Земля вам пухом, або чого чекати селянам від земельної реформи

Знищивши приватних підприємців, влада взялася за селян. На них чекає земельна реформа, яка зробить сільськогосподарські угіддя товаром. Але у селян не буде навіть найменшої можливості вплинути на форму земельного ринку.

Основна проблема сільського господарства - це дефіцит грошей безпосередньо на виробництво, а відтак, і на якісну переробку продукції села. Саме цей дефіцит у 90-х був основною причиною, з якої тодішні керівники країни ввели у дію мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Однак мораторій так і не став опорою, яка б допомогла землевласникам піднятися з колін. Не маючи можливості землю продати, селяни були змушені або самостійно її обробляти, намагаючись побудувати фермерські господарства, або здавати землю в оренду. І найчастіше - здавали через горезвісне безгрошів'я великим господарствам. Таким, наприклад, як Миронівський хлібопродукт Юрія Косюка.

Вже через кілька років власники земельних паїв були загнані владою в жалюгідні подібності колгоспів - колективні сільськогосподарські підприємства, основним завданням яких було здати паї в оренду. І тепер, в більшості своїй, змушені сподіватися на милість орендарів, які в умовах короткострокової оренди виснажують землі протягом пари-трійки років, а потім переходять на інші території.

Враховуючи, що вартість оренди паїв часто не перевищує ціни кількох мішків зерна, то, дозволивши продаж землі, держава, безумовно, суттєво полегшить життя селян, які зможуть свої паї продати. Теоретично.

На Старий новий рік президент зробив селянам великий подарунок. Він оголосив про початок підготовки повномасштабної земельної реформи, в результаті якої земля, нарешті, буде продаватися.

Ні для кого не секрет - українські чорноземи одні з найродючіших у Європі. І, здається, якщо уряд зробить вольовий крок і запустить ринок землі, тоді у вітчизняне сільське господарство потечуть мільярдні інвестиції. А сільське господарство за невисоких витрат на оплату праці може стати найбільш конкурентним у Європі.

Може. Але чому не стало таким досі? Адже аграрній фірмі куди простіше виробляти орендовану землю, виплачуючи за неї копійки, ніж дбайливо обробляти ділянки, за які заплачена повна (хоч не європейська, але все таки) ціна.

І незважаючи на те, що орендна схема все ще існує, на горизонті так досі й не з'явивя натовп іноземних аграріїв, які несуть свої мільярди на розвиток українського сільського господарства. Тому що на найродючіших чорноземах зростає не тільки картопля, але й процвітають корупція з державною мафією, котрі вимагають у інвесторів відсотки. А краще - можливість “увійти в долю”. Не надавши такої можливості, на спокійну роботу можна навіть не розраховувати.

Чи знищить президентська реформа ці наріжні камені-проблеми? Безумовно, ні.

Маріонеткові голосування, що їх сьогодні проводить парламент за будь-які законопроекти, котрі потрапляють в Раду з Адміністрації президента, показують, що у селян не буде жодної можливості вплинути на форму земельного ринку.

Він буде таким, яким захочуть його бачити президентські чиновники (і головне - знайомі з ними лобісти), а не селяни. Лобістам же - таким, наприклад, як орендар земельного паю в кілька сот тисяч гектарів Сергій Тигіпко - просто потрібні умови для скуповування наділів.

При цінах на гектар сільгоспземель в середньому на 1000 євро дешевше, ніж у країнах ЄС, на довгострокових інвестиціях в паї можна непогано заробити. Якщо вважати, що в Україні 41,8 млн га сільськогосподарської землі, то після скасування мораторію вони перетворяться на товар, торгівля яким через 10-15 років може обернутися прибутком в 41 млрд доларів. Без будь-якої обробки та інвестицій у розвиток. Просто завдяки різниці в цінах. За класичною схемою капіталістів з перерозподілу суспільних благ на свою користь.

Ну, а що отримають від земельної реформи селяни? Влада вважає - звільнення. Звільнення, яке буде виражатися в можливості накупити на виручені від продажу паїв гроші - «плазм» і автомобілів (як кому пощастить). А після - знову стати рабами на землі, яка їм вже не належить.

Олександр Дубинський