Політика 21-го століття відрізняється від політики століття 20-го однією цікавою особливістю. Політична культура минулого століття була культурою мобілізації. Політичні партії у рамках демократій - масові, з сотнями, а то й мільйонами членів, створені на основі чіткої ідеологічної програми. Практикувалася сильна політизація ЗМІ, помітна - масової і навіть побутової культури (аж до поділу міських кварталів на "червоні", "чорні" або "коричневі", спадкового, з покоління в покоління, голосування за одні й ті ж партії і т.п.).

В умовах диктатур відбувалася активна індоктринація масової свідомості правлячим режимом і створення мережі суспільно-державних структур. Структури ці були спрямовані на виховання, формування, а потім - на контроль за соціальним та приватним життям не просто лояльних, але й активних громадян (жовтеня - піонер - комсомолець - " будівельник комунізму ", краще за все з партквитком ВКП (б)-КПРС в кишені).

Природно, мобілізація не завжди була загальною і далеко не завжди - успішною. Однак у якості мети політичних режимів, демократичних або авторитарних, вона, безсумнівно, існувала. Політика 20-го століття - це насамперед політика співучасті, реальної чи формальної, добровільної або вимушеної, але, тим не менш, спільної участі громадян у справах суспільства.

Політична культура нинішнього часу - це культура демобілізації. У демократичних суспільствах епоха масових партій давно минула. Те, що називається політичними партіями зараз - це комерційно-рекламні агенції з просування інтересів певних груп політико-економічної еліти.

Мотивація виборців також сильно змінилася і почала нагадувати мотивацію покупців під час придбання товарів. Політичні дискусії перестають бути боротьбою світоглядів. В кращому випадку, вони перетворюються на суперечки про якісь конкретні, вузькі проблеми (скорочення бюджетного дефіциту, зниження / зростання податків, реформа охорони здоров'я / соцзабезпечення, боротьба з корупцією тощо). У гіршому ж - і більш поширеному - випадку йдеться просто про зіткнення рекламних слоганів і концептів. Останні не несуть скільки-небудь чіткого змісту і мають, як мильна бульбашка, одну лише форму.

Для політики 21-го століття ідеальний громадянин - громадянин аполітичний. Він спокійний, успішний споживач, і тому лояльний обиватель. Деполітизація зачіпає й ЗМІ (найвищі тиражі - у бульварних видань), повсякденність, побутову культуру.

Великої різниці між демократіями та диктатурами в цьому відношенні знов-таки не проглядається. Створити у виборця відчуття найбільшого споживчого комфорту і найменшої соціальної напруги - ось мета всіх провідних політиків розвинених країн і "молодих демократій", що приєдналися до них. Реальність, щоправда, пручається, відповідає різноманітними кризами, але що поробиш ... Виборець повинен бути ситим і лояльним, а якщо це не так - слід пообіцяти йому, що це відбудеться уже найближчим часом!

Сучасні диктатури й напівдиктатури, крім зовсім уже струхлявілих на зразок північнокорейської, йдуть тим же шляхом. Мобілізація їм не потрібна. Різного роду "Наші" - це не масові організації з індоктринації та контролю, як це було за часів комсомолу і гітлерюгенду. Це, швидше, невеликий кадровий резерв режиму, котрий за сумісництвом виконує функції "летючого загону" для вирішення дрібних політико-пропагандистських завдань.

Надмірний активізм таким режимам не потрібен - від нього дуже багато проблем. Адже й самі режими ідеологічно розпливчасті і базуються швидше на особистій відданості лідеру і / або опортунізмі, ніж на скільки-небудь стрункій системі політико-ідеологічних уявлень. Між іншим, звідси ж - і помірна в порівнянні з диктатурами 20-го століття репресивність таких режимів (Путін ніяк не Сталін, Ху зовсім не Мао, та й Чавес не дотягує до старшого Кастро).

