийняти новий статус – «національної меншини».

Збереження ностальгії за старим статусом – представників панівної нації у Німецькій та Австро-Угорській імперіях – сприяли популярності у їх середовищі нацистських ідей Гітлера, плекання надій на можливість відновлення великої німецької імперії та повернення під її владу Чехії та Польщі.

Відразу ж після приходу до влади Адольф Гітлер розпочав використовувати “проблему судетських німців” з метою підготовки агресії проти центральноєвропейських країн. У самій Чехословаччині йому активно підігрували місцеві німецькі політики на чолі із Карлом Генляйном, що здіймали істерію довкола “постійних утисків” з боку Чехословаччини.

Це дало нацистському керівництву потрібний привід для агресії. В лютому 1938 році Гітлер з трибуни рейхстагу закликав “звернути увагу на жахливі умови життя німецьких співвітчизників у Чехословаччині”. Через три місяці в заселених німцями районах цієї країни розпочались сплановані в Берліні заворушення, а Німмечина стягнула до кордону війська.



Рішучі дії чехословацького уряду (що ввів у Судети війська) та світової спільноти змусили Берлін до “переговорів”. Лише у вересні 1938, спровокувавши чергові виступи “генлейнівців” у Судетах, нацистське керівництво зірвало ці переговори та ультимативно зажадало від Чехословаччини передати прикордонні райони. Залишена напризволяще внаслідок Мюнхенської змови країна змушена була виконати вимогу.

Сподівання західних демократій на можливість “умиротворення” нацистської Німеччини виявились марними. Інакше й не могло бути. Реваншизм у всіх його виявах неможливо “умиротворити” будь-яким поступками. Єдиною можливістю його приборкання було й залишається жорстке придушення на ранніх стадіях. На жаль, тоді демократичні держави цього не зрозуміли.

За півроку після окупації Судет (в березні 1939 року) до складу “Третього рейху” було включено всю територію Чехії, вона, як держава, перестала існувати. Ще за півроку (у вересні 1939 року) Німеччина напала на Польщу. Приводом став так званий “Данцігський коридор”.



Ця територія до здобуття Польщею незалежності також входила до складу Німецької імперії. Хоч серед її населення німці й складали лише 19% , проте традиційно, як представники панівної в імперії нації, посідали провідні позиції в економічному житті. Загострювало “проблему” і сусідство “коридору” із “вільним містом” Гданськом (нім. – Данціг), що перебувало під управлінням Ліги Націй (аналог сучасної ООН). В цьому ключовому порту польського узбережжя Балтики, що 1793 року був приєднаний до Німеччини (тоді Прусії), у 20-30-х роках німецьке населення складало 95%.

Через 6 років помилки, що були допущені внаслідок сподівань на можливість умиротворити німецький реваншизм були виправлені – гітлерівська Німеччина зазнала нищівної поразки. Німецьке населення центральноєвропейських країн, що дозволило себе використати, як інструмент у знищенні Польської та Чехословацької держави, сповна заплатило за свою ганебну роль. Загальна ненависть до представників “п’ятої колони” з боку місцевого населення зумовила їх виселення із колонізованих під час існування німецьких імперій польських та чеських земель до Німеччини.
                                       
Сьогодні апологети спрямованої на реанімацію втраченої внаслідок “найбільшої національної катастрофи ХХ століття” (хто не знає – вислів В.Путіна про розпад СРСР) імперії таврують терміном “фашист” (мають вони на увазі все ж таки «нацист») будь-кого, хто виступає проти російського реваншизму, аналогій у якого із німецьким нацизмом 30-х років куди більше. Це наводить лише на одну думку – для них термін “фашист” означає зовсім не те, що він означає буквально.

Річ у тім, що у путінській доктрині неоімперського реваншизму перемога над “фашизмом” – важлива зовсім не як перемога над людиноненависницьким тоталітарним режимом нацистської Німеччини. Для її авторів та прихильників вона важлива насамперед (а можливо й виключно), як перемога “їхньої” імперії (дарма, що нічим не кращої за нацистську), що закріпила за нею статус однієї із “наддержав” до початку 90-х років. Сьогодні вони прагнуть реваншу.

Якщо вам подзвонить незнайомець і запропонує по телефону нову високооплачувану роботу, не поспішаєте радіти і тим більше погоджуватися на співбесіду. Не виключено, що це просто ваш шеф перевіряє вашу лояльність. Річ у тім, що останнім часом все частіше і частіше фахівці кадрового управління застосовують ще одне ефективне, але часом і шокуюче знаряддя -провокацію. Не зважаючи на явну аморальність нових технологій, відмовлятися від них ніхто не збирається. Навпаки, попит на якісних провокаторів з кожним днем тільки росте. Причому практично в усіх напрямках бізнесу.

Безмежні можливості провокацій гідно оцінили маркетологи. Вони розробили безпрограшну схему з розкручування нового бренду. Дрібна компанія всіма силами намагається роздражнити одного з найбільших гравців ринку: копіює його логотип або слоган, розміщує в пресі неполіткоректні вислови про фірму-конкурента або кидає їй відкритий виклик - мовляв, ми крутіші.

Методи не грають ролі, головне - змусити "слона" звернути увагу на "моську"- подати позов до суду або хоч би відповісти на образи. Як тільки це відбудеться, про нову компанію, що осмілилася змагатися з гігантом бізнесу, дізнається вся країна. Маркетологи і рекламщики - не єдині, хто наважився зіграти роль підбурювачів. Услід за ними провокаційними методиками зацікавилися кадрові менеджери, які почали використовувати їх для ретельнішої перевірки кандидатів на ту чи іншу посаду.

У багатьох крупних компаніях співбесіда про прийом на роботу перетворюється на справжні тортури. Кадрові менеджери спеціально відтворюють стресову ситуацію, щоб змусити кандидатів проявити себе з гіршого боку. Спершу просять претендента декілька годин чекати прийому, причому не в найкомфортніших умовах: секретарка грубіянить, попити води ніде, вийти на вулицю, а потім повернутися не можна. Нарешті, змучений кандидат потрапляє на килим до менеджера. Тут вже все залежить від уяви працедавців.

Керівники можуть просто з кам'яним обличчям слухати полум'яні промови претендента, а можуть ставити дуже слизькі питання, причому, як правило, в лоб. Наприклад, відомо, що критикувати працедавця на співбесіді не можна. А як бути, якщо інтерв'юєр просить назвати п'ять причин, чому ця компанія вам не подобається. Ось і викручуйся з ситуації, як знаєш.

