Б'є крилами Мати наша Слава

Аскольд – темний воїн, а днесь од греків освічений, що ніяких русів нема, а суть ворове. А з того можемо сміятися, бо були кіморії (кімерійці), також отці наші, а ті римлян потрясали і греків розметали, як поросят устрашених (9).

Слава богам нашим! Б'є крилами Мати наша Слава і велить нам іти до січі, і маємо йти. І нам не до банкету, ні до їства борошняного, ні до м'яса смачного. І маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вільна і сильна (18). І так богами будемо збережені, щоб не рахувати втрати синів своїх і дочок... Ми нащадки Славуни і можемо бути горді і не шкодуємо життя. То бо Магура співає пісню свою, кличе до січі; а тая птиця од Інтри6*.., що є і прибуде довіку. Інтра віддав зброю Перуну, аби той верг її (19). То бо Перуном навчені творити мечі залізні і брати коней, які сходять нам од богів, аби Русь була сильна і міцна. Скільки-но раз виймали мечі і виходили проти ворогів і відкидали їх од своїх теренів отці роду Орового, славного і сильного, який і Сірію воював, і Єгипет (26).

Слава тече по русах... Тако анти ми, маємо честь і славу співати богам! І хоч славії названі, ніколи не просили, а славу речили, се бо молитву творили, омиваючи тіла наші (20). Отож почуй, нащадку, славу тую і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля. І ту маємо боронити од ворогів і вмерти за неї, як день помирає... Не слухайте ворогів, які кажуть: нема у вас доблесті... Але ми називаємося слави і ту славу показали їм, коли йшли на заліза їхні і на мечі... Отож не уб'ють її в злиднях чи в нужді (21).

Золоті комірці

Уявіть собі, що хтось, нахапавшись де й чого зміг і ставши ясновельможним паном у себе вдома, приїздить в Україну. А якийсь селюк, ледь піднявши очі від плуга та витираючи спітніле чоло, глузливо дивиться, тримаючи ясновельможне панство за велике ніщо. Є від чого казитися: обідрано пів світу, пригноблено безліч народу, досягнуто слави, багатства, а якісь селюки вважають все те дурною, зовсім не потрібною, нікчемною для людини справою. Та ще й кличуть за очі хозарським послідом, а не справжнім русичем. На сьогодні те саме. Приїздить хтось показувати справжню руську культуру в Україну, крутить і трясе на сцені чим тільки може, старанно виспівуючи при цьому, і холоне від відчуття, що робить зовсім щось не те, що потрібно, бо нема ажіотажу й захоплення. Кажуть кіч, прокляті селюки. Увесь світ признав, аплодує, а тут якісь провінціали глузливо посміхаються, відводячи очі. Пам’ятаєте, у Шевченка: ”А диво цариця, мов та чапля між птахами, скаче, бадьориться”? Це той погляд. Як йому, дурневі, пояснити, що тут навіть зайти чи вийти з хати складає ціле мистецтво, що тут, кинувши погляд, пізнають що воно за диво з’явилося ще на порозі. А воно, як правило, не входить, а ввалюється в ту святиню й одразу ж береться щось говорити, в чомусь переконувати, і холоне, відчуваючи, що зовсім не те каже. І вилітає з хати, сиплячи прокляттями: «Не визнають, навіть за варту уваги особу не визнають!». Як йому розповісти, що дивляться тут спершу на вартість самої людини (чого вона досягла в житті, яке знання нею осягнуто, з чим вона прийшла, що вона сама є таке). Ця оцінка в Україні стоїть на першому плані, все інше - потім. Співає в людині, перш за все, її душа, а все інше - додаток до цього. На цій землі існує те, що можна було б назвати покликом істини. Багато народів зійшли з цього шляху, пішли за багатством, за високими технологіями, пішли по шляху загарбання великих земель, і лише Україна багато століть чекала приходу Божої правди на землю, зостаючись вірною їй. Це дозволяє говорити, що психотип українця сьогодні тотожний тому давньому, Орійському. У Велесовій книзі є згадка про нащадків Оріїв як про уктріанів-брахманів, або, як пізніше за ними затвердилося, «золотих комірців». Одвічний пошук правди в часи існування багатьох договірних правд розірвало цю потужну націю на окремі, шукаючі свою правду, індивідууми. Пізнання єдиної правди одразу ж знімає ці розбіжності. Це не вада нації, а того світогляду, що був їм нав’язаний. Є таке зауваження в оповіданні А.К.Дойля “Навала гунів”: “Полум’яна ревність християн змушувала їх досліджувати і суворо визначати кожне визначення в своєму богослов’ї, а оскільки центральної влади, яка могла б перевірити ті визначення, не було (і зараз немає), сотні ворогуючих єресей поспішили з’явитися на світ, і така ж полум’яна вірність особистим переконанням примушувала сильніші партії того розколу нав’язувати свої погляди слабшим, кидаючи весь Східний світ у смуту та грабіж”. Правда, схоже? А українці - це релігійна нація, тож витоки протиріч очевидні: то є втрата дотику до головної влади - істини, якою володіє внутрішня сутність кожної людини. І саме це було в них відібрано.

