РН б/у з Раїсою Богатирьовою (Частина 1 )

Ми здобули! Нарешті, після стількох років занепаду і розчарувань Україна довела, що......Китай - не єдина держава, в якій в буквальному сенсі слова схиблені на крадіжці ідей Стіва Джобса. Хоча це менш прибуткова справа, ніж підроблення iPhone, але факт: один з найбільш банальних персонажів українського політикуму, а саме секретар Ради національної безпеки і оборони України Раїса Богатирьова (більш відома як "Міс Тюнінг"), вкрала Стенфордську промову одного із найвідоміших піратів Силіконової долини! Відомо - "якщо красти - так мільйон", але що саме вона вкрала? Лубочний матеріал про характер і долю? Тю. Якщо вже збираєшся красти, то бери щось гучне та яскраве, наприклад, висловлювання Джона Кеннеді або палкого оратора Фіделя Кастро.. Тим паче, що дідугану днями виповнилося ажно 85 років, хто там згадає, яким саме напалмом він смалив в 1959 році, в буремні часи боротьби з світовим імперіалізмом?

Врешті, решт - "яка держава такий й теракт", тому не дивно, до яких мишей, вибачаюсь, змогли доебатися, скромний лікар-гінеколог (і компанія численних родичів), що отаборилися в затишних кабінетах по вулиці Командарма Каменєва. За роки незалежності РНБОУ пройшов дивовижну трансформацію: від органу національної безпеки, к "тіньовому уряду" помаранчевих часів до Ради Національної Непотрібності. Продуктивності від якої стільки ж, як від "Головного управління вільного часу", блискуче висвітленим генієм Леоніда Філатова в безсмертному фільмі "Забута мелодія для флейти". А пісню-епіграф "..мы не пашем, не сеем, не строим" без перебільшення можна вважати фактичним гаслом клоунській "Ради" відставної кози барабанщиків та інших протухлих політичних невдах. Сама ж Міс Тюнінг обережно і непомітно зникла як з телеекранів, так і з коридорів на вулиці Банковій, і тому, безумовно, є причина. За часів Віктора Ющенка вона була одним з ключових діячів його команди. Всенароднообранний президент Ющенко (про якого злостивці базікали, що він тільки дітей робити вміє) мудро розсудив, що жіночі ревнощі - найкращий стимулятор для придушення Кабміну нахабної "жучки" Тимошенко - Нехай Юля спасибі скаже, що призначили не Богословську. А нацбезпека ... а при чому тут взагалі нацбезпека? Кого вона взагалі цікавить? Тому, попервах енергія з Раїси просто ключем била, і плоди її діяльність давала ого-го. По любому мало-мальському приводу скликався Радбез, рішення якого Ющенко тут же вводив в дію своїм указом (чого лише вартий славнозвісний наказ РНБО уряду підписати договір з Vanco Prykerchenska). Проте з часом Україну захопили інші проблеми (криза та боротьба за владу), а Кабмін Тимошенко пристосувався тупо плювати на рішення РНБО. А сама Тимошенко - забивати і на засідання Ради, відправляючи на них то якихось дрібних представників, то і взагалі нікого. Стривожило це Ющенко? Та він, схоже, цього й не помітив. Віктор Андрійович звикся з тим, що реального важеля влади Радбез із тіткою гінекологінею на чолі нічого собою себе не представляє. Так, забезпечуе тишком-нишком таку-сяку комунікацію помаранчевого президента України з президентом помаранчевого "Шахтаря" - і те хліб. Не соромиться критикувати Януковича, та же й у вельми образливій формі (що за донецькими поняттями було взагалі неможливим) - чудово. Тому й не дивно, що після обрання Віктора Януковича президентом - Богатирьова миттево втратила будь-який вплив на ухвалення бодай якихось рішень у державі. За словами джерел, Янукович не проводить зустрічі з Богатирьовою тет-а-тет. Максимум - спілкування з Гарантом обмежується для неї проводами і зустрічами у аеропорту "Бориспіль". При тому - з тим же Медведьком, першим заступником секретаря Ради нацбезпеки, Янукович проводить особисті аудієнції. Власне, за зраду і числені подлянки Рая повинна давно була бути загнана за сині хмари. Збереження ж за Богатирьовою посади - справа всесильного Сергія Льовочкіна, оскільки він оберігає це крісло від зазіхань більш амбіційних діячів з команди Януковича, котрі могли би створити конкуренцію главі Адміністрації (в якій Янукович працює президентом). У зв'язку з цим, якщо раніше РНБОУ самостійно готував проекти рішень, то тепер готові тексти їм надсилають згори. Як то кажуть, "для запобігання". Власне кажучи, ну що ще треба старіючій жінці? Гроші є, сини - забезпечені, на багато років вперед. Будиночок є, челядь - тим більше. Працюють, стараються. А те, що люди, які обслуговують Богатирьову чи то допомагають їй у приватному житті, стали державними службовцями (з усіма наслідками які звідки витікають - зарплата з бюджету, стаж, статус, пенсія держслужбовця) - то таке. Відомо щонайменше про п'ятьох помічників секретаря РНБОУ, які утримуються за кошти платників податків, але виконують функції, що не мають стосунку ні до безпеки, ні до оборони, ні взагалі до державної служби. За ці роки згадані співробітники фактично не приступали до роботи в апараті Радбезу, не мають там робочого місця чи телефону. Хоча це не заважає їм отримувати зарплату та в майбутньому претендувати на гідну пенсію (на відміну від шахтарів чи вчителів, не кажучи за лікарів і їх вбоге існування). Наприклад, Людмила Харів - помічник секретаря РНБОУ. Зрозуміти, з яких питань Харів є помічником Богатирьової, доволі складно. За освітою біолог, Харів була ведучою погоди на телебаченні, випусковим редактором новин, вела програми "Красивая квартира с Людмилой Харив" і "Личный взгляд" про любовне та особисте життя селебретіз. Головне покликання Харів при Богатирьовій - це поради з питань шопінгу. Тому, за багато місяців "важкої праці", Харів навіть не отримала допуск до державної таємниці! Ще одна "помічниця" - Людмила Коваль. Її було зараховано на роботу в апарат Радбезу 11 січня 2008, де вона працює весь цей час. Людмила Коваль - це найбільш довірена особа Богатирьової, до функцій якої входить доставляти обіди секретареві Радбезу, організовувати прибирання у квартирі та приватному офісі-будуарі Богатирьової на вулиці Шовковичній. Незрозуміло лише, при чому тут державна служба. Для виконання функцій із забезпечення Богатирьової за Коваль закріплено автомобіль з гаража апарату Ради нацбезпеки "Фольксваген Пассат", яким управляють також водії, що отримують зарплату з бюджету. Ще одна "помічниця" секретаря РНБОУ на бюджетному утриманні - Ганна Пухляк. Вона - домогосподиня Богатирьової. Пухляк була зарахована на роботу до Ради нацбезпеки 11 січня 2008 року. Чи варто й говорити, що співробітники апарату Радбезу і в очі її не бачили. Також Богатирьова влаштувала до апарату Ради нацбезпеки свою невістку, дружину сина Ігоря Богатирьова - Ірину Бондаренко. Бондаренко, 1977 року народження, отримала посаду помічника першого заступника секретаря Радбезу Степана Гавриша з 1 лютого 2008 року, але жодних функціональних обов'язків на цій посаді не виконувала. А з 22 березня 2010 невістка Богатирьової пішла в декретну відпустку. Що вже говорити - Раїса Богатирьова вельми непогано влаштувалася як для посадової особи держави, де вже двадцять років розповідають про економічну кризу та підвищують пенсійний вік жінкам, пояснюючи це хронічним безгрошів'ям... Хоча, такий епітет як безгрошів'я навряд чи відомий тьоті Раї. У всякому разі, суму, яку озвучувала вона, з усіх сил намагаючись впхнути свій тухес в