Місце і роль жінки в бойовій і воїнській культурі українців

Самою природою призначено так, щоб чоловік і жінка виконували різні не тільки біологічні, а й соціально-життєдіяльні функції. Чоловік — це неспокійне, активне, нерідко авантюрне начало, його призначення — не лише іти назустріч усіляким змінам і новаціям, а й самому створювати їх. Жінка ж — мати, берегиня родинного вогнища — консервативніша, обачливіша, зацікавлена у спокої, сталості, незмінності. Вона віддавна уособлювала стійкість і спадковість народних традицій, звичаїв, обрядів, ритуалів... Як висловився один з дослідників слов’янського фольклору, жінки «зберігали народну пам’ять, як земля — життєві соки».
Як і в багатьох інших сферах народної культури, українські жінки знайшли своє місце в давніх воїнських і бойових традиціях. Почнемо з того, що їхньому розвиткові вони сприяли уже самим своїм існуванням. Щоб завоювати прихильність дівчат, хлопці хизувалися перед ними в кулачних і паличних боях, у борцівських та інших змаганнях. Через жінок точилися справжні битви (в яких брали участь парубки і чоловіки) між вулицями, селами, повітами. Славетні вояки здійснювали подвиги і присвячували їх прекрасним дамам... Жінки воювали нарівні зі своїми братами, чоловіками, синами — ходили в розвідку, допомагали пораненим, а то і відбивали напад ворога зі зброєю в руках...
У минулому жінка відігравала доволі вагому роль у воїнських ініціально-посвячувальних обрядах. Причому в казках східнослов’янських народів учасницями таких обрядів виступали персонажі, як то кажуть, у літах, — баба Яга, баба Шаровоня та ін. Пояснення тут таке: «Ініціація, як відомо, передбачає певну міфологічну інтерпретацію простору. Зокрема, вихід за межі своєї території прирівнювався до смерті, а перебування в такому священному лісі (де відбувалася ініціація. — Авт.) сприймалося як перебування на ’’тому’’ світі. Звідси велика роль, яка відводилася у східнослов’янській ініціації божествам потойбічного світу. Відбиттям одного з таких божеств у казці є Яга. На думку німецької дослідниці Р. Беккер, яка спеціально вивчала дане питання, образ Яги бере початок від давньослов’янської язичеської богині Макоші. Серед її функцій були визначення долі людини і владарювання над світом мертвих. У реальному житті молодих людей після прибуття до табору ініціації зустрічали, вочевидь, жриці цієї богині. У більшості ’’ініціаційних’’ казок Яга (іноді відьма) виступає однією з головних діючих осіб, які проводять ініціацію. В легендах про перевертнів-вовкулаків перетворення людей на вовків дуже часто, якщо не в більшості випадків, здійснюють також жіночі персонажі — відьма, чаклунка і т. п. Це дозволяє інтерпретувати казкову Ягу (відьму) і як жрицю Макоші в обряді ініціації. Але жінки-жриці проводили тільки початковий етап ініціації, зокрема зустрічали тих, хто ініціювався, у лісі. Надалі їхня роль переходить до жерців-чоловіків, так само як і роль жіночої богині — до чоловічого божества» .
***********************************************************************************************************
База, на якій в українських та інших слов’янських народів міг виникнути феномен «жінки-войовниці», була вельми міцною. У стародавні часи слов’яни знали такий соціальний інститут, як «амазонство» (узагалі це майже універсальне явище в багатьох регіонах земної кулі). Так, один з іноземних хроністів каже, що амазонки живуть біля Дніпра, а згідно з висновками професора Івана Денисюка, таємничою країною амазонок було Полісся .
************************************************************************************************************
Однією ж з головних функцій жінки, її призначенням є продовження людського роду. В традиційній культурі слов’ян, і зокрема українців, жінка могла цілком реалізувати себе тільки в шлюбі — і як дружина, і як мати. Вступаючи в шлюб, вона тим самим брала на себе обов’язок головного хранителя сімейних цінностей і родинного вогнища. Як у нашому народі кажуть? — «Чоловік у домі голова, а жінка — душа, жінка за три кути хату тримає, а чоловік — за один». Сім’я під головуванням жінки — це був тил чоловіка, який забезпечував виконання ним свого призначення — годувати і боронити родину і батьківщину. Не беручи, як правило, прямої участі в бойових діях, жінка грала дуже велику роль у формуванні зі своїх дітей воїнів, гартуванні їхнього духу і патріотизму. Це починалося ще з материних (і бабчиних) колискових пісень, казок і переказів, головним героєм яких часто були легендарні або реальні вояки... Отож іще в ранньому дитинстві у хлопчиків уже складався ідеал справжнього чоловіка. Стати билинним богатирем, козаком, опришком, збойником, гайдамакою було їхньою мрією. Дитинство минало, а мрії про героїчні подвиги залишалися...
