Осінь Арди. Записки толкініста.

Світ Арди через призму язичницького світогляду.

В біографії шанованого мною Дж.Р.Р. Толкіна є дві знакові відмітки. Перша - він хотів створити міфологію "для старої доброї Англії", друга - він був добрим католиком і християнином. Можливо цей другий факт завадив Дж.Р.Р. завершити роботу - адже для творення язичницького світу потрібно відчувати себе часткою цього світу, а стилізувати свій твір під Старий Заповіт означало впасти в єресь. Світ Толкіна передбачає наявність єдиного Творця-деміурга. Власне, давньоарійська традиція цього не заперечує - Закони Ману говорять, що Божественний Самосущий проявився з Пітьми згідно власної волі. Еру-Ілуватар, Єдиний Бог Арди, "сотворив з думки своєї Айнур, вони ж склали перед лицем його величну Музику. І в Музиці цій було закладено початок світу, бо Ілуватар зробив пісню Айнур видимою." Айнур з Сильмариліону займають ніби проміжну ланку між Богами язичницьких пантеонів, проявлених Творцем для творення і охорони певного світу і янголами християнства. Світ Арди є світом Двовір я, тому він видається прихильникам та фанатам творчості Толкіна "недобудованим" і у багатьох виникає бажання принести і свого камінчика до підніжжя цієї величної вежі. Голова пантеону Арди - Манве, Бог Вітрів. Це трохи нетрадиційно, зазвичай володарем Охоронців Світу, або Князем Богів є уособлення Блискавиці - тобто Божество, котре є символом як захисту так і нападу. Однак, в Законах Ману є схема світотворення: звук-вітер-світло-вода-земля. Подібне ж ми бачимо в Сильмариліоні - наступною за статусом є Варда, жона Манве і Володарка Зоряного Світла. Далі - Володар Вод Ульмо, та Ауле, що "правує всіма речовинами, з яких складається Арда". Решта Богів Арди є класичними для пантеонів раннього язичництва, окрім родини Феантурі. Ороме, Великий Мисливець, нагадує кельтського Кернунноса, котрий теж був Богом Полювання, Яваннна, Вана та Несса є покровительками рослинного та тваринного світу. А от Феантурі "прийшли" в пантеон Арди з більш пізніх часів, коли люди навчилися виріжняти не лише енергії зовнішнього світу, але й енергії світу внутрішнього. Подружня пара Намо-Вайре є уособленням "Справедливість - Судьба". Намо є суддею живих і мертвих, Вайре - Ткалею долі для всього живущого. Тобто разом вони створюють дгарму - закон життя, і карму - наслідки виконання, або порушення закону. Пара Ірмо-Есте є Божествами проявів підсвідомости: "Сновидіння - Зцілення". Разом вони уособлюють цілюще забуття, ліки, котрі рекомендують і сучасні психологи: коли не можна нічого виправити, то краще заснути, а завтра буде новий день. Ніенна, Богиня Скорботи, є чимось цілком окремішнім в цьому цікавому пантеоні. Язичницька мораль не передбачає світової скорботи. Язичник або живе за законами і приписами предків, і тоді всі його дії моральні, навіть ті, які нам, сучасним людям, здаються жорстокими, або ж він ті закони і приписи порушує і приймає покарання як належне. Ніенна, котра оплакує Понівечену Арду, ближча за статусом до християнського янгола, ніж до язичницького Божества. Тулкас є одним з найцікавіших образів, створених Толкіним для свого світу. Це Бог Війни, але він не належить до Пантеону, і не є покровителем воїнів Арди. Тулкас є Гнівом Еру, створений гнівом Творця, він зійшов до Арди останнім, власне - задля битви з лихою силою. Ні Ельфи, ні Люди не прохали його покровительства під час чисельних воєн - Тулкас не є захисником втілених істот. Можливо, це Божество віддалено нагадує Шиву, Гнів Брахми, котрого теж було створено для битви між Вищими Силами, але Шива звертав увагу на людей і покровительствував вірним. Щодо Мелькора, то ця лиховісна особа проникла до Сильмариліону цілком з християнських переказів. В жодному з язичницьких пантеонів немає Бога, якому б приносила задоволення руйнація задля руйнації. Поділення світу на біле та чорне, щоправда, почалося ще з часів Заратустри, однак, в арійському розумінні "Білобог та Чорнобог перуняться (воюють) тим