До речі, проблема опозиції в країнах, керованих авторитарно, на зразок Білорусі чи Росії, полягає ще й у тому, що вона, опозиція, як і раніше, прагне діяти за правилами минулого століття. Опозиція розраховує на мобілізацію, на те, що "народ зрозуміє", пролетаріат візьметься за каменюки, і машина "кривавого режиму" нарешті звалиться. Однак, дійсність вже встигла змінитися. Нинішній народ не буде підтримувати голі гасла, ідею, і більше нічого. Мобілізація 21-го століття - це лише бунт дітей, у яких відібрали улюблені іграшки, і протести в Греції або у Франції це вже показали.

Ідей не залишилося (поки що?). Є лише потреби, і тільки загроза, що вони залишаться без задоволення, веде до мобілізації. Звісно, так бувало й раніше (Гітлер без Великої депресії залишився б звичайнісіньким маргінальним крикуном). Однак, якщо у 20-му столітті - особливо на його початку і в середині - класові інтереси потребували ідеологічної "підливи", то зараз саме суспільство багато в чому складається з розрізнених "атомів"-індивідів і окремих невеликих групових "молекул" - і їх дуже непросто зібрати в одній ідейно-політичної "пробірці".

З іншого боку, нинішня картина дивним чином нагадує сиві часи якої-небудь 300-річної давності, ще до епохи буржуазних революцій та націоналізму, котрі позначили прихід масової політики. Нами правлять якісь люди, і їхнє коло досить обмежене. Вони не просто живуть життям, яке сильно відрізняється від нашого, але інколи живуть таким чином протягом вже не одного покоління (як от, скажімо, династія Бушів). Політика знову перетворюється на елітарну та кулуарну гру. Доля ж сучасних "смердів" - життя поза історією, як і у їхніх давніх предків. Щоправда, тоді це життя регулювалася календарем сільськогосподарських робіт, а зараз - календарем сезонних розпродажів у супермаркетах.

Багато разів (і багато в чому справедливо) осміяний Фукуяма не зовсім неправий - у певному сенсі, кінець історії таки відбувся.
lj_f-f

- Бачиш ховраха?
- Ні
- І я не бачу. А він є.
цитата з фільму «ДМБ»

Лави української міліції косить жорсткий приступ шизофренії. Чи то влада, очікуючи адекватної реакції від населення України на «непопулярні реформи», дала команду «мочити все, що рухається»; чи то главмусор Могильов перебухав на свята, але факт «на ліцє» - українські силові структури б’ються в нападі терористичної істерії. Справа «голови Сталіна» росте, як на дріжджах. Продовжуються арешти.

В Запоріжжі затримано заступника голови запорізької «Свободи» Юрія Гудименка. Вже кілька днів з ним немає зв’язку. Міліція заперечує факт перебування Гудименка в РОВД, тримаючи його без реєстрації, незаконно; ймовірно, що до нього застосовують тортури.

Була здійснена спроба затримати іншого запорізького свободівця, Артема Матвієнка, але він відмовився виходити з квартири, оскільки міліція не мала документів на його затримання. Тепер в його під’їзді чатує міліція, очікуючи, коли він вийде.

Наразі невідоме місце перебування мешканця Запоріжжя Едуарда Андрющенка, відомого в блогосфері під ніком did_panas 23. Ще до початку терористичної істерії Едуард подав заяву на вступ до «Тризубу». В ніч після вибуху фігури Сталіна Андрющенка затримали. Його три дні допитували в СБУ, і врешті-решт змусили зізнатися в наданні допомоги під час відпилювання голови Сталіна. Але на виході з СБУ Андрющено затримали знову, на цей раз вже працівники міліції. І наразі про його долю нічого невідомо, міліція не надає інформації, де він знаходиться.