Часто реагувати доводиться і на більш провокаційні репліки: Чому у вас мішки під очима? Ви не алкоголік? Ми знаємо, за що вас звільнили з минулої роботи. Може, самі розповісте, з чим пов'язаний ваш конфлікт з керівництвом? Чесно кажучи, ви мені абсолютно не подобаєтеся. Морально не підготовлена до такого прийому людина тут же зізнається у всіх своїх минулих гріхах, якщо вони у нього, звичайно, були. А заразом і продемонструє рівень свого терпіння, стійкості до стресів, упевненості у власних силах і бажанні працювати в корпорації.

Провокувати можуть не тільки претендентів, але і вже працюючий персонал. Якщо мова йде про співробітників, що спілкуються з клієнтами, то до справи підключають так званих "таємничих покупців" або, як ще іноді їх називають, спотерів. Зазвичай спотери приходять в магазин як рядові клієнти і оцінюють якість роботи персоналу. Але на прохання замовників можуть влаштувати і справжній скандал. Наприклад, засипати продавця-консультанта купою дурних питань, пристати до нього з оберемком необґрунтованих претензій або просто нагрубити.

Словом, довести співробітника до кипіння і подивитися, що він робитиме. Втім, перевіряють спотери не тільки кваліфікацію продавців, але і їх схильність до крадіжки. Наприклад, "таємничий покупець" дає продавцеві більше купюр, ніж потрібно, і чекає - чи повернуть йому гроші. Іноді навіть навмисно забувають в торговому залі гаманець. В цьому випадку, головне - залишити портмоне в такому місці, де його знайдуть саме співробітники магазина. Інакше експеримент зіпсують жадібні до чужого добра покупці. Провокують і співробітників контор. Найчастіше керівництво направляє підбурювачів до тих підлеглих, яких хочуть посвятити у фінансові таємниці підприємства, або до тих фахівців, в навчання яких вирішили вкласти додаткові кошти. Досить подзвонити вказаним співробітникам і запропонувати їм роботу в конкуруючій фірмі на вигідніших умовах.

Якщо людина, почувши суму на 200-300 доларів вище за його нинішню зарплату, побіжить на співбесіду, задерши хвіст, такій людині вже не довірятимуть.

ПРО ЯНИЧАР ЧИТАЛИ?http://blog.i.ua/community/629/128549/

В поселке Малореченское под Алуштой установили памятник главному тренеру сборной России Гуусу Хиддинку.

Гипсовую статую на территории частного лечебно-оздоровительного комплекса "Московский" открыли за три часа до начала четвертьфинального поединка на Евро-2008 между сборными России и Нидерландов.

Крымский скульптор Евгений Яблонский, которому на выполнение отвели двое суток, рассказал «Новому Региону», что гипсовый Хиддинк практически не отличается от живого: в спортивной форме и с мячом.

"Памятник тонирован под металл. Это статуарная композиция, спокойная, он стоит с мячом и в спортивной форме. Это просто дань уважения тренеру, прежде всего со стороны заказчиков, и с моей стороны тоже", – отметил Яблонский.

По словам скульптора, за двое суток ему и двоим помощникам, удалось поспать всего несколько часов. Статуя Хиддинка высотой в 1,75 метра была установлена на постамент за три часа до игры россиян с голландцами 21 июня, принесшей победу сборной России.

"Может быть, силы небесные повлияли", – считает Яблонский.

В свою очередь владелец пансионата Алексей Мисюров отметил, что памятник делался "от души".

"Это сделали от души я и мои друзья. Памятник мы открывали вместе с бывшим защитником симферопольской "Таврии" Сергеем Матухно", – сказал Мисюров.

Он добавил, что памятник находится на закрытой охраняемой территории и свободного доступа к нему не будет, как и не предусмотрено никакой дарственной надписи на постаменте.

"Бейджик у него будет – тренер сборной России. Он же живой, зачем ему эпитафии", – подчеркнул заказчик.

Идея установить гипсовую скульптуру тренеру сборной России появилась после выхода команды в четвертьфинал. По словам Мисюрова, украинское гражданство не мешает ему болеть за российскую команду и радоваться ее успехам.

                            
Хорвати програли - в останні секунди фортуна відвернулася( Хай напишуть про характер і фартовість турків! Турки? Турки - нахабні, завжди і скірзь. Порушує, бусурманський виродок, правила, вилуплює очі і запитує: "Йопт, а що?".) І в нас цих потвор зграями нишпорить, всю Європу окупували. Шара котить - шкода Хорватів.

(с) Остап Кривдык
Москали

- Добрый день, бабушка, я москаль - "Та який же ви москаль, - ви ж нормальний чоловiк (из диалога на горной долине между москвичом-туристом и гуцулкой)
Москали - это не национальность, а способ мышления. Я тоже иногда бываю москалем.
Сейчас кому-то удобно всех, кто в Украине разговаривает на русском, называть "москалями" и противопоставлять их "хохлами"/"украинцам". Это - конкретный пример, как через подмену термина можно нас поссорить между собой. Москали и русские - это разные измерения, это - как "метр" и "килограмм". Много кто по ошибке отождествляет их.

На самом деле москаль - злейший враг России, он выхолащивает ее, истощает ее ради ненужных ей целей и ценностей, паразитирует на ее культуре, ссорит с ней ее соседей.

Москали - это не нация, это - сборный образ слуг и "больших кормчих" империи. Попробуем описать этот вид имперцев - и не только из узкого научного интереса.
Откуда москали взялись
Кохайтеся, чорнобривi, та не з москалями, Бо москалi - лихi люде, роблять лихо з вами. (Тарас Шевченко)
В "Упанишадах", "Ригведе", Библии и других "словах-о-полку-игоревем" о москалях ничего не пишут, и не удивительно - тогда им еще не чихалось.

Москали существуют столько, сколько существует Московская-Русская-Советская империя. Как бацилла, они распространяются по всему имперскому пространству, заражая не только простых работяг, но и амбиционных интеллектуалов мифами величия и могущества - читай: спеси, грубой силы и полного желудка за чужой счет.

Москали ниоткуда не взялись - их создавала правящая имперская власть. Ее начало - в разгульной опричнине времен Ивана Грозного, а, возможно и еще глубже - в орде.

Тем не менее, по сути, москали как явление на наших землях появились после Переяславской рады - и первыми москалями были предатели, которые за бесценок отдавали свободу своего народа, отрекаясь от Родины за имперские привилегии. Это, в конце концов, происходит и сейчас.

"Хочешь победить врага - воспитай его детей", говорит восточная мудрость. Этот метод янычар был особенно эффективно применен в СССР, где миллионы детей, чьи родители погибли на войнах или в сталинских лагерях, росли без памяти.

Из таких детей формировалась каста, у которой не было прошлого. А позже уже их потомки продолжили дело родителей. И сейчас их вера - глубокое эмоциональное убеждение, оплетенное семейными традициями.

