12 квітня 1961 року.

Мені добре запам’ятався цей теплий  весняний і дужесонячний день.  Навчався я тоді у10-а класі  57 СШ м. Жмеринка Вінницької області.  Тієї весни ми  готувалися  до атомної війни і тому на уроках обов’язково тримали  при  собі протигази. Будь якої хвилини міг пролунати шкільний дзвінок, за яким ми повинні були зібратися

на шкільному подвір’ї  для проведення навчань з громадянської оборони.  Якраз йшла 15-та хвилина   уроку хімії  у хімічній лабораторії школи, розташованій на 1-му поверсі однієї з прилеглих будівель школи. Раптом  пролунав  тривалий шкільний дзвоник. Ми всі схопилися зі своїх місць і були  готові  вибігти на подвір’я школи. Молода вчителька хімії здивовано поглянула на годинника і заборонила нам виходити з класу. Та де там!  Хто у вікно вистрибнув, хто у двері  вибіг. Дівчата також пішли на подвір’я, хоча їм дуже не хотілося  носити протигази, натягувати резину  на голову з бантами. На подвір’ї височів чималий земляний горб, він прикривав бомбосховище, біля якого ми за дзвінком тривоги збиралися. Він виконував роль імпровізованої трибуни.  Хлопці збуджено  раділи з нагоди уникнути занять до кінця  уроків. Через деякий час на пагорб видерся директор школи А.І.Бех. Його промова була короткою, але запам’яталася на усе життя. Щиро посміхаючись, він промовив:    -Дороге учащиеся. Впервые в истории человечества  в космос полетел первый  человек , и это наш - Юрий Николаевич Гагарин! (*Прим. Директор неправильно  назвав Гагаріна по батькові )     Після його слів  на шкільному дворі  почалось відбуватись щось неймовірне!  Всі кричали «ура!», бігали, поздоровляли один одного. Дівчат смикали за коси. Ейфорія була захмарна.  Уявити тільки - людина у космосі, і це радянський космонавт!  Гордість за державу переповнювала.  До занять  того дня ми так і не повернулися.  А з цієї знаменної дати вже пролетіло 50 літ.