На Івано-Франківщині взагалі провели операцію з викриття замаху на життя президента – не більше й не менше. В селі Загвиздя заарештували невідомих, котрі орендували будинок, що знаходиться під трасою зльоту-посадки літаків. На 9 січня був запланований виліт з Івано-Франківська президентського літака. По справі вже проходять автомат, гранати, гвинтівки з оптичними прицілами (хто б сумнівався; і як ще стінгерів там не знайшли?). Губернатор області Вишиванюк вже старанно вилизав владну сраку, висловивши подяку правоохоронним органам за чітку роботу зі знешкодження озброєних людей. Розчулений вірнопідданством президент на всяк випадок до Києва полетів через Львів.

Хроніки подій змушують замислитися: «А чи в Україні ми ще живемо? Може, цей рік ми розпочали у складі, наприклад, Білорусі?». Тепер що, мусора будуть вбачати злочинця і терориста в кожному, хто декларує свою прихильність до націоналістичних організацій? Мені от цікаво, українські мусора на фуражах що носять – тризуб чи радянську зірку? Ми в якій державі взагалі живемо?

Але не ставте таких запитань міністру Могильову – навряд чи він вам відповість. Судячи з усього, Могильов зараз не дуже усвідомлює, на якому світі він знаходиться. 14 січня главмусор України, виступаючи у Верховній Раді, заявив, що володіє інформацією про те, що 22 січня, в день Соборності, на акціях протесту будуть кровопролиття. І міліція готова їх попередити. Жодні заяви про те, що ніяких кривавих акцій протесту ніхто не планував, не змогли збити міністра з правильної лінії – «міліція готова запобігти кровопролиттю!», і хоч ти йому кілка на голові теши.

Все це змушує повірити, що Могильов або імбецил, або провокатор. Вірогідно, що все це поєднано, оскільки зразків такої тупої і відвертої провокації ще треба пошукати. Влада що, готує українцям свій варіант «кривавої неділі»? Як взагалі людям реагувати на такі заяви голови МВС?

Ще менш зрозуміло, як реагувати на заяву МВС про «захист в судовому порядку ділової репутації правоохоронного відомства». Ні, ви лишень почитайте на сайті МВС: «…у інтернет-виданнях з‘явилися заяви, які викривлено трактують дії міліції щодо забезпечення громадського порядку під час масових заходів…при цьому оприлюднюється неправдива інформація, відбувається перекручування фактів…такі дії МВС вважає неприпустимими..».

Це як? Тепер заяви МВС взагалі не можна коментувати? Може, про них навіть думати не можна? У нас який зараз рік, 2011 чи 1984? Якщо голова МВС робить ідіотські заяви, то журналісти в цьому не винні. Хай навчиться мізки включать перед тим, як рота відкривати.

Влада продовжує «крутити гайки»; у когось вже тріщать кістки від того «закручування». Цікаво, чи готова влада до того, що гайки коли-небудь позриває.

У списку людей, про яких я найбільше люблю писати, Тигіпко займає одне з найперших і найпочесніших місць. І не тільки тому, що уся його біографія нагадує гостросюжетний тріллер беззастережної перемоги цинічного розуму над непотрібною совістю.

Крім усього, Тигіпко настільки самозакохана істота, що навіть коли несе відверту брехню або нісенітниці, він не червоніє і не комплексує - оскільки вважає усіх інших настільки дурнішими за себе, що не прокинути їх було б неприпустимою дурницею.

Сьогодні він розвивав найулюбленішу свою тему – кредити Міжнародного валютного фонду. На його думку, Україна повинна брати усі гроші, які тільки зможе. Однак ця геніальна думка парадоксальним чином здатна уживатися у голові Сергія Леонідовича із переконанням, що Україна могла обійтися і без кредитів. Із цих двох базових тверджень випливає цілком логічний висновок, що кредити потрібні не стільки Україні, як тому хто їх для України бере. Тобто самому Тигібкому.

У цьому нема нічого дивного, якщо згадати, що, по-перше, ріальні пацани, які нині осідлали владу, за рік встигли розпиляти всього-на-всього 1,89 мільярда доларів, у той час, як, скажімо, Юля – 12 млрд. І пацани почуваються обділеними. Тим більше, що тільки-но минули Новорічні свята, під час яких багато братва мала серйозні витрати на подарунки, Канарські острови і блядєй. І завдані общаку збитки потрібно швиденько компенсувати.