Для того, чтобы из человека сделать москаля, его нужно люмпенизировать, оторвать его от народных ценностей, сделать мораль гибкой и зависимой от выгод империи. Для этого использовались города, в плавильные котлы которых бросали много разных наций.

Впрочем, москаль - это сознание, а не происхождение.
Признаки москаля
...Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль. (Владимир Маяковский, "Долг Украине", 1926)
Москали - по большей части кочевые (в худшем понимании этого слова) существа. Их родина или там, где хорошо (в Крыму, в Риге, Вильнюсе или в Киеве, или во Львове, теперь - в Испании с двумя голыми мулатками в ванной), или там, куда пошлют расширять углубление и повышать понижение, а по большей части - широка страна их родная, где не плюнь.

Им чужды европейские ценности толерантности, верховенства закона, прав человека, собственности, уважения к оппоненту и диалогу с ним.

Москали - люди больших империй. Без империи москалю нет жизни. Он и в самом деле искренне верит в ее абсурдные идеалы, искренне жертвует своей жизнью ради ее безумных целей.

Усеять костями пол-Сибири, принести коммунистическое счастье в последний гондурасский или бушменский дом или забабахать самую большую в мире атомную боеголовку! - все это поступки, достойные москалей.

Москали - по большей части гигантоманы. Вот если бы все горы в один камень, а все моря в одну лужу, и вот как булькнуть этим камнем - вот было бы величие! А еще лучше - если бы таким стратегическим камнем да и по врагам бы бабахнуть!!! Сразу бы замолчали, пиндосовские фашисты.

Москали - существа агрессивные и постоянно враждующие. У них всегда есть враги, и как правило коварные - или натовские фашисты, или ватиканские сатанисты, или дикие гуцульские бандеровцы, или мировые масоны-сионисты.

Москали - по большей части существа светлого будущего, к которому идут из достаточно темного настоящего. Это светлое будущее, достаточно тусклое и малосодержательное, впрочем, успешно и нагло навязывают другим. Ну, а кому не нравится - мы не виноваты...

Москали - существа с короткой и очень гибкой памятью. Их прошлое - все еще не до конца выяснено, но также светлое. Оно до сих пор проявляется, как фотопленка, и по сути, является зеркальным отражением светлого будущего.

Они лучше помнят то, что поросло 300-годовым мхом истории, чем то, что было 15 лет назад, поэтому, как правило, много ностальгируют. Их память - исключительно выборочная, самовлюбленная и самовозвеличивающая, недиалогическая и несамокритичная.

Москали разговаривают матами, а не просто ругаются ними, как обычные люди.

Каждым словом в разговоре они вступают в неестественную половую связь со своими собеседниками и их родственниками, а также с деревьями, машинами, странами, мыслями, большими философами и животными, которые случайно пробегают рядом. Иногда складывается впечатления, что видят они не глазами, а гениталиями.

Их речь - это, по сути, изнасилование мозга, нахрапистое, насильническое, навязчивое превращение мира в пенисы и вагины.

Москали - зазнайки и бахвалы и по большей части хамы. Они одолжили большую русскую культуру для того, чтобы ней хвастаться, а также для покорения нерусских народов и растворения их "маленьких" культур.

Россиянам серьезно не повезло с москалями - вместе с имперским размахом для своей культуры они получили еще и штамп оккупантов в придачу. Прямой пример такого вреда - ошибочное отождествление москаля с россиянином.

Москали - любители раздавать ярлыки. Все, кому что-то не нравится, превращаются в фашистов, вражеских шпионов, предателей и просто врагов народа.
Внутривидовые отличия москалей
Российская Империя собрала огромные земли, от Аляски до Варшавы, и Финляндии.

Москаль - существо напрочь разнотипное. Наверное, только у насекомых большее разнообразие видов.

Поскольку империя - потуга милитаристическая, то армия - ее острие, а армейский москаль - самый эталонный типаж - само слово "москаль" не зря происходит от названия солдата царских войск.

"Вот здесь стояли атомные подводные лодки. А здесь складывали боеголовки. Одна такая головка - и Флориды больше не существует! Представляете - не существует больше Флориды!!!" - с ностальгирующей радостью заявил один из таких имперцев в музее подводных лодок в Севастополе.

"Наукой доказано - украинского языка не существует!" - слоган отдельного, научного вида москаля. Эти люди настойчиво деконструируют любые альтернативные "русскости".

Существуют и другие москали. "Тупой вонючий жлоб-хохол" не дает жить бытовому москалю, "антихристианский мазепинско-петлюровский укрожидомасон" - религиозному москалю, "хохол, которий тырит газ" - экономическому москалю. "Говори со мной по-человечески!", - требует продавщица родом из Полтавщины или Хмельнитчины в киевском супермаркете - вот вам и базарный москаль.

Среди москалей - те, которые отреклись от себя, инертные люди, напуганные (а потому агрессивные) индивиды, а также глубоко убежденные в своей миссии имперцы. Так что, как видите, мотивация быть москалем - совершенно разная.

Москаль - существо, согласно законам Дарвина, эволюционирующее. Сначала был гомо империкус дореволюционис, позже - гомо советикус - очередной этап эволюции имперца. Сейчас имеем новый, еще не до конца описанный вид "гомо посткомунистус".
Вышеописанный "москаль" - это "идеальный", и, следовательно, несуществующий москаль.

Таких не бывает - они по большей части вымерли при позднем Брежневе вместе с ним. Тем не менее, 70-, 80- и даже 90-процентные москали иногда встречаются в наших степях, еще реже в лесах, и совсем уже редко забредают в наши горы.
Убей в себе москаля, или надежда есть
Разруха - не в клозетах, а в головах. (Профессор Преображенский)

Что делать, если Вас назвали москалем? Подумайте - может, у вас есть некоторые из перечисленных выше черт.

Следует, впрочем, осторожно относиться к невежеству, особенно если оно впиталось в вышитую сорочку и широкие шаровары - у нас симметрично к москалям тоже выработался аналогичный типаж.

Что делать, если Вы заметили у себя симптомы москаля? Как противодействовать этому?

Москаль - этот как грипп. Он может жить внутри вас. Даже 10-процентный москаль уже опасен, потому что яко вирус имеет возможность размножаться и заражать родных и близких (даже через телефон и интернет-связь) - так что будьте внимательные! Симптомы москаля перечислены выше.

Москаль - это не навсегда. Это лечится - нужно только иметь желание.

Нужно думать. Нужно уважать других. Нужно развивать самокритичность. Нужно быть политическим украинцем или просто толерантным гражданином своей страны - а эта идентичность с имперцем несовместима.

Иногда нужно проводить профилактику - а не появилось ли вдруг беспричинное пренебрежение к другому народу, чувство превосходства и спеси, агрессии и небрежения диалогом.

