у нас в офісі є блондинка... класична...
кожного дня собі обіцяю, що не буду її дражнити і не буду з неї знущатися, бо то гріх... а вона так ведеться на всі провокації...
але настає новий день, вона видає черговий номер, і я знову зриваюся і кожен раз знаходжу виправдання...
це дуже схоже на дієту, коли зриваєшся, втихаря з"їдаєш шоколад і виправдовуєш себе стресом, ПМС, існуванням шоколадної дієти... відмазок тисячі... так і тут...

АПД: просять приклад ))
сьогодні в розмовляли про проблеми урядів Англії і Франції з неграми і арабами, вихідцями з їхніх колишніх колоній. Згадали екс-колегу, мега розумного дядька, з яким у неї був інтелектуальний конфлікт, а точніше він її інтелектуально пригнічував,  ну не вистачало в світлій голові знань і аргументів для ведення дискусії з ним. Виглядало то як овечка перед вовком ))) відтак вона його тихо ненавиділа.
Чувак був і є твердо переконаний, і не перепреш, що кожен повинен жити там де повинен, китайці в Китаї, араби у своїх країнах, негри в африці і т.д. З приводу негрів у нього була фраза: негр повинен жити в Африці або пахати на плантації.
коли я нагадала цю фразу, на мене полетів шквал сліз, докорів і захисних промов у стилі "але вони ж теж люди..." і так тривало хвилин 5, і тривало би ще довше, якби вона не задала риторичне питання: "Ти погоджуєшся з таким твержденням?" як можна було не відповісти ствердно.  фінал -- витріщені очі, роззявлений рот і брак слів...

Сьогодні суєтний день, скубуть з усіх боків, годі відбитися ) Ще й рекламщики унадилися з піар-матеріалами, причому унадилися якраз в обід...
 обід накрився, обійшлася кавою з бутербродом
а тільки що наш комерційний директор прийшов рятувати голодних,   приніс мені обід, щоб я дожила до кінця робочого дня
А ще у мене на столі поселилися вони

У нас прийнято першого квітня зранку ставити новини-жарти, а в кінці дня подавати спростування. Після минулорічного приколу мені заборонили жартувати

Я написала новину, що влада вирішила продати Нафтогаз... власне кажучи не минуло й року, як ідеї продажу акцій Нафтогазу блукають владними коридорами і вириваються на шпальти газет і в телерадіоефіри...

А зі мною за ідею досі ніхто не поділився

Мені завжди подобалися етномотиви в одязі, музиці чи танцях. В ірландських танцях є якась дика первісна енергія, яка захоплюе у вир, крутить і несе тебе у світ міфів і казок.

Коли вперше побачила шоу Майкла Флетлі, то просто не повірила очам, що насправді може щось подібне існувати. До цього і не підозрювала, що можна так швидко "ворушити лапками"

Завтра іду на їхній виступ 

ну що тут скажеш... -100 очків карми 

 за мене

Емоційно напружений день в очікуванні відставки Онопенка... Напружений, бо маю все відстежувати і вислуховувати "мудрі" коментарі всяких різних дядьків.

Аж раптом, як сніг на голову пропонують встати і негайно йти брати інтерв"ю в якоїсь звіздульки на ім"я OKSI   я навіть імені її не чула ніколи. Тепер знаю, бачила фотки, симпатична, але досить вульгарна дівка без голосу... як на мене вона б в порнушці добре виглядала...

цікаво, про що б я з нею говорила, якби не вдалося відмазатися


АПД: http://plitkar.com.ua/golaya-pevica-oksi-v-zhurnale-playboy/5905b7e-3/ потрясна фоточка звіздульки

Мыло своими руками? Легко! 

Есть три способа сделать домашнее мыло:

1. Сварить из магазинного мыла (лучше, детского без запаха) 2. Сварить из мыльной основы 3. Варить с нуля. Ну это надо быть фанатом и слегка химиком, так как придется работать со щелочью. В общем без определенных навыков, это может быть опасным.  Предлагаю рассмотреть первые два варианта.