А чим ти їх компенсуєш? Це тільки Азаров може заявити, що промислове виробництво виросло на 11%. Йому можна, він старий і впадає у маразм. Але ці азарівські 11% на хліб не намастиш і «лендровера» за них не купиш.

Отож Тигіпко, як самий інтелігентний і розкутий, пояснює лохам, що братва від їхнього імені планує замутити ще трохи бабла. Звісно ж, не пояснюючи, куди поділося позичене раніше, і чому все більше ситуація скидається на те, що «покращення життя» було вчора і не для всіх.

Оно вже згаданий тут Азаров знову нарікає, що це магазини і супермаркети накрутили ціну на гречку, а уряд безсилий щось зробити. Я так розумію, ціну на бензин теж накрутили власники АЗС, а не підвищення урядом акцизів, правда, дядя Коля? А комунальні тарифи накрутили ЖЕКи, тут і до ворожки не ходи. А ціну на газ піднімають газорозподільні станції.

«Чому ціна гречки на заводі 4 гривні (за 1 кілограм), а в магазині, супермаркеті 15 гривень? Чому? Хтось захотів нажитися на ажіотажному попиті», - ставить Азаров риторичні питання. На які якщо і можна відповісти, то лише так само риторично:

«Чому клоуни у цирку отримують 3 тис. гривень зарплатні, а урядові клоуни типу Тигіпка і Азарова – 15 тис.? Чому? Хтось захотів нажитися на владних повноваженнях».

Володимир Йадороб

Когда я написал пост о том, как Тимошенко и Янукович подыгрывают друг другу, чтобы ничего не менялось, я с удивлением обнаружил, что тема «противсіхів” до сих пор не изжита. Опубликовав пост в двух блогах, я в обоих встретил людей, которые продолжают обвинять «противсихив» в том, что их усилиями победил Янукович.

Это неправда, и давно пора это доказать. Утверждение сторонников Тимошенко основано на двух вещах — логической путанице и психологической путанице. Разберемся с каждой по отдельности.

Логическая путаница. Существует девять вариантов выбора из двух позиций по схеме: «за», «против», «воздержался». Это: 1)«за» А, «против» Б, 2) «за» А, «воздержался» Б, 3) "против" А, "воздержался" Б, 4) «за» Б, «против» А, 5) «за» Б, «воздрежался» А, 6) "против" Б, «воздержался» А, 7) "воздержался" А «воздержался» Б, 8) «за» А и «за» Б, 9) «против» А и «против» Б.

Из этих девяти количество вариантов, которое имеет значение для реальной процедуры выборов, определяется процедурой определения победителя. Если, к примеру, процедура учитывает не только голоса, поданные «за», но и голоса, поданные «против», а также учитывает модальность выбора (то есть, фактически, имеют значение голоса воздержавшихся), то в бюллетене для голосвания будут все перечисленные варианты. То есть, будет две фамилии и девять чекбоксов (один чекбокс на каждый вариант выбора). Если модальность не имеет значения при определении победителя, то из бюллетеня исчезнут пары с пунктами «воздержался», то есть, останутся четыре чекбокса. В Украине во втором туре президентских выборов победителем считается тот, кто получит относительное большинство голосов, поданых «за». Следовательно, в украинском бюллетене должно быть только два чекбокса - «за» А и «за» Б.

Чекбокс «против всех», который есть в нашем бюллетене - он вообще из другой оперы. Он из гипотетической, но не применяемой у нас системы, когда для определения победителя имеют значение и голоса, поданые «против» кандадатов. У нас — повторю — победитель определяется голосами «за». Утверждение «голосование против всех фактически помогает наиболее сильному кандидату» (которое, каюсь, я тоже однажды ляпнул, не подумав) неверно. Поскольку (третий раз повторяю) победитель определяется только голосами «за», то голоса против всех не могут никак ему помочь. Они помогли бы в том случае, если бы волшебным образом стали голосами «за». Но этого произойти не может. Голоса против всех влияют только на абсолютное значение проголосовавших «за» одного и другого кандидата. Однако, это не имеет никакого значения для определения победителя, так как он определяется относительным большинством, которое не изменяется.