Нужно, в конце концов, перечитывать тексты, например, Валуевского и Эмского указов, "Интернационализм или русификацию" Ивана Дзюбы, современных шовинистов типа Дугина или хотя бы послушать Владимира Вольфовича Жириновского с его немытыми сапогами.

И нужно помнить: москали - не национальность, а способ мышления.

И тогда москали становятся просто мосЬкалями - мелкими, тявкающими и смешными, иногда, правда, шумными, а, следовательно, утомительными. А нашим слонам, конечно, пора дальше.

Самі себе звоювали.
Гетьман І. Мазепа

Влітку й восени 1917 р. московські партії боролися і билися за імперську владу. Фактично її не було, уряд був безсилий. Московські солдати розбігалися по домівках, армія розвалювалася. В Україні було інакше. Всі українські партії об'єдналися і створили українську державну владу – Українську Центральну Раду (УЦР). Її накази охоче виконували всі українці. Отже, Московщина була роз'єднана і безсила, а Україна об'єднана і сильніша, бо мала понад 100 тисяч вояків у зукраїнізованих полках, які самі, без наказу згори створилися і рвалися до бою з Московщиною. В імперському війську було понад 4 мільйони українців. Спираючись на вже зукраїнізовані полки, український уряд мав можливість змобілізувати 2–3-мільйонне військо, бо всі військові і селянські з'їзди 1917 р. домагалися цього від УЦР; вимагали повиганяти з України всіх москвинів і поставити українське військо на московсько-українському кордоні. Вимагали негайно проголосити державну незалежність України. Вихована на москволюбних ідеях М. Драгоманова українська інтелігенція (соціалістична і несоціалістична) цього якраз НЕ хотіла, прагнула протилежного. Її провідник у своїй сповіді пізніше писав: „Ми, українські демократи, були щиро і безоглядно закохані в московську демократію. Ми непохитно їй вірили. Вірили, що її ідеали, ідеї, інтереси тотожні з нашими. Отже, московська демократична імперія є також і українською, і тому українці мають її боронити. Будь-яке відокремлення України від демократичної Московщини вважали ми безглуздим, назадницьким, згубним самій же Україні (москвини таке саме вбивають і тепер у голови українців.– П. Ш.). Гасло української державної незалежності ми одностайно і з обуренням відкидали, заперечували"215. Ці, трагічно нещасні хохли, патріоти „єдиной-неделимой матушки Расеи", несвідомі свого яничарства, півроку переконували українського вояка, що військо – то „буржуйська" вигадка, щоб поневолювати трудовий народ, отже, демократична Україна війська не потребує, і радили воякам кидати зброю і йти додому панську землю ділити. Переконували, що московська демократія є найщирішою приятелькою України, і лише миру з нею прагне, а воювати проти України й не думає. Коли б таке казали москвини, то український вояк ніколи б їм не повірив. Але переконували свої, українці, та ще й учені, поважні „батьки народу", що їх Московщина колись карала за любов до України. Якже не повірити таким людям? Наслідок: столицю 40-мільйонного народу, що мав 4 мільйони вишколених вояків і вдосталь зброї, боронило лише 3 тисячі вояків, у тому числі 300 дітей, що не вміли стріляти.


Катастрофа 1917–1922 років була карою Божою Україні за те, що її провідна верства відцуралася українських національних святощів, прадідів з їхніми заповітами, національних традицій; відцуралася власної матері – національної і християнської України. Величезний вибух національної стихії 1917 р., опинившись без проводу, розпорошився на тисячі окремих повстань, змарнувався. Цю кару Божу за національну зраду провідників бачимо в усій нашій історії від Переяслава по сьогодні. Чесних українських патріотів Московщина вигубила. Залишилися і дали нащадків моральна підлота, лакузи, що за шмат гнилої ковбаси матір рідну продавали. Їхніми руками і головою Московщина розбудувала свою імперію і втримує її сьогодні. Тому тема „яничарства" є чи не найголовнішою в українській історіографії. А вона й досі не розроблена. Обмежимося кількома прикладами.

Князь Костянтин Острозький, якого славлять наші малоукраїнці, був вірним слугою Польщі. Його жінка-полька католичила і польщила його дітей, а він пальцем не ворухнув. Коли князі Глинські 1507 року повстали проти Польщі, щоб відновити українську незалежну державу, Острозький став на бік Польщі. До речі, Московщина обіцяла Глинським свою військову допомогу. Коли ж вони повстали, допомогла... Польщі. Навіть ув'язнила Глинських, коли вони після поразки втекли до „союзниці" Московщини. За Б. Хмельницького найбільшим польским яничаром був Адам Кисіль.

Кошовий Запорізької Січі Яків Барабаш та полковник Мартин Пушкар підняли 1658 р. повстання проти гетьмана Івана Виговського саме перед вирішальним Конотопським боєм. Проте І. Виговський вибив до ноги стотисячне московське військо так, що цар Олексій наказав своїм воєводам замиритися на будь-яких умовах і сам збирався тікати з Москви. Татари були союзником України і допомагали І. Виговському, отож на той час не було в Криму татарського війська. Користуючись з цього, кошовий Іван Сірко напав на Крим і пограбував його. Обурені татари залишили Виговського і подалися до Криму, руйнуючи все на своїм шляху і забираючи тисячі українських бранців. Чи І. Сірко був дурень, чи підкуплений Московщиною? Без татарської допомоги сили І. Виговського значно зменшилися. Використовуючи це, полковники Іван Безпалий, Тиміш Цюцюра, Яким Сомко, Василь Золотаренко, Іван Сірко з допомогою Московщини підняли 1659 р. повстання проти гетьмана І. Виговського і цим так ослабили силу України, що Московщина вже змогла накинути Україні свої умови миру. Як назвати цих полковників?

Гетьман Іван Брюховецький віддав 1665 р. Московщині рештки самоуправних прав України, хоч не був примушений нічим і ніким. Хто ж був І. Брюховецький?

За намовою москволюба єпископа Лазаря Барановича полковник Дем'ян Многогрішний зрадив 1669 р. гетьмана Петра Дорошенка. Московщина зробила його гетьманом, і він віддав їй ще більше прав України (Московщина пізніше віддячила йому – заслала до Сибіру). Як назвати Д. Многогрішного?

Налякавшись перемог гетьмана Петра Дорошенка, Московщина погодилася прийняти його вимоги: забрати з України московські залоги і не втручатися в жодні справи України. Але полковник Іван Самойлович переконав москвинів не поступатися гетьманові, а далі продовжувати війну, обіцяючи допомогти Московщині розбити П. Дорошенка. За це Московщина зробила Самойловича гетьманом, і він обрав на Київського митрополита завзятого москволюба князя Гедеона Четвертинського та послав його 1685 р. висвячувати не до Вселенського Патріарха, як це було від князя Володимира і до того часу, а до московського патріарха. Так він підпорядкував Українську Церкву московській, не примушений ніким і нічим. Як назвати І. Самойловича?