тепле крісло глави Міністерства Охорони здоров'я, точно вистачило б на вирішення проблемних питань у галузі охорони здоров'я, в окремій області. Ще й залишилося б. Суть питання була простим і невигадливим. Справа в тому, що Раїса Василівна є акціонером харківського підприємства «Біолік», найбільшого виробника імунобіологічних препаратів в країні. Належить «Біолік» синові Богатирьової - Олександру Богатирьову. Держава закуповує чимало вакцин за кордоном, у всесвітньо відомих виробників, а «Біолік» претендує на те, щоб відтягнути на себе частину цих закупівель. Враховуючи, що ринок ліків в Україні становить приблизно 2,7 млрд доларів щорічно (з яких 70% - це імпорт, 30% - вітчизняні виробники), 810 мільйонів американських доларів, та ще й щорічно - дасть вельми непогану фінансову свободу. Вистачить і на числені сумочки, на годинники з діамантами, і на чудеса пластичної хірургії. Але це можливо лише в тому випадку, якщо ні з ким не ділитися. Для цього знадобиться лише трохи нахабства і фантазії. І - вуаля! Яблука від яблуні 9 червня 2010 року член Наглядової ради Юрій Ірклієнко та голова Ревізійної комісії ЗАТ "Біолік" Галина Тимошко намагалися зайти на підприємство, для виконання своїх посадових обов’язків, але охорона зачинила двері прохідної й категорично відмовилася пускати на територію будь-кого (на робочі місця не могли пройти й рядові працівники підприємства). Свідками цього інциденту стали журналісти різних видань, які супроводжували представників Наглядової ради. Очевидно присутність представників преси, які фіксували протизаконні дії, змусили охорону звернутися до керівництва. На прохідну вийшов працівник, що назвався юрисконсультом Коваленком. Пан Коваленко заявив, що впускати на підприємство представника Наглядової ради не може, бо "не знає, хто це такий". Коли Юрій Ірклієнко у присутності журналістів телефоном звернувся по коментар до (назначеного у тому разі і за його участі) голови правління "Біолік" Валерія Карамаврова, той обізвав усіх присутніх рейдерами і відключив телефон. Того ж 9 червня "Біолік" чекав ще один безглуздий сюрприз. У Господарському суді Харківської області було розглянуто позов одного з акціонерів "Біолік" (власника 12 акцій) пана Товстогана щодо визнання недійсними деяких рішень чинної Наглядової ради. А розглядаючий позов суддя Прохоров несподівано прийняв рішення про проведення слухання у закритому режимі. Журналісти намагалися дізнатися від судді, чому було прийнято таке рішення. Суддя, який буквально за дві години запевнив журналістів у відкритості процесу, зухвало відповів: "Не допустили, бо я взяв і прийняв таку ухвалу". Зрозуміло, цим подіям передували дії, які відповідно до законодавства практично всіх країн, за винятком хіба що Україні або там Сомалі, будуть вважатися кримінальними: - за допомогою приватного нотаріуса Ємець К.Є., невстановлені (!!!) злочинці підробляють доручення на здійснення дій (хоча достеменно відомо, що на момент видачі довіреності той, хто нібито її видавав, не перебував на території України); - підписується договір на поставку якихось міфічних технологій та ноу-хау, на суму 9 мільйонів доларів, створюючи тим самим штучний борг; - користуючись підробленою довіреністю (тією самою, яку зареєстрував вищевказаний нотаріус Ємець), підписується договір застави корпоративних прав у забезпечення договору; - борг відразу ж визнається. І, через деякий час власником підприємств стає компанія Parleno Investments Limited (Кіпр). Годі й казати, що власником і представником даної компанії за дорученням стає ... - такий собі Богатирьов Олександр Ігорович! Який, виявляється і був власником тих