Наличие пункта «против всех» - это типичное проявление нашего идиотизма. Этот пункт из другой избирательной системы - и голосовавшие, выбирая этот пункт, никак не влияли на результаты выборов.

Психологическая путаница. Зато голосование «против всех» являлось, своего рода, психологической отдушиной. Не влияя на определение победителя, голосовавшие «против всех» выражали свое согласие участвовать в выборах, но не соглашались брать ответственность ни за одного кандидата. Кроме того, голосование «против всех» - это способ препятствия фальсификациям. То есть, если вы пришли на участок и взяли бюллетень, он уже не может быть использован для махниций. Тот же результат дает получение бюллетеня и уход с ним с поля боя.

Сторонники Тимошенко обвиняют «противсихив» на основании созданной ими путаницы. Они уравнивают психологическое «против» с «против» процедурным. То есть, если ты голосуешь «против всех», то ты против Яныка, а если ты против Яныка, чего ж ты, гад, не голосуешь за Юлю??? Действительно, кажется, что при украинской системе определения победителя, человек, голосующий «за» Юлю, тем самым голосует «против» Яныка, однако с точки зрения процедуры это не так, посокльку голоса «против» в этой системе просто не существует. Верно другое утверждение — человек, который изо всех сил желает, чтобы президентом не стал Янукович, будет вынужден самой процедурой выборов голосовать "за" Тимошенко. То есть, его мотивация «против» Януковича приводит его к решению, диктуемому процедурой - голосованию «за» Тимошенко.

Однако, мотивацией «противсихив» не было только желание не брать ответственность за Януковича. Они не хотели так же брать ответственность и за Тимошенко. Поэтому обвинения сторонников Тимошенко обращены в воздух. С таким же успехом они могли обвинять сторонников Януковича в том, что они не голосовали за Тимошенко.

Итак, итоги подведем.

1. Пункт «против всех» попал в бюллетень из несуществующей системы выборов, голосование по нему не имеет правовых последствий и никак не влияет на результаты выборов.

2. Сторонники Тимошенко не могут обвинять «противсихив» в том, что их голосование как-то помогло Януковичу. Это неверно как с фактической стороны, так и с точки зрения мотиваций. Они приписывают «противсихам» одну мотивацию, в то время, как те руководствовались другой.

3. Чекбокс «проти всіх” должен быть изъят из бюллетеня. Либо - голосование против всех должно иметь правовые последствия. Это может быть своего рода «контрольный пакет», причем применяться голосование «против всех» должно во втором туре. Например, если 25% пришедших на выборы голосуют во втором туре «против всех», то проводятся новые выборы, без участия кандидатов, попавших во второй тур. Хорошая, кстати, защита от популизма.
Владимир Золоторев

Пану міністру внутрішніх справ можна позаздрити. Мати таку вибіркову пам'ять, як у цього доблесного служителя закону – надзвичайно корисно для апетиту і міцного сну. Совість не мучить.

У своєму парламентському виступі цей героїчний любитель «кадиллаків» цілковито довів свою непричетність до відомого усім виду птахів-говорунів, оскільки «отличается умом и сообразительностью» - це, далебі, занадто сильно сказано, щоб бути про Могильова.

Крім того, як я вже казав, міністр внутрішніх страв страждає на приступи засліплення та періодично-вибіркового склерозу, оскільки демонструє здатність забувати про деякі речі. А з цим жартувати не можна. Пам'ять – це функція мозку, і якщо вона пробуксовує, то…

Отож, згідно з зізнанням самого Могильова, він не пам’ятає, «…щоб представники Партії регіонів перекривали вулиці і дороги. Тому претензії до цього факту не до мене. Якщо є якісь матеріали, то давайте їх мені».