За Богдана Великого десятки таємних брюховецьких, самойловичів, барабашів, пушкарів одержували від московського царя „жалованые грамоты" на землю в Україні. Але вони їх закопували, ховали, бо Великий Богдан рубав таким Юдам голови.

Генеральний Суддя Василь Кочубей, сотник Іван Іскра та інші неодноразово попереджали Петра І, що І. Мазепа його „зрадить". Вони повідомляли московський уряд про кожний крок І. Мазепи, що видавався їм за підготовку до „зради". Тим вони не дали великому гетьманові підготувати Україну до збройного порахунку з Московщиною. Коли І. Мазепа відкрито підніс свій меч на Московщину, вони відкрито стали допомагати Московщині. Так сотник Жарівка-Покорський виказав Московщині таємний підземний вхід до фортеці Новгород-Сіверського. Полковник Гнат Галаган показав Московщині доступ до Запорізької Січі. Полковник М. Бурляй здав Московщині фортецю Білу Церкву за хабара. Полковник Іван Скоропадський здав Московщині без бою твердиню Стародуб. За це він одержав з московських рук безправну гетьманську булаву. Сотник Іван Ніс показав Московщині таємний підземний вхід до Батуринської твердині. Бій під Полтавою, що визначив долю України на наступні століття, виграв не Петро І з його 50-тисячним військом. Той бій виграла одна мала людина без жодного війська. Як?

І. Мазепа довго готував Батурин до війни. Він його добре зміцнив, заготував там багато зброї, пороху, харчів. Командували Батуринською залогою полковник Дмитро Чечель, генерал Фрідріх Кенігсек, сотник В. Нестеренко. Їх, поранених, москвини взяли в полон і закатували на смерть. Ф. Кенігсек вмер по дорозі до штабу, і москвини четвертували його тіло. Всіх батуринців, разом з жінками і дітьми, москвини по-звірячому закатували. Батуринці билися геройськи. Отже, Батурин міг витримати кількамісячну облогу. А І. Мазепа запізнився прийти з військом лише на кілька днів. Москвини забрали в Батурині 40 гармат і багато пороху та харчів. Під Полтавою стріляли лише 4 шведські гармати, бо Карл ХІІ втратив ще перед тим майже ввесь свій обоз та гармати. Натомість москвини мали 72 гармати (40 з них були з Батурина) і багато пороху.

Несподіване падіння Батурина визначило наслідок Полтавського бою не лише тим, що І. Мазепі забракло гармат, пороху, харчів, але й тим (а це найголовніше), що та московська перемога перелякала не тільки багатьох українських старшин, але й турецького султана. Полковник І. Скоропадський хоч і був з І. Мазепою, але без бою здав Стародуб і приєднався до Петра. Турецький султан, що погодився взяти участь у війні, після Батурина не відважився воювати з Московщиною.

Стан під Батурином був подібний до стану під Конотопом. Конотоп під командою полковника Г. Гуляницького витримав 70 днів облоги. І гетьман І. Виговський мав час зібрати військо, розбити москвинів під Києвом і прийти під Конотоп та розгромити 100-тисячне московське військо. Гетьман І. Мазепа мав більші, ніж І. Виговський, можливості розбити Московщину, бо на той час вирішальним чинником стала загальна всенародна ненависть до Московщини. Від Переяслава до Конотопа минуло лише 5 років (1654–1659), і Московщина ще не мала ані сили, ані часу показати Україні свої хижацькі зуби. Від Переяслава ж до Полтави минуло 50 років часу, і Московщина вже залила Україні сала за шкіру стільки, що навіть москволюби побачили, що вона несе їм смерть. Отже, на заклик І. Мазепи могла повстати як один вся Україна. Повстала б, якби не приголомшило всіх раптове падіння Батурина. Коли б Батурин витримав московську облогу 2–3 тижні (а він міг витримати і 2–3 місяці, якби І. Ніс не виказав таємного входу до міста), І. Мазепа розгромив би московське військо під Батурином, як колись І. Виговський під Конотопом. І це не безпідставне припущення. О. Меншиков мав під Батурином 30 тисяч війська та 20 гармат. Карл ХІІ мав 18 тисяч війська і кілька гармат. І. Мазепа мав 18 тисяч війська і в Батурині 10 тисяч залоги з 40 гарматами. Всього ж армія Петра налічувала 100 тисяч, Карла – 70 тисяч, І. Мазепи – 60 тисяч вже в полках, а міг покликати п'ятикратно більше. Крім того, боєздатність українців і шведів була значно більшою (12 тисяч шведів розбили під Нарвою 34 тисячі москвинів). Та найбільшою силою Мазепи був сам український народ. Тут мусимо дещо відхилитися від теми, щоб заперечити одну з багатьох московських байок.

Походження, вдача, світогляд, родинні, громадські, державні ідеали та лад українського і московського народів є не лише протиставні, але й непримиренно ВОРОЖІ, бо взаємно себе заперечують. Як не може бути компромісу між Божеським і диявольським, між вогнем і водою, так між українським та московським народами. Це довела історія обох народів. Від Переяслава й по сьогодні Московщина московщить Україну всією величезною силою своєї імперської машини. Переконавшись, що ні „кнутом", ні „пряником" не змосковщити, ВСЕ московське суспільство (насамперед освічене) кинулося доводити малоросам „братерство велико-мало-бєло-русів". А ті „брати" воювали між собою 1148, 1155, 1169, 1240, 1514, 1618, 1659, 1660, 1676, 1709, 1712, 1775, 1855, 1905–1907, 1917–1922, 1941–1955 рр., не кажучи про щоденну запеклу боротьбу-війну від Переяслава й досьогодні. Слід визнати, що й московська і українська інтелігенція щиро повірила у те „братерство". Обидва народи не повірили тій вигаданій теорії, бо щоденне життя доводило її облудність. Кожний вияв боротьби українського народу за державну незалежність москвини виставляють як бунт окремих осіб чи малих груп „мазепинцев, петлюровцев, бандеровцев, сепаратистов", але не українців. Мовляв, ці групи зрадили не лише Московщину, а й свій власний український народ, бо продалися ворогові обидвох народів: московського і українського. Мазепинці – Швеції, петлюрівці – Франції, Англії, бандерівці – Німеччині. Можна зауважити, що москвини справді вірять, що продалися.


