Неминуча доля і свобода волі - протилежні поняття. В якій степені існує свобода волі - і такій 
степені відсутня неминуча доля. Доля людини - це рузультуюча траєкторія, яка визначається сумою вольових рішень людини і вольових рішень інших суб"єктів (в тому числі Богів), що мають свою власну свободу волі. І не існує ніяких неминучих загальних законів загального розвитку типу тих, що "відкрив" Карл Маркс. Життя робиться!
                                                                                               (с)

Пізнай самого себе.

Попри все сказане вище щодо ставлення січовиків до жінок, їхньою божественною покровителькою була Богородиця. Це ще докозацька, києво-руська традиція. Згадаймо поєдинок Мстислава з Редедею у 1022 р. — знемагаючи, Мстислав саме до Богородиці звернувся у своїй молитві. І подолав Редедю... Опинившись у скрутному становищі в бою, билинний богатир Ілля Муромець також покладає надії на допомогу Пресвятої Діви:
І ще тут старий козак взмолився:
«Ой Спас, Спас вельмимилостивий,
Пресвята ти Мати Божа Богородиця!
Як стояв я за віру християнську,
І стояв я за церкви за Божії,
І стояв я за чесні монастирі».
У козака сили вдвоє прибуло...
Віра у покровительство Богородиці над воїнами перейшла від Київської Русі в Козацьку Україну. Козаки були переконані, що Пресвята Діва і сам Господь Бог разом з усім Небесним Воїнством заступають їх у бою і додають сил для перемоги. Січовики молилися Богородиці перед походами, битвами, у морських виправах: «Як не Твоя Воля, підемо всі у воду спасіння за гріхи шукати». Вона допомагала їм вистояти у поневіряннях після зруйнування Січі: «Перед тим, як залишити Запоріжжя, звитяжці вночі зійшлися до Січової церкви, названої на честь Богородиці, щоб востаннє помолитися своїй покровительці. Кожен з присутніх журливо вчитувався в напис, що одзехкував золотими літерами біля царських врат: ’’Покрий нас чесним своїм покровом і ізбави нас від усякого зла’’.
Ставши на коліна, козаки в скорботі переказували текст з празникового тропаря: ’’Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані Твоїм покровом, і ізбав нас від усякого зла, молячи сина Твого, Христа Бога нашого, спаси душі наші’’.
Узявши із собою ікону Покрови, тричі обійшли духовну святиню, і священик востаннє прорік рядки празникового кодака: ’’Діва днесь предстоїть у церкві з ликами святих невидимо, за нас молиться Богу, ангели з архієреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця Предвічного Бога’’.
Зі сльозами на очах вирушили в чужий край запорізькі козаки, несучи із собою образ святої Богородиці — Покрови. Ця ікона супроводжувала й оберігала їх у далекій дорозі...» .
Як твердить Д. Яворницький, за час існування Січі на Запоріжжі було 13 церков Покрови Богородиці (окрім того, вісім — святого Миколи і три — архістратига Михайла). Першу церкву на честь Богородиці козаки збудували у 1659 році в Чортомлицькій Січі. Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов’язане з Покровою, велося в добу гетьманування Івана Мазепи. Із 17-ти церков, зведених тоді у Києві, три носили ім’я Покрови. Одна з них — при трапезній Пустинно-Миколаївського монастиря (1690) — побудована за ктиторства Мазепи. Пресвята Покрова вважалася заступницею всього запорізького лицарства, а свято Покрови було храмовим святом на Січі.
А чим пояснити таке особливе пошанування козаками Богородиці? Вочевидь, тим, що «Пресвята Богородиця була своєрідним символом і покровителькою не тільки козацтва, але й України. Під час другої світової війни Українська Повстанська Армія теж обрала собі свято Покрови, яке відзначають 14 жовтня, за день зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці» .

О. Мандзяк. Бойові традиції аріїв.