Вважаю за необхідне освіжити пам'ять міністра внутрішніх страв, оскільки наведені факти повністю доводять провали в його пам’яті і можуть стати вирішальними при виникненні необхідності його госпіталізації. Інакше хвороба почне прогресувати, а ми ж не хочемо втратити такого бравого міністра, правда, дядя Толя?

Перш за все варто було б почати із Януковича. Це зараз він купив собі два вертольота за ціною тисяч людських життів, якщо перерахувати ці гроші на бюджет якоїсь лікарні. А раніше Янукович літав то трасі, на «мерседесі». І в момент його проїзду Києвом усі дороги перекривалися, щоб, не доведи господи, це мурло не втомилося від повільної їзди.





Могильов мав би пам’ятати про усе, що пов’язано з його шефом, оскільки субординація. Та й перекривали рух підлеглі Могильова з його ж наказу. Однак впритул не пам’ятає, що наштовхує на тривожні підозри.

А ось вам і другий епізод, який вже зовсім незаперечно доводить провали пам’яті нашого бравого міністра. Оскільки цього разу йдеться про самого Могильова.

Буквально півроку тому заради його безперешкодного проїзду на/з відпочинок/-ку на півгодини перекривався рух у Криму. Що таке просидіти півгодини у заторі влітку, у Криму, під палючим сонцем – це досвід, якого Могильов не має жодного бажання спізнати. Краще нехай підлеглі перекриють дорогу і «увесь світ зачекає».



Ці два факти з клінічної точки зору можуть слугувати вагомими доказами несподіваних провалів пам’яті та склерозу, на які страждає пан Могильов. Адже не може головний правоохоронець країни брехати і пересмикувати, правда ж?

Тому я б порадив цьому достойнику поберегтися для майбутніх великих подвигів та звершень в ім’я покращення свого життя вже сьогодні. Не варто жартувати з перебоями у роботі мозку – затягування з лікуванням веде до шизофренії.

Прикладів цього – повний парламент…

ЖЕСТЬ-ЖЕСТЄЙ: у постановах ВР тепер апелюють до Бога і хочуть ними добитися його "благодаті"

Від наших політиків можна чекати чого завгодно, але окремі "проекти" змушують звернути на себе особливу увагу. У цьому проекті постанови слуга народу продемонстрував вершину некомпетентності мракобєсія. Звертаємо особливу увагу на виділені перли.

Проект внесено народним депутатом України Ю. Гнаткевичем і зареєстровано 12 січня за № 7552

"Маючи на увазі, що Верховна Рада в Конституції України визнала існування Бога, а отже поняття гріха, та законодавчо закріпила святковими і вихідними днями Різдво Христове, Світле Христове Воскресіння та Святу Трійцю...

Усвідомлюючи, що Бог у своєму ставленні до України не може не враховувати того факту, що українська влада досі продовжує у своїй топонімічній політиці сталінську практику прославляння атеїстів-грішників, підривників Божих храмів і убивць, що сприяє моральному і духовному виродженню, продовженню нетерпимості та розбрату на політичній, класово-соціальній, мовній, національній і регіональній основах...

Верховна Рада України постановляє:

Зобов’язати усі міські та сільські і селищні ради до 24 квітня ц.р. (дня Світлого Христового Воскресіння) розглянути на своїх сесіях питання, пов’язані з необхідністю перейменувань чи повернення до попередніх (історичних) назв площ, бульварів, вулиць, провулків, скверів тощо, що іменуються нині прізвищами активних більшовицьких діячів періоду громадянської війни та культу Сталіна, активних діячів міжнародного комуністичного руху...

Рекомендувати Президентові України В. Януковичу видати Указ, яким рекомендувати міським, селищним і сільським головам та головам районних державних адміністрацій завершити до 24 серпня 2011 р. демонтаж та усунення (перенесення) з центральних площ і вулиць усіх населених пунктів пам’ятників В. Ульянову (Леніну) та іншим організаторам громадянської війни в Україні, політичним діячам сталінської епохи як войовничим безбожникам і великим грішникам...