Усе вищесказане дозволяє також пролити світло на таке одвічне питання, що й сьогодні стоїть перед українцями – хто ми, яке наше коріння?

З вищенаведеного стає зрозуміло, що українці за своєю спадковістю - це Укри, нащадки оріїв, дітей сонця, «золоті комірці», час яких після багатьох століть пітьми та забуття нарешті настає. Світ уже не може далі існувати без дотику до істинного, бо може загинути. На цьому могла б постати дуже велика та давня національна ідея України, що полягає у формуванні світогляду справжньої, цілісної людини в новітні часи .

Василь Чумаченко

фашизм

  • 21.09.08, 19:45
"Намагання приписати фашизм німецькому народу
є фактором інформаційної війни.
І ті, що розпинали Ісуса, і ті, що спалили Батурин,
і ті, що організовували світові війни,
голодомори і ГУЛАГи, були класичними фашистами"

93%, 28 голосів

7%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Бачення шляху.

 
Будь-яке життя – дорога до Світла і до нового Життя. Поганий ти, чи хороший, дурний чи геніальний – всі прийдемо ми до одного місця, де чекає переправа в інше буття. Стародавні казали: пам»ятай про смерть, про ту переправу, що чекає тебе в кінці життя. Намагайся прямо зараз проникнути внутрішнім зором туди і на життєвий шлях озернися. Що стане тобі – дорога пряма, обабіч якої – рівнини та гори, моря і річки, вся земна краса, і в якій ти зерно своє посадив і виростив пишний сад творінь своїх? Чи глуха стежинка крізь болота і трясини і землю неродючу, де не спробував ти прекрасити її і життя вдихнути в мертвий камінь? Озирнися і задумайся – чи є в твоєму житті БАЧЕННЯ ШЛЯХУ? Запитай – що цей Шлях, і навіщо він потрібний людині? Відповідь на поверхні: це можнеш ти відчути у будь-якій справі – доки ти не досвічений, і не знаєш, як вирішити задачу, ти сіпаєшся, неначе сліпе цуценя, у всі боки. Але варто нащупати нитку і зрозуміти механізм, як все йде наче по маслу, і ось вже справа ваша не пригнічує вас, а дарує насолоду і багато нових відкритів.

Українець прокинься, поки не пізно !

 

По світу поширюється жидівська ідеології, де ГРОШІ правлять світом, а духовні надбання знеціненні вщент. Олігархічна нацменшина захопила в Україні владу й засоби масової інформації, радіо і телеканали, видавництва й редакції, щоби наточувати тлінну ідеологію, що веде українську націю до деградації й вимирання.

Невипадково християнська релігія досягла небачено розквіту за часи Незалежності України, адже християнство винайшли жиди і подарували слав'янським народам як засіб пропагування своїх шовіністичних ідей. Тож маємо розуміти, що християнство не врятує світ, бо християнська релігія рятує жидів, які прагнуть заволодіти усім світом. Це прагнення закарбоване у Вітхому Завіті жидівської біблії, а християнство торує шлях жидам до всесвітнього панування.

Лише предківські святині українців-русичів здатні згуртувати українську націю та надихнути до розбудови істинно демократичної національної Української Держави, омріяної тисячами поколінь.

Маємо відсторонитися від пустопорожньої балаканини політиканів про розбудову так званої «української демократії», бо поділ суспільства на бідних і багатих – це кінець істинної демократії. Сучасна лже-демократія – це узурпація влади олігархами, що нажили статки на знедоленні українців. Тож мусимо згуртуватися до боротьби за свої конституційні права, щоби сучасні багатії вдавилися своїми грішми, але не доступилися до влади.