самих придбаних офшорних ноу-хау, ну, і за сумісництвом (і абсолютно за випадковим збігом) сином Раїси Богатирьової. Природно, що Саша - людина не жадібна, тому, відразу продав 90% черговому офшору, залишивши собі офіційні 10%. Знаючі люди відразу б заперечили, мовляв брехня все це, де Богатирьов, і де ті ноу-хау! Ноу-хау якраз і відрізняються від банальних схем, що там думати треба. Хоч іноді. А не перти на обум Лазаря Кагановича. Виставляючи на посміховисько і себе, і маму. Як це було, наприклад, з "Лісовим містечком". Невідомо, чи то насправді Генрі Кіссінджер винайшов пресловуту човникову дипломатію, за допомогою якої можна одружити суворого сибірського дядька з дочкою Рокфеллера. І те, хіба що в анекдоті. Тому що, спрацювати це може лише в випадку крайньої розумової неповноцінності сторін. Що, як би мовити, досить малоймовірно. Ну а Київраду, в якій крутився як міг, герой нашої оповіді, населяли зовсім не довірливі простаки. І очолювавший "молоду команду" Льончіг (нині скуповуючий великі партії гречки в супермаркетах Тель-Авіва для улюблених вже ізраїльських бабусь), укупі з Олесем Довгим та В'ячеславом Супруненко - в категорію людей, яким можна Мівіни навісити на вуха - навіть приблизно не входили. Тому, конгеніальна ініціатива кандидата економічних наук, магістра міжнародного бізнесу, депутата V скликання про виділення 240 га (!!!) якомусь там ТОВ «Лісове містечко» у Конча-Заспі (!!!) - була прокатана з тріском.. Запевняють, що маму тоді ледве було удар не схопив. Коли їй почав задавати питання сам Віктор Андрійович, котрому зробив пред'яву особисто Льоня, ошелешений таким нахабством, оскільки, відповідно до недавньої домовленості він повністю розрахувався з Головним Бджоляром усіх часів і народів. І тут на тобі - 240 га. Та ще й безкоштовно?! Втім, Тьотя Рая занадто потрібна була в той момент і в той час, щоб ображатися на неї через синочка, який намагався проявити таку собі ініціативу, та ще й за чужий рахунок. А тому Отець Нації махнув рукою, і відвів від Раї і її чада громи і блискавки, у вигляді Олександра Медведька, на якого прийшов пакет документів, за підписами народних депутатів, про корупційні витівки з приводу Біоліка, і не тільки. Прокурорській перевірці, згідно чинного законодавства, підлягало вивчення фактів і обставин ліквідації комунального підприємства "Санаторій Гірська Тиса". Оскільки 7 березня 2007 унікальну здравницю Закарпаття було передано приватній структурі. Основним лікувальним фактором цієї здравниці є унікальна мінеральна вода "Буркут". Миш'яковиста, хлоридно-гідрокарбонатно-натрієва мінеральна вода, типу "Ля-Бурбуль", що має аналог лише на одному курорті у Франції. Поряд з мінеральними ваннами санаторій мав для оздоровлення відпочиваючих лікарню, фізіотерапевтичне відділення, кабінети ЛФК і масажу, оснащений усіма необхідними діагностичними лабораторіями. У радянські часи, для відновлення здоров'я після польотів, усіх космонавтів привозили в "Гірську Тису". Інфраструктура всенародного санаторію включала в себе: кілька багатоповерхових спальних корпусів на 250 місць, адміністративний будинок, водолікарню, ресторан, сауну, пункт прокату гірськолижного спорядження, автостоянку і т.