Обгрунтування необхідності прийняття Постанови:

Україна незабаром відзначатиме 20-річчя своєї Незалежності. За ці роки в Україні багато змінилося. Щось стало краще, а щось стало гірше, ніж це було за часів тотальної влади Комуністичної Партії. Але одне не змінилося: в Україні немає спокою, панують постійні чвари і недовіра до владних інституцій, виникають «майдани», звідусіль і повсякчас чути взаємні звинувачення, не припиняються бійки в парламенті тощо. Зростає злочинність, падає мораль серед молодого покоління, росте прірва між бідністю і багатством, а багаті не стають щасливими. Здається, цьому не буде кінця, або це закінчиться черговою втратою Незалежності чи розпадом держави.

Причиною означеного становище є гріховність і безбожництво. Україна мала взяти з минулої політичної системи все найкраще, але водночас відкинути погане. Але так не трапилося: визнавши Бога, Україна продовжує його гнівити своєю топонімічною політикою, якою вона прославляє, а отже схвалює, діяння великих злочинців і грішників. Сталін винен у свідомому знищенні мільйонів людей, тисяч храмів і священників, а в нас йому ставлять пам’ятники. Котовський розстріляв 359 українців, а в нас називають його іменем міста і вулиці. Криленко як Голова Верховного Трибуналу відправив на той світ сотні безневинних людей, а ми досі називаємо його іменем вулицю у Києві. Полупанов наказав розстрілювати без суда і слідства киян, що носили вишиванки, а ми свято оберігаємо його пам’ять назвою вулиці. Члени сталінського політбюро раніше Сталіна ставили свої підписи під «розстрільними списками», а місто Донецьк називає їхніми іменами райони".

Якщо є Бог, а Він є, то Він чекає нашого покаяння. Але Він бачить, що влада в Україні ні в чому не розкаялася і каятися не збирається. Ось чому не посилає Господь мир і благодать на Україну. Ось чому треба змінити топонімічну політику в Україні, почавши з прийняття цієї Постанови.

1. Медведев встретился с каким-то зарубежным хуем. Обсуждали неебически важную хуйню. В результате чего сторонам удалось договориться.

2. В далекой банановой Заибабве, одни долбодятлы долбят других долбодятлов. Локальная жуть и местами даже геноцид. Многие заибабвийцы уёбывают в соседний Заибонго. Европа переживает.

3. То ли министр тяжелого заборостроения, то ли министр лёгкого образования, сидя напротив Медведева, докладывает, что они работают во всех возможных направлениях и, не смотря на отдельные недостатки, уже добились определенных успехов. Медведев дает ему пиздецки важное задание. Обещает взять дело под свой контроль. Загадочная, но обнадеживающая хуйня.

4. Путин тоже человек. Природа, Селигер, байдарка.

5. В Ебеньковском районе, недалеко от областного центра, что то охуённо бахнуло. Пыль, дым, многочисленные жертвы. Создана правительственная коммиссия. Жертвам будут компенсации.

6. Медведев крутит в руках модернезированную нанохуйню. Удивляется. Улыбается. Оттопыривает губки. Россия - родина слонов.

7. Путин пообещал повысить какую-то поебень уже до января следующего года.

8. Утипусечка в зоопарке города Хуйнянь была размножена в неволе. Результат пушистый и милый, что обоссаться. Дикторша улыбается и перебирает бумажки на столе.

У 2010 році в результаті тортур правоохоронців померли восьмеро людей.

Про це під час доповіді у Верховній Раді заявила Уповноважений ВР з прав людини Ніна Карпачова.

"У 2008 році співробітники органів внутрішніх справ замучили до смерті чотирьох людей, в 2009 році - трьох, в 2010-му - вісьмох. За всіма цими фактами порушено кримінальні справи, а також відкрито провадження Уповноваженого з прав людини", - зазначила омбудсмен.