Самою природою призначено так, щоб чоловік і жінка виконували різні не тільки біологічні, а й соціально-життєдіяльні функції. Чоловік — це неспокійне, активне, нерідко авантюрне начало, його призначення — не лише іти назустріч усіляким змінам і новаціям, а й самому створювати їх. Жінка ж — мати, берегиня родинного вогнища — консервативніша, обачливіша, зацікавлена у спокої, сталості, незмінності. Вона віддавна уособлювала стійкість і спадковість народних традицій, звичаїв, обрядів, ритуалів... Як висловився один з дослідників слов’янського фольклору, жінки «зберігали народну пам’ять, як земля — життєві соки».
Як і в багатьох інших сферах народної культури, українські жінки знайшли своє місце в давніх воїнських і бойових традиціях. Почнемо з того, що їхньому розвиткові вони сприяли уже самим своїм існуванням. Щоб завоювати прихильність дівчат, хлопці хизувалися перед ними в кулачних і паличних боях, у борцівських та інших змаганнях. Через жінок точилися справжні битви (в яких брали участь парубки і чоловіки) між вулицями, селами, повітами. Славетні вояки здійснювали подвиги і присвячували їх прекрасним дамам... Жінки воювали нарівні зі своїми братами, чоловіками, синами — ходили в розвідку, допомагали пораненим, а то і відбивали напад ворога зі зброєю в руках...
У минулому жінка відігравала доволі вагому роль у воїнських ініціально-посвячувальних обрядах. Причому в казках східнослов’янських народів учасницями таких обрядів виступали персонажі, як то кажуть, у літах, — баба Яга, баба Шаровоня та ін. Пояснення тут таке: «Ініціація, як відомо, передбачає певну міфологічну інтерпретацію простору. Зокрема, вихід за межі своєї території прирівнювався до смерті, а перебування в такому священному лісі (де відбувалася ініціація. — Авт.) сприймалося як перебування на ’’тому’’ світі. Звідси велика роль, яка відводилася у східнослов’янській ініціації божествам потойбічного світу. Відбиттям одного з таких божеств у казці є Яга. На думку німецької дослідниці Р. Беккер, яка спеціально вивчала дане питання, образ Яги бере початок від давньослов’янської язичеської богині Макоші. Серед її функцій були визначення долі людини і владарювання над світом мертвих. У реальному житті молодих людей після прибуття до табору ініціації зустрічали, вочевидь, жриці цієї богині. У більшості ’’ініціаційних’’ казок Яга (іноді відьма) виступає однією з головних діючих осіб, які проводять ініціацію. В легендах про перевертнів-вовкулаків перетворення людей на вовків дуже часто, якщо не в більшості випадків, здійснюють також жіночі персонажі — відьма, чаклунка і т. п. Це дозволяє інтерпретувати казкову Ягу (відьму) і як жрицю Макоші в обряді ініціації. Але жінки-жриці проводили тільки початковий етап ініціації, зокрема зустрічали тих, хто ініціювався, у лісі. Надалі їхня роль переходить до жерців-чоловіків, так само як і роль жіночої богині — до чоловічого божества» .
***********************************************************************************************************
База, на якій в українських та інших слов’янських народів міг виникнути феномен «жінки-войовниці», була вельми міцною. У стародавні часи слов’яни знали такий соціальний інститут, як «амазонство» (узагалі це майже універсальне явище в багатьох регіонах земної кулі). Так, один з іноземних хроністів каже, що амазонки живуть біля Дніпра, а згідно з висновками професора Івана Денисюка, таємничою країною амазонок було Полісся .
************************************************************************************************************
Однією ж з головних функцій жінки, її призначенням є продовження людського роду. В традиційній культурі слов’ян, і зокрема українців, жінка могла цілком реалізувати себе тільки в шлюбі — і як дружина, і як мати. Вступаючи в шлюб, вона тим самим брала на себе обов’язок головного хранителя сімейних цінностей і родинного вогнища. Як у нашому народі кажуть? — «Чоловік у домі голова, а жінка — душа, жінка за три кути хату тримає, а чоловік — за один». Сім’я під головуванням жінки — це був тил чоловіка, який забезпечував виконання ним свого призначення — годувати і боронити родину і батьківщину. Не беручи, як правило, прямої участі в бойових діях, жінка грала дуже велику роль у формуванні зі своїх дітей воїнів, гартуванні їхнього духу і патріотизму. Це починалося ще з материних (і бабчиних) колискових пісень, казок і переказів, головним героєм яких часто були легендарні або реальні вояки... Отож іще в ранньому дитинстві у хлопчиків уже складався ідеал справжнього чоловіка. Стати билинним богатирем, козаком, опришком, збойником, гайдамакою було їхньою мрією. Дитинство минало, а мрії про героїчні подвиги залишалися...
Кажучи загалом, головна поміч жінки у вихованні воїнів мала сакральний характер. Ця традиція, властива всім індоєвропейським народам, склалася колись у Подніпров’ї і була винесена аріями в Індію, де зберігалася, приміром, у середовищі раджпутів — воїнів-кшатріїв: «Правильне життя раджпутської жінки, дружини, полягає в тому, що вона допомагає йому (чоловікові. — Авт.) на його жертовному шляху, в його важкому життєвому призначенні у виконанні дхарми раджпута . Ця допомога виявляється не тільки і не стільки в тому, що дружина облаштовує побут чоловіка і, як кажуть у нас, ’’забезпечує йому тил’’. Головна допомога раджпутської дружини своєму чоловікові — сакральна. Вона, будучи сповненою доброчесності, тим самим боронить свого чоловіка, охороняє його ’’раджпуті’’ , зміцнює його дхарму. <...> В раджпутській воїнській культурі ідея єднання чоловіка і жінки в житті і смерті, у виконанні дхарми набуває жорстких практичних форм. І той, і інша (тобто чоловік і жінка. — Авт.) виконують свій обов’язок і можуть вплинути на долю один одного своїм благочестям і твердістю в дхармі. <...> Раджпутська дружина вважає своїм обов’язком провадити життя праведної благочестивої дружини, тобто бути ’’патіврата’’, що означає буквально ’’та, що дала обітницю (служити) чоловікові’’, дружина, що веде жертовне життя» .
*************************************************************************************************************
Коли Ілля Рєпін працював над картиною «Запорожці пишуть листа до турецького султана», він разом із Дмитром Яворницьким їздив по місцях колишнього Запоріжжя. Окрім інших речей, вони зібрали вишиті квітками і оздоблені довгими китицями по краях хустини, які належали запорожцям і зберігалися у їхніх нащадків. Але ж козаки, звісно, не вбиралися в хустки, тож навіщо вони їм? А це теж давня українська традиція: «В часи козаччини був добрий звичай у наших дівчат: коли козаки вирушали з військом у похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину як символ вірності в коханні. У Тарса Шевченка читаємо:
Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині...
На випадок, коли козака спіткає смерть у дорозі чи він згине в бою, хустка від дівчини виконує важливу роль: нею вкривають обличчя козака, ’’щоб хижі птахи очей не довбали, козацької крові не випивали’’... У пісні про це співається:
Дай же, дівчино, хустину,
Може, в бою де загину —
Накриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину...
Якщо козака ховали з військовими почестями, то тіло його клали в домовину, накривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на осідланого коня, якого вели за домовиною.
Ведуть коня вороного,
Розбиті копита...
А на ньому сіделечко,
Хустиною вкрите.
Так про цей звичай писав Тарас Шевченко у своїй поемі ’’Хустина’’» .