                                                                          ***

З тисяч лише найвизначніших малоросів, будівничих московської культури та імперії від XVII ст. по ХХ ст. згадаємо лише кілька, а решту знайдете в московських енциклопедіях. Міністри, губернатори, сенатори: князь О. Безбородько, граф О. Розумовський, граф П. Завадовський, граф В. Кочубей, граф Г. Милорадович, граф І. Гудович, П. Ягужинський, І. Журман, В. та М. Туманські, М. Миклошевський, І., В. та О. Ханенки, М. Сперанський, В. Ковалевський, М. Родзянко, М. Терещенко, В. Затонський, Ю. Коцюбинський, О. Кириченко, Н. Кальченко, М. Криленко, О. Корнійчук, П. Любченко, М. Скрипник, П. Шелест, А. Скаба і сотні інших. Генерали: С. Ширай, О. та Ф. Туманські, М. Макаренко, Р. Кондратенко, В. Овсієнко, П. Дибенко, О. Колчак, С. Ковпак, К. Москаленко, С. Тимошенко, А. Юзефович і сотні інших. Академіки, професори: М. Лобачевський, В. Вернадський, М. Бурденко, О. Карпінський, Г. Козицький, О. Касименко, І. Кириченко, П. Капиця, Д. Кавунник, П. Юркевич, В. Зіньківський, В. Григорович, В. та І. Грабарі, Г. Ільїнський, М. Каченовський, В., І. та О. Кістяковські, А. Комар, М. Коялович, П. та М. Заблоцькі, П. Лащенко та тисячі інших. Єпископи: С. Яворський, Т. Прокопович, Г. Бужинський, Г. Вишневський, Г. Концевич, І. Кульчицький, І. Боголевський, В. Ліницький, Л. Горка, С. Калиновський і десятки інших. Малярі, скульптори: М. Козловський, Д. Левицький, К. Головачевський, В. Боровиківський, І. Мартос, І. Крамськой, К. та М. Маковські, В. Бродський, Я. Станіславський, С. Милорадович, М. Скадовський, К. Климченко, П. Котляревський, В. Конашевич, О. Кравченко і сотні інших. Письменники: М. Гоголь, Г. Данилевський, В. Короленко, М. Зощенко, А. Аверченко, А. Ахматова (Горенко), І. Бунін (Буньковський), В. Немирович-Данченко та сотні інших. Композитори: М. Глінка, П. Чайковський та інші.

Серед цих тисяч здібних, розумних, високоосвічених -енків були й такі, що любили Україну і навіть дещо зробили задля її культури, але всі вони були щирими патріотами московської імперії і ворогами української державної незалежності.

Повторюємо: без українських яничарів (та інших змосковщених чужинців) самі москвини ніколи б не розбудували своєї убогої Московщини на велику імперію. Це стосується всіх століть. Та московський імперіалізм ХХ ст. зруйнував Україну безмірніше за всі попередні. Ніхто в світі не знає, якою мірою отруїла Московщина українську душу своїм рабством. Лише новий 1917-й рік це виявить. А щоб зустріти той новий 1917 рік з розплющеними очима, скористатися з досвіду старого, не повторити його помилок – мусимо пригадати події того старого 1917 року, що приніс Україні нечувану в історії руїну, муки, жертви, смерть.

Іноземці запитують: „Яким чином ваша 40-мільйонна, багата і культурна нація не змогла втримати по 1917 році своєї державної незалежності, а значно менші і бідніші народи утримали?" Паленіючи з сорому, викручуємось сіном, мовляв, Московщина завоювала Україну військом. Коли б чужинець перепитав: „А скільки війська мала Московщина 1917 року і скільки Україна?", то ми червоніючи, мовчали б. Найсоромнішим було б нам запитання: „Чому Московщина відбудувала своє розвалене військо, а Україна не відбудувала, хоч мала в імперському війську чотири мільйони вишколених вояків, старшин і генералів?" Але самі мусимо знати відповідь: ХТО і ЯК знищив проголошену 1917 р. Українську Народну Республіку. Відповідь правдиву, а не викрутаси тих, хто її повалив. Відповідь трагічно проста. Повалив її Іван Ніс ХІХ ст. І повалив тим самим способом, що ним повалив Україну Іван Ніс XVIII ст., себто таємним підступом, завівши ворога до твердині українського національного світогляду. Називався той Іван Ніс ХІХ ст. проф. Михайло Драгоманов. Іван Франко визначив цього руйнівника української державності коротко, але вичерпно – gente Ruthenus, natione Russus, тобто – москвин української крові, а точніше – яничар.


                                                                     ***

Противниками Москви були з визначніших: Микола Міхновський, Валентин Отамановський, Вячеслав Липинський, Дмитро Донцов, Олена Пчілка (Ольга Косачева), Юрій Колард, Іван Липа, Юрій Липа, Мусій Кононенко, Володимир Самійленко, Богдан Лепкий, Віктор Андрієвський, Опанас Андрієвський, Іван Луценко, Микола Макаренко, Сергій Шемет, О. Степаненко, М. Боярський, В. Шкляр, Т. Зінківський та тисячі інших.

Їхні думки висловив Т. Зінківський 1890 року так: „Москвини виявляють свою „культуру", своє національне „Я" тим, що знущаються з народів, які попали у московські пазури. Наші дурні гадають, що знущається московський уряд, а не московський народ. Мовляв, якби московський народ мав змогу висловити свої думки, то він був би осудив таке дикунство. Це – неправда. Це – безпідставна омана. Заходи московського уряду винародовити підбиті народи цілковито згідні з поглядами самого московського народу, згідні з культурою московського народу і з його історією. Не треба забувати, що той державний уряд, який не випадково став ним вчора, а який народ має довгі сторіччя,– такий уряд є природним, логічним витвором культури того народу. Так і московський є природним твором культури московського народу. Я певний, що коли б у Московщині був парламентарський уряд, то московське суспільство, разом зі своєю літературою було б шовіністичне та імперіалістичне, як і теперішнє. Хіба ж те московське винародовлююче розперезання (вакханалія), що нищить культуру в Польщі, в Україні, у балтицьких народів і всюди під московською владою, були би можливі, якби вони не були згідні з бажанням московського суспільства, московського народу? Коли б московське суспільство залюбки і з власної волі не виконувало б урядові винародовлюючі заходи, то ті заходи були би МАРНІ. Без власнохітньої допомоги московського суспільства московський уряд не мав сили і можливості винародовлювати; всі міністерські накази лишилися би мертвими на папері. Ні, народ, що виплекав у себе деспотів, поводитиметься деспотично з кожним, хто мав нещастя упасти під його лапоть. Раб бо, одержавши владу, неухильно стає деспотом"231. Це сказано 77 років тому.


                                                                       ***
Навіть і легковірний, сліпий і глухий хохол нарешті збагнув велику, правічну правду, що боротьба за державне визволення України – це, насамперед, боротьба за визволення УКРАЇНЦЯ з його московської (та іншої) ДУХОВНОЇ неволі. „Ніколи не загине той народ, що збагнув причини своїх поразок",– сказав німецький державний муж М.фон ден Брук.