За її словами, особливе занепокоєння викликає ситуація в Сумській області, де за півроку від рук правоохоронців загинули троє місцевих мешканців.

Карпачова також повідомила, що Україна займає третє місце серед країн-членів Ради Європи за кількістю засуджених до позбавлення волі.

За її даними, ця цифра становить 152 тис. осіб, або 336 осіб на 100 тис. населення.

"Україна займає третє місце після Росії і Грузії щодо кількості засуджених осіб", - зазначила вона.

Також Карпачова заявила, що в 2010 р. в Україні кількість людей, засуджених до позбавлення волі, склала 60 тис. осіб.

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров проговорився. Такі одкровення називають «дідусь Фрейд підбив». На прес-конференції в Москві він заявив, що громадська організація «Федеральна національно-культурна автономія українців Росії» була закрита через «політичну діяльність», іншими словами, з політичних мотивів.

Дуже тяжке звинувачення. Цей якобінський правовий імператив процвітав і процвітає в будь-якій тоталітарній державі. Саме з політичних мотивів вожді світового пролетаріату Ленін, Сталін висилали за кордон, вбивали, тероризували, відправляли до таборів своїх політичних супротивників. Загалом, усі, хто був ворогами народу, політично доцільно, «з погляду інтересів пролетаріату і бідного селянства», зазнавали репресій.

Іншими словами, весь багатонаціональний російський народ думає правильно, а відщепенці (до речі, улюблене слово президента Білорусії Олександра Лукашенка) з Федеральної національно-культурної автономії українців Росії не в ногу йдуть. Хоча людей «сторонніх», себто громадян України, в закритій з політичних мотивів російською Фемідою, у якої з очей зсунулася пов`язка, громадської організації не було. Усі її члени – громадяни Російської Федерації.

А конституція країни великої в минулому і нині культури, дарує їм право на різні політичні погляди, в тому числі й на ті, що не подобаються міністрові Лаврову. Ось процитую, стаття 13 конституції РФ декларує: «у Російській Федерації визнається ідеологічне різноманіття». Сам того не бажаючи, Сергій Лавров розкрив саму суть політичного режиму, який у Кремлі назвали «суверенна демократія».

Тобто, українці Росії, які провели наукову конференцію про українську культуру або організували скорботні заходи по жертвах Голодомору в Україні, – це екстремісти і національна загроза російській державності. А численні (за офіційною статистикою, їх кількість перевалила за тисячу, це тільки зареєстровані) дуже російські патріотичні громадські організації з ксенофобськими гаслами – це законослухняні громадяни країни.

Одне слово, подвійні стандарти панують. Своїм можна все, а «чужих» - закрити з політичних мотивів. Між іншим, етнічних українців в Росії близько п`яти мільйонів громадян. Отут і образливо. Адже перші особи Росії завжди говорять про те, що будують правову, багатонаціональну державу. Але офіційна заява міністра Лаврова свідчить про зворотнє. Політична доцільність, а не правові декларації і міжнародне право визначають ставлення російської влади до українських громадських організацій.

Мабуть, і в Україні назріла необхідність провести моніторинг усіх «дуже російських» громадських організацій, які заважають, як сказав Лавров про автономію українців, «зміцненню двосторонніх українсько-російських міждержавних відносин». Ну, хоч би для того, щоб дізнатися, що вони такого доброго для «братської дружби» роблять, до чого закликають - до сепаратизму чи братерства на вічні часи?

Але все-таки добре, що Сергій Лавров так розговорився. Принаймні, він багато в чому дуже допоміг нашому українському МЗС. Надав неведмежу послугу українській зовнішній політиці. Наш міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, нарешті, як кажуть «з перших вуст», дізнався справжні причини дискримінації та репресій проти українців - громадян РФ у країні «стратегічного партнера» України.

Віктор Тимошенко, Москва