У цих подарунках не було нічого дивного, адже у багатьох народів світу до жінки споконвіку ставилися як до носія магічної сили — набагато потужнішої, аніж у чоловіка. Отож вручення жінкою зброї, хустини тощо — це не що інше, як магічний ритуал, покликаний забезпечити перемогу в боях... У нігерійському народі ефік вірять, що саме від жіночої магії залежить перемога, і то навіть більше, аніж від самих чоловіків-вояків: «Коли воїни ефік залишали селище.., жінки... вбиралися в одяг повелителів, що покинули їх. Разом з цим одягом дружина вождя брала і ім’я свого чоловіка... Убравшись у незвичну для них одежину, жінки вирушали на центральний майдан селища, пили пальмове вино, сміялися і жартували... І хоч би як тяжко і тривожно було на серці під цим чоловічим одягом, вони не сміли виказувати ані найменшого занепокоєння, а повинні були виглядати радісними і хоробрими, щоб за допомогою симпатичної магії підтримати звитягу своїх відсутніх чоловіків» .
************************************************************************************************************
О.Мандзяк. Бойові традиції аріїв.

Комунізм - це не боротьба бідних проти багатих.
Комунізм - це зговір супербагатих проти всього світу, і в першу чергу проти середнього класу, проти підприємців.
Комінізм - це глобальна мета сатанистів.

Поле "Текст замітки" закоротке

Всі люди від народження не рівні. Це не гасло, це науковий факт. Принцип рівності людей не вірний. Кожному своє! Гасло рівності висувають тільки для того, щоб руками натовпу скинути стару еліту і сісти на її місце. Після чого нові володарі, що висунули гасло рівності, викидають його на смітник.