[ Читать дальше ]

Отстань. Мне надо работать.
Плести мелодию боли, ткать гармонию вопящих нервов.
До болевого шока осталось чуть-чуть... Он должен потерять сознание.
В руке оказался хлыст. С запозданием дошло - это не хлыст, а бич, витой бич, истончаюшийся к концу.
С помощью бича направляем завершающий посыл боли...

По мотивам Г.Л.О.

у Стругацких в субботу... у меня так банально понедельник и рабочая  неделя начались в понедельник. Банально и не банально...

После недельного больничного очень хотелось выбраться из дома и увидеть много-много человеческих лиц и обрадоваться им. Знаю, что радость эта будет недолгой, так как вскоре сдавленная в транспорте буду думать, что ненавижу их всех. С почти радостной обреченностью спустилась в подземку, бросила в вечно голодную щель турникета жетон, вышла на платформу и остолбенела. Желание видеть людей сбылось с жуткой точностью... платформа между двумя поездами угрожающе медленно шевелилась и волновалась. Вскоре все стало ясно: "Уважаемые пассажиры! работа метрополитена остановлена по техническим причинам. Движение поездов остановлено на неизвестный срок. Воспользуйтесь, пожалуйста, наземным транспортом"

Ленивое движение толпы превратилось в шторм. Мне приходилось бывать под землей не только в метро, слышала байки и истории об исследованиях от матерых спелеологов, поэтому считаю, что пребывание под землей долго чуждо человеку и вызывает у него смутную тревогу и первобытный страх, у некоторых панику, истерику, а то и помешательство.  

К метро привыкли, его не привыкли опасаться. Обычно человеки в метро -- это что-то типа зомби или робота: пустые глаза, механическое передвижение. Осмысленность в глазах включается, когда вдруг поезд останавливается в тоннеле и отключается как только трогается поезд. 

Собрание огромной, опаздывающей на работу, толпы на платформе плюс объявление и дремлющий обычно инстинкт проснулся... в общем довелось увидеть много случаев неадекватного поведения. сейчас мне кажется, что если б не стоящий поезд, то кто-то оказался бы на рельсах. Перед закрытой дверью на станции, к вящему неудовольствию торгашей цветами, образовалась толпа. Странно, что они не штурмовали двери )))

Увидев, что не попадаю вовремя на работу, потолкалась возле сотрудников метро,  позвонила коллегам и передала им новость с места событий. Мы были первыми кто дал новость о неработающем метро ))

Вышла из подземки, понаблюдала за битвой за место в маршрутке, пообщалась с в момент обнаглевшими таксерами, подумала о забавно начавшейся неделе и потихоньку пошла работать дома.

1 февраля. Обычно это первый день зимы, когда я, несмотря на погоду, надеваю юбку или платье, потому что в этот день начинает пахнуть весной. Сегодня не запахло... наверное потому, что я не выспалась, а может потому что еще нос плохо чувствует запахи )) 

Дурной день на работе. Куча "приятных" сюрпризов и совещаний. И когда, наконец решила отвлечься пойти сделать кофе, наступило продолжение понедельника. Знаете как кролики щевелят носиками? Мне казалось, что мой нос проделывает подобные движения, пока ожидаю ароматного напитка. Кофемашина уже помололавкусные зернышки, выпустила пар и первую струйку любимого напитка... а дальше зловеще замигали кнопки, потом погасли и из под панельки повалил черный дым, кухня наполнилась запахом паленой изоляции. Остолбенев на секунду, я все же выдернула из розетки шнур. Кофе я так и не попила...

интересно, что будет завтра... ))))

Приблизно півтора року тому, жіноча частина колективу вибирала з-поміж політиків найсимпатичнішого чоловіка. З суперечками і масними жартами обрали кількох. 

Мене нечистий потяг за язик пожартувати про створення фанклубу. З того часу багато води спливло. Забули і про фанклуб і про його учаників. Про всіх..., крім мене. Тепер в офісі, є улюблена гра. Шеф питає: "А що з цього приводу думає твій улюблений політик?" Мені доводиться вигадувати "правдиву історію", такий собі монолог політика. 

І вчасно би згадати мудрість: Не дозволяйте своєму почуттю гумору завести вас задалеко.  

Жарт закінчився сьогодні, коли один з колег, приніс мені записку-автограф від цього політика. Записочка дуже схожа на валентинку, з сердечками )))