День розплати України з Московщиною значно наблизився.


Штепа "Московство"

1. Кожна релігія або вчення, яке заперечує закони природи – омана.

2. Людина вірить в Бога або в Богів. Закони природи – це і є наміри вищих сил, це неспростовно.

3. Бог і релігія – між ними є чітке розмежування, і релігія часто суперечить Богу. Природа та її закони створені вищою силою. Релігія створена смертними людьми, яким властиво помилятись. Релігія може бути корисною але може і працювати на шкоду народу.

4. Той що молиться, щирий тоді, коли з’єднується з Природою, поклоняючись її величі і таємничому порядку безмежного макрокосмоса. Зрозумій, з одного боку ти ніхто, несуттєва частинка перед ликом Природи, але з іншого боку в тобі найвища цінність, цінність ланки з ланцюга всезагальної долі, без якої цей ланцюг розірветься.

5. Державні системи сприяють релігіям, які сповідують вчення про потойбічне життя. Тим самим вчать людей не чинити опору хижакам цього життя.

6. Протягом всієї історії людей вчили самоомані ті, хто правили ними і ті, хто отримували зиск.

7. Релігія найбільш зручна форма, що виражає символічний ряд, властивий народу і його культурі. Мультирасова релігія руйнує відчуття унікальності, особливості і власної гідності, необхідних для виживання раси.

8. Те, що люди називають надзвичайним, є тим природним, що людина не може або не хоче пізнати.

9. Розгалуження законодавчих систем і, як результат, втрата свободи – ознака ослаблення духу нації.

10. Якщо дух нації слабшає, то владна система змушена заповнити порожнечу.

11. Правда не потребує довгих роз’яснень. Отож, треба остерігатись багатослівних доктрин.

12. Правда не боїться дослідження її.


13. Необґрунтована правда подібна падінню в прірву.

14. У відповідності до законів природи нема нічого більш праведного боротьби за збереження своєї раси.

15. Нема більшої мотивуючої сили, відповідно ця сила вірна.

16. Вміння розрізняти суть речей – ознака здорової Нації.

17. Вміння розрізняти суть речей включає в себе здатність бачити різницю між вірою і реальністю.

18. В законах Природи немає місця «правам» та «привілеям». Олень, впійманий левом не має права на життя. Але він може вибороти це право в бою. Так само людина не має права на життя, свободу, щастя. Все це повинно бути нею заслужене, виборене. Нею, її сім’єю, її племенем. Тільки тоді може бути повністю усвідомлена справжня цінність життя, свободи, щастя.

19. Народ, який не переконаний твердо в своїй унікальності і цінності, буде стертий з лиця землі.

20. Біла раса страждала від нашесть з Азії і Африки протягом тисячоліть. Наприклад, Атілла і гуни в 5 столітті, що пройшли по Європі. 800 років по тому – монголи Чингізхана. В 8 столітті маври підкорили Іспанію, Португалію і частину південної Франції.

21. Народ, що дозволяє чужинцям, людям іншої раси, жити в себе, зникне. Так може зникнути і вся Біла раса, яка і зараз вже є досить таки невеликою частиною людства.

22. Здатність раси до виживання – головний критерії в її оцінці.

23. Політичні, релігійні і економічні системи можуть бути зруйновані і знову відроджені. Раса або нація помре назавжди.

24. Раса не зможе вижити без власної достатньо великої території.

25. Народ без власної автентичної культури також зникне.

26. Природою покладена антипатія між расами. Вона необхідна, щоб зберегти індивідуальність і існування кожної раси.

27. Сама по собі антипатія до представників інших рас, чи навіть до метисів не конструктивна. Але раси повинні зберігати свою чистоту, відповідно, повинні бути чітко розмежовані. Кожен повинен ненавидіти справжньою і жорстокою ненавистю тих, хто здійснює злочини проти своєї раси і зраджує свою расу.

28. Концепція мультирасового суспільства порушує закони Природи.

29. Концепція рівності – це неправда, що суперечить всім проявам Природи.

30. Інстинкти збереження раси диктуються самою Природою.

31. Слабкість людини, що виражається в раціоналізмі і егоїзмі не повинна домінувати над цими здоровими інстинктами.

32. Расове змішування завжди було найбільшою небезпекою, яка загрожує виживанню арійської раси.

33. Змішування – самогубство. Зараз багато білих сімей не можуть дозволити собі мати дітей, бо податки усіляко підняті для того, щоб прогодувати мільйони небілих.

34. Сексуальний інстинкт – частина довершеного природного механізму по збереженню раси.

35. Гомосексуалізм – злочин проти раси.

36. Порнографія веде до деградації всякого, хто в неї втягнутий. Важливо провести чітку межу між еротичним мистецтвом і порнографією.

37. Кожний здоровий білий чоловік не може не відчувати огиди і люті , коли він бачить жінку своєї раси з чоловіком іншої раси.

38. В хворій, вмираючій нації, культурі, цивілізації традиційні цінності будуть подаватись як зло також і тими, хто перевдягається в одежі «патріотизму».

39. Народ, що ігнорує минуле, втратить теперішнє і знищить майбутнє.

40. Найбільшу честь і шану заслуговують ті, які віддали життя за свободу і збереження свого народу.

41. Нація – частина раси. Вірність расі повинна стати вище географічних і національних кордонів. Якщо люди усвідомлять це, не буде більше братовбивчих воєн.

42. Національні лідери – слуги і вартові нації. Вони не задумуються про особисті блага.

43. Національний лідер не повинен добиватись розширення особистих привілеїв і повноважень.

44. Жодна влада не може дати комусь будь-що, перед тим не віднявши це у іншого. Головна функція влади – національна оборона і міжнаціональні відносини.

45. Здійснення національного управління не повинно бути надане численним політичним партіям. Демократія – найбільш небезпечна форма державного устрою.

46. В демократичній державі ті, хто контролюють ЗМІ, контролюють свідомість електорату, і, відповідно, мають таку владу, про яку королі і диктатори минулого навіть не мріяли.

47. Ось найпростіший спосіб описати демократію: припустимо що троє формують уряд, в кожного один голос. І двоє голосують за те, щоб обікрасти третього.

48. Вищі стадії демократії наповнені війнами, тому що банкрутуючи система намагається зберегти своє існування, грабуючи інші нації.

49. В демократичній системі рідко буває так, щоб те, що вважається багатьма правильним і моральним, було законним, навпаки – багато аморального законне.

50. Після смерті демократичної системи не може не з’явитись сильна особистість… деякі називають його диктатором. Це єдиний шлях, що може привести в порядок хаос, який утворився при демократії. Його ціль – відновити зганьблені вищі закони, закони Природи.

51. Система здатна на все, щоб зберегти себе.

52. Тиск системи не може бути скинутий інакше як за допомогою сили.