Сучасний стан національної свідомості українців жахливий. Жиди керують столицею України і усією державою; дві третини «народних» обранців у Верховній Раді – жиди. Незважаючи на те, що християнська церква, згідно Конституції України, відділена від держави, церковні свята за часи президентства лукавого христосівця (ставленика США) вже відзначаються на державному рівні як нібито суто національні. Українська держава перетворюється на жидівський розсадник, де культивується чужинська ідеологія. Шлях до відродження самобутності України-Руси єдиний – жодного жида і жодного олігарха у виборчих списках будь-якої партії, а якщо немає такої партії, то треба голосувати на виборах ПРОТИ ВСІХ. А ще краще – ВЗАГАЛІ НЕ ЙТИ НА ВИБОРИ, щоби вчинити їх не дійсними з огляду на малочисельність електорату, що змусить чинну владу звернути увагу на загальний настрій українського народу. Лише за цієї умови етнічні українці стануть повновладними господарями своєї Батьківщини, в іншому разі нас спіткає незавидна доля аборигенів, котрих знищує християнська релігія по усьому світу для вивільнення місця під проживання вірників жидівського бога.

Не забуваймо, що християнство – це віднога іудаїзму, що за своїм призначенням покликана знищити національні надбання будь-якої нації й народності, насаджуючи жидівські шовіністичні ідеї. Іудаїзм (державна релігія Ізраїлю) – релігія чистокровних жидів; натомість християнство – новітня жидівська релігія, винайдена ідеологами іудаїзму для об'єднання нечистокровних жидів (змішаних шлюбів). Відтак, християнство ніколи не було етнічної релігією слав'янських народів, бо християнство створене для того, щоби знищити всі слав'янські народи без винятку. Саме тому християнство насаджувалося по Середньовічній Європі «вогнем і мечем», притому було знищено близько 10 мільйонів етнічного населення Європи, що складало на той час половину населення всього Старого Світу. Забувати про це можуть лише безголові дурні та лукаві христосівці, здатні віддати Україну на заклання.

Якщо Вам не байдуже майбутнє України, приєднуйтесь до благодійної справи – утвердження національної свідомості співвітчизників шляхом розповсюдження правдивих знань про нашу величну Історію, Релігію, Культуру. Сприяйте широкому розголосу статей і творів цього сайту, щоби наслідувати високу духовність наших праотців та відроджувати не жидівську релігію І.Христа, а Рідну Віру українців-русичів християнської доби, коли Україна-Русь простягалась від Одеру до Волги та від Чорного моря до Білого і була наймогутньою державою Старого Світу.

Дурень...

  • 20.09.08, 20:43
"Дурень не той, хто не знає, а – хто знати не хоче."
(Григорій Сковорода, 1771р.)

Можу...

  • 18.09.08, 20:56
“ Людина, яка не знає, не може говорити навіть від свого імені.
  Людина, яка знає – може говорити від імені мільйонів ”

 

46%, 6 голосів

54%, 7 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Українець

  • 18.09.08, 15:28
"Російськомовний українець" - це наче "собакогавкаючий кіт". (с)

44%, 15 голосів

56%, 19 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Метою пізнання є істина. Що це таке?