Кажучи загалом, головна поміч жінки у вихованні воїнів мала сакральний характер. Ця традиція, властива всім індоєвропейським народам, склалася колись у Подніпров’ї і була винесена аріями в Індію, де зберігалася, приміром, у середовищі раджпутів — воїнів-кшатріїв: «Правильне життя раджпутської жінки, дружини, полягає в тому, що вона допомагає йому (чоловікові. — Авт.) на його жертовному шляху, в його важкому життєвому призначенні у виконанні дхарми раджпута . Ця допомога виявляється не тільки і не стільки в тому, що дружина облаштовує побут чоловіка і, як кажуть у нас, ’’забезпечує йому тил’’. Головна допомога раджпутської дружини своєму чоловікові — сакральна. Вона, будучи сповненою доброчесності, тим самим боронить свого чоловіка, охороняє його ’’раджпуті’’ , зміцнює його дхарму. <...> В раджпутській воїнській культурі ідея єднання чоловіка і жінки в житті і смерті, у виконанні дхарми набуває жорстких практичних форм. І той, і інша (тобто чоловік і жінка. — Авт.) виконують свій обов’язок і можуть вплинути на долю один одного своїм благочестям і твердістю в дхармі. <...> Раджпутська дружина вважає своїм обов’язком провадити життя праведної благочестивої дружини, тобто бути ’’патіврата’’, що означає буквально ’’та, що дала обітницю (служити) чоловікові’’, дружина, що веде жертовне життя» .
*************************************************************************************************************
Коли Ілля Рєпін працював над картиною «Запорожці пишуть листа до турецького султана», він разом із Дмитром Яворницьким їздив по місцях колишнього Запоріжжя. Окрім інших речей, вони зібрали вишиті квітками і оздоблені довгими китицями по краях хустини, які належали запорожцям і зберігалися у їхніх нащадків. Але ж козаки, звісно, не вбиралися в хустки, тож навіщо вони їм? А це теж давня українська традиція: «В часи козаччини був добрий звичай у наших дівчат: коли козаки вирушали з військом у похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину як символ вірності в коханні. У Тарса Шевченка читаємо:
Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині...
На випадок, коли козака спіткає смерть у дорозі чи він згине в бою, хустка від дівчини виконує важливу роль: нею вкривають обличчя козака, ’’щоб хижі птахи очей не довбали, козацької крові не випивали’’... У пісні про це співається:
Дай же, дівчино, хустину,
Може, в бою де загину —
Накриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину...
Якщо козака ховали з військовими почестями, то тіло його клали в домовину, накривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на осідланого коня, якого вели за домовиною.
Ведуть коня вороного,
Розбиті копита...
А на ньому сіделечко,
Хустиною вкрите.
Так про цей звичай писав Тарас Шевченко у своїй поемі ’’Хустина’’» .

У цих подарунках не було нічого дивного, адже у багатьох народів світу до жінки споконвіку ставилися як до носія магічної сили — набагато потужнішої, аніж у чоловіка. Отож вручення жінкою зброї, хустини тощо — це не що інше, як магічний ритуал, покликаний забезпечити перемогу в боях... У нігерійському народі ефік вірять, що саме від жіночої магії залежить перемога, і то навіть більше, аніж від самих чоловіків-вояків: «Коли воїни ефік залишали селище.., жінки... вбиралися в одяг повелителів, що покинули їх. Разом з цим одягом дружина вождя брала і ім’я свого чоловіка... Убравшись у незвичну для них одежину, жінки вирушали на центральний майдан селища, пили пальмове вино, сміялися і жартували... І хоч би як тяжко і тривожно було на серці під цим чоловічим одягом, вони не сміли виказувати ані найменшого занепокоєння, а повинні були виглядати радісними і хоробрими, щоб за допомогою симпатичної магії підтримати звитягу своїх відсутніх чоловіків» .
************************************************************************************************************
О.Мандзяк. Бойові традиції аріїв.