53. Ті, що творять темні справи, маскують свої істинні цілі просторікуваннями про патріотизм.

54. Брехлива пропаганда – головна зброя безпринципної влади.

55. Політична влада, якою б вона не була, тримається на силі.

56. Влада, посилено використовуючи заклики до «патріотизму», - це лиш замасковано прагнучі до тиранії люди.

57. Пропаганда – необхідна зброя в будь-якій боротьбі. Ось елементи успішної пропаганди: простота, емоційність, повторюваність, сміливість. Вона не пояснює людям щось, але говорить їм: «Ось, ми робимо те, що ви самі хотіли б зробити».

58. Система вчить ЩО думати, вільні люди вчать, ЯК думати.

59. Остерігайтесь людей, що збільшують свої статки при допомозі своїх слів. Особливо остерігайтесь юристів і церковників, що заперечують закони Природи.

60. Патріот, знищений ворогами, часто галасливо засуджується навіть своїми друзями і союзниками, які бояться розділити його долю.

61. Богиня миру живе тільки під захистом Бога війни.

62. Держава повинна формуватись у відповідності до законів Природи, формуватись для збереження нації і забезпечити їй достойне життя.

63. Ті народи, які дозволяють чужим впливати на такі сфери життя, як ЗМІ, освіта, релігія, мистецтво, фінансова сфера, юридична сфера – будуть знищені.

64. Закони не потребують розлогого пояснення. Їх значимість повинна бути незворотна і елементарна.

65. Усне висловлення емоцій набагато більш ефективне ніж письмове. Тому система набагато гостріше реагує на мітинги і збори, ніж на друковані публікації.

66. Основи Законів Нації або будь-якого іншого закону настільки ж праведні і сильні, наскільки могутня воля і сила, що їх виконує.

67. Беззбройні пацифісти будуть рабами.

68. Кажуть, що перо сильніше меча. Можливо. Але який може бути авторитет у пера, якщо за ним нема меча.

69. Тиранічна система зазвичай встановлюється поступово, в тумані бундючної риторики.

70. Різниця між терористом і патріотом – в контролі інформаційних сфер.

71. Вироки владоможців повинні бути обґрунтовані законами Природи.

72. Матеріалізм руйнівний. Лідери нації повинні вести постійну війну проти матеріалістичного духу. Одночасно збагачення, що йде чесним шляхом, на благо власної сім’ї, не може бути засуджуване.

73. Матеріалізм веде до штучного суспільного статусу, надаваного багатством. Істинний соціальний статус людина здобуває, слугуючи Сім’ї, Расі, Нації.

74. Матеріалізм веде до нестримного споживання, що приводить до знищення навколишнього середовища, природи.

75. Задача комерсанта – сприяти обміну товарів. Перевищення цих «повноважень» недопустиме.

76. Лихварство, що веде до процентного рабства – злочин.

77. Фінансова аристократія прагне влади і тиранії.

78. Банкіри поступово відбирають у Нації право користуватись своїми багатствами.

79. Лихварські відсотки, інфляція, підвищені податки – наслідок злодійського обману, знищення моральної основи Нації.

80. Багатство, надбане без жертв або чесної праці буде використане не за призначенням.

81. Ніщо в природі не стале: життєві сили або зростають або занепадають, гинуть.

82. Повага заслуховується, її неможна вимагати або призначати.

83. Остерігайтесь стурбованих людей, їх роздратування псує і оточуючих.

84. Самодисципліна – ознака високої натури.

85. Бадьорість в нещасті – інша її ознака.

86. Нерозумний судить інших за їх словами. Мудрий судить інших за їх діями.

87. Всяка дія викликає протидію. Посіяне буде зібране, якщо не нами, то іншими.

88. Ось найвірніші ознаки хворої, вмираючої нації:
- змішування рас;
- руйнування сім’ї;
- наркоманія, алкоголізм;
- дітовбивство (аборти);
- інфляція і лихварське рабство;
- присутність чужих, чужої культури, несучої матеріалізм;
- війни, початі політиками, які турбуються про власний зиск;
- гомосексуалізм;
- релігія, що суперечить законам природи.

Першій дзвіночок пролунав чотири роки тому в графстві Західний Йоркшир (Великобританія). В школі Парк Роад (Park Road) в місті Батлі (Batley) 60 відсотків учнів складають вихідці з Пакистану та Індії. 99 відсотків з них – мусульмани. Як відомо, в ісламі та іудаїзмі свиня вважається «нечистою твариною». І ось щоб політкоректно не ображати почуття учнів-мусульман, котрі за словами директорки школи Барбари Харіс (Barbara Harris) агресивно реагують на історії про поросят, керівництво школи ухвалило радикальне рішення – заборонити в школі казку про трьох поросят, історії порося Бейба та інші книжки, де фігурують поросята, свині, кнури.

Це був, так би мовити, поодинокий випадок. Проте минулого року «поросяча цензура» почала розростатись уже на все графство. На музичному фестивалі в столиці графства діти з англіканської школи Гонлі (Honley) з міста Гадерсфілд (Huddersfield) збирались представити виставу «Троє поросят». Це нажахало організаторів фестивалю, в уяві котрих, напевно, народились апокаліптичні картини мусульманських образ та помсти. На вимогу організаторів на фестиваль вистава потрапила під назвою «Троє цуценят», з відповідною зміною персонажів.

І ось вже цього року «поросяча цензура» вийшла на всебританський рівень. Цього разу цензором виступило Британське Агентство Освітніх Технологій (Becta). Агентство не допустило до участі в щорічному конкурсі на кращі досягнення в освітніх технологіях електронну інтерактивну книжку «Три маленьких ковбоя-будівельника» (The Three Little Cowboy Builders), створену за мотивами «Трьох поросят». На думку журі конкурсу ця книга через присутність в ній поросят є образливою для мусульман. Додатково журі вирішило, що книга ображає пастухів-ковбоїв (бо ж «їх порівняли зі свинями!») та будівельників (адже «побудовані професіоналами будівлі можна здути!»).

Тепер залишається з острахом чекати, що «поросяча цензура» й далі розростатиметься Європою і (не дай Боже!) докотиться до України. Тоді нам доведеться забути про сало та борщ, замінивши їх трансгенною соєю та крохмальною юшкою, а діти зростатимуть без трьох поросят, свинки-золотої щетинки, П’ятачка та поросятка Фунтика. Інакше політкоректна Європа нас не зрозуміє.


--------------------------------------

Сьогодні на сайті видавництва «Shoo Fly Publishing Ltd» можна подивитись демо-версію цієї книжки. Насправді, це цікава освітня технологія, адже електронна книжка поєднує в собі можливості книжки-розкладушки, дитячого конструктора, графічного редактора тощо. Проте персонажі виявилися «неправильними»…