     Метою пізнання є істина. Що це таке? Істина – це правильне, перевірене практикою, відображення в нашій свідомості предметів та явищ природи і суспільства, що існують поза свідомістю і незалежно від неї.
      Щоб правильно вирішувати проблему істини, слід насапреред вирішити два питання.
1. Чи існує об'єктивна істина, тобто чи може в людському уявленні постати такий зміст, який не залежить від суб'єкта, не залежить від людства?
2. Якщо це так, то чи може людське уявлення, у якому відображається об'єктивна істина, відобразити її зразу, цілком, безумовно, абсолютно чи лише приблизно, відносно?
     Друге питання, по-суті, є питання про співвідношення абсолютної і відносної істини. Отже, з цього всього виникає необхідність вирішення питання про об'єктивну, абсолютну і відносну істину.
     Під об'єктивною істиною розуміється такий зміст наших знань, який не залежить ні від людини, ні від людства. Будь-істина є об'єктивною істиною. Її об'єктивність визначається джерелом пізнання, тобто об'єктивним матеріальним світом, що відображається в свідомості людини.
     Не можна ототжнювати істину з самим об'єктивно існуючим предметом. Не сам предмет, а його правильне відображення в свідомості людини – ось що є об'єктивною істиною. Питання про об'єктивну істину – це питання про зміст наших знань, питання про те, що ми пізнаємо. А пізнаємо ми об'єктивний матерфіальний світ.
     Питання про істину має ще й інший аспект. Це питання про повноту наших знань, про пізнання як процес, про те, наскільки повно пізнаний об'єктивний матеріальний світ, його предмети та явища.
     Питання про повноту наших знань, про пізнання як процес пов'язане з розглядом питання про відносне й абсолютне в істині.
     Пізнання – це процес, що здійснюється в поступово, по висхідній, від нижчого до вищого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до знання повного, від відносної істини до істини абсолютної. Цей процей безкінечний. Інколи здаєтсья, що об'єкт пізнаний всебічно, а з часом виявляються його нові властивості.
     Відносна істина – це неповна, незавершена, неостаточна істина, тобто істина, яка відображає об'єктивну дійсність не повно, не точно, а лише приблизно правильно. У подальшому, в процесі пізнання, відносні істини піддаються уточненню, поглибленню, конкретизації.
     Кожний ступінь пізнання обмежений рівнем розвитку науки, історичними умовами життя суспільства, які неминуче роблять наші знання відносними, тобто неповними. Але кожна відносна істина має значіення об'єктивної істини, яка відображає дійсно існуючий світ.
Відносність нашого знання не означає, що в ньому немає ніякого абсолютного змісту. В кожній відносній істині є абсолютний, неминучий, об'єктивно-істинний зміст, який служить основою для подальшого розвитку знання. У процесі пізнання кожне нове відкриття в науці додає нові зерна в суму абсолютної істини. Тому абсолютна істина пізнається не зразу цілком, а шляхом відносних істин.
     Отже, абсолюна істина – це повне, адекватне (правильне) відображення в людській свідомості об'єктивного світу. Це істина цілісна, остаточна, тобто така істина, яка не може бути спростована подальшим ходом розвитку науки і практики.
     Прикладом співвідношення відносної та абсолютної істини може бути розвиток знань про будову речовини. У 18 ст. Та особливо, у 19 ст. в природознавсві була обгрунтована думка, що матерія складається з найдрібніших неподільних частинок – атомів. Цей погляд був відносною істиною, тому, що він відображав дійсну будову матерії лише приблизно правильно. Зерно абсолютної істини полягало в правильному уявленні, що матерія дійсно складається з атомів. Подальший розвиток знань про будову речовини призвів у кінці 19ст. До відкриття електрона – найдрібнішої частинки атома. Це відкриття додало до попередніх уявлень про атомну будову матерії нову зернину абсолютної істини, розширивши і поглибивши людські знання про будову матерії. Але електронна теорія не була межею знань про будову матерії. Вона хоч і мала в собі набагто більшу частку абсолютної істини, ніж попередня теорія, але водночас була відносною істиною. Подальший розвиток знань про будову матерії сприяв виявленню значно більшої частини абсолютної істини, яка відображає природу глибше, повніше, точніше, ніж попередні знання, але і вони не вичерпують всієї абсолютної істини.
     У процесі пізнання через відносні істини людина більше наближається до абсолютної істини. Але, рахом з тим, людство ніколи не досягне такого стану, коли б можна було сказати: «Все пізнано, далі пізнавати нічого». Не буде такого моменту насамперед тому, що обєктивно існуюча матерія вічна в часі, безкінченна в просторі і перебуває у постійному русі і розвиткові. Пізнання є відображення безкінечно об'єктивного світу, що постійно змінюється, тому саме пізнання є безкінечним процесом, що постійно розвивається, змінюється. Якщо явища природи, суспільства взаємоповязані, рухливі, переходять одне в одне, то зрозуміло, що і людські поняття можуть бути правильною копією дійсності лише тоді, коли вони також будуть мінливим і гнучкими.
     Вимога гнучкості понять невід'ємна від вимоги конкретності поняття істини. Будь-яка наукова істина конкретна. Істинними є знання стосовно відповідних умов місця і часу. Абстрактних істин немає. Те, що істинне в одних умовах, стає неістинних в інших. Тому до вирішення тієї чи іншої проблеми слід підходити з урахуванням реальних умов, зв'язків всіх сторін об»єкта та їх взаємодій. Тільки так можна пізнавати істини і використовувати їх в правктичній діяльності.

Честь і гроші

  • 14.09.08, 15:09
Одного разу французькі воєначальники не дійшли згоди з козацькими чільниками з приводу платні за їхні «послуги», і французи зневажливо дорікнули їм за «принизливий меркантилізм»: «Ми воюємо за нашу честь, а ви — за гроші». На що козаки відповіли: «Кожен воює за те, чого йому не вистачає».

85%, 17 голосів

15%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.