д. І все це багатство було віддано за Раечкіни красиві очі. Ну й на додачу за 3 мільйони гривень, які були сплачені на рахунки обласного управління комунального майна. Цитуючи мовою і орфографією оригіналу: «Да и особо ничего не накопила. Но бедной себя не считаю. Думаю, что главный долг нашей коалиции – бросить вызов бедности украинцев. И я над этим работаю. От политики у меня только политические дивиденды. Есть дача. Мы давно в семье мечтали, что у нас будет свой уютный уголок, где мы сможем вместе собраться и отдыхать на природе, а вечером – у камина с горящими вишнёвыми и осиновыми дровами» боротися з бідністю українців Раїса Василівна почала саме з себе. Так само як і затишний куточок, вийшов - просто чудо. Приємний довісок до тих двох гектарів в Конча-Заспі, які були передані у безоплатне користування в листопаді 2004 року, і від яких вона публічно (й безрезультатно, станом на сей день) обіцяла відмовитися. В будь-якій цивілізованій державі, не кажучи вже за Європу, з такого приводу трапилась б найжорстокіша політична криза. Жодному тамтешньому виборцеві таке не наснилося й у кошмарному сні. Будь-яких причетних до корупційного питання преса втопила б у вигрібній ямі неосяжних розмірів. Ще б пак! У неляканих "диких" краях, куди так відчайдушно прагне Ненька, держслужбовців, що утримуються на гроші платників податків зі скандалом звільняють за безкоштовний переліт у літаку на запрошення фірми, небезпідставно вважаючи це формою комерційної винагороди. Тому шкурнякових "земельних питань" ні в Парижі, ні в Брюсселі не виникає вже років сорок, а у наших східноєвропейських сусідів - років десять. Україна, звичайно, не зовсім Європа, але все-таки поки що й не зовсім Центральна Азія. Так що діючі особи мають шанс просвітитися на предмет того, що таке етика чиновника й чим вона, теоретично, дивно відрізняється від того, як вони зазвичай звикли діяти. Втім, з світосприйняттям і розумінням громадянських прав, так як бачить їх мадам Богатирьова - нам вже пізно інтегруватися в Європу, бо Середні Століття давно минули. Найбільш, мабуть, красномовним підтвердженням цього є торішнє откровення Раїси на рахунок "просочування" у владу дітей, рідних і близьких діючих політиків. За її словами, українське суспільство пишається закордонними політичними династіями (!!!), але критично ставиться до формування таких у вітчизняному політикумі: "Политические династии - это не плохо. Я вам всем желаю самим основать свои политические династии. У вас есть таковая возможность сегодня в Украине" - кінець цитати. Зазвичай, можна було б залишити цей вислів на розтерзання бурхливої фантазії читача, але все ж цікаво, що мала на увазі Раїса Василівна? Чи не те, що у деяких політиків є незаміжні дочки і неодружені сини?! Адже, відверто кажучи, інші шляхи у простолюдина долучитися до якої-небудь "політичної династії", не кажучи вже про створення власної, сьогодні в Україну виглядають на кшталт розвиненого сюрреалізму. Бо уявити собі токаря чи тесляра, або доярку, що створює політичну партію, чи там одержує омріяний мандат - за межею добра і зла. На відміну від дітей можновладців, активно беруть участь у всяких політичних проектах, як відомих так і сумнівних. Як це було, наприклад, з другим спадкоємцем Раїси Василівни, - Ігорем Богатирьовим. "Історія кохання" останнього, з партією Сірьожи Тігіпко під звучною назвою "Сильна Україна", Донецьке представництво якого у свій час очолював Ігорьоша - а також внутріпартійна дискусія з славетним представником донбаського племені Владиславом Дрегером, тягне навіть не на повість, а на драматичний роман. Так вже й склалося, що практично всі вибори в донецькому регіоні були малоальтернатівними. Сама специфіка шахтарського краю передбачала жорстке позиціонування під одним крилом - Партії Регіонів. Інші ж, що не ввійшли з тих чи інших причин до струнких біло-блакитних лав, або перебиралися в київські пенати, або поповнювали безславний маргінесс. І тут з'явився Він - Владислав Олегович Дрегер, який став справжнім відкриттям Сезону-2010. Никита Василишин, h.ua    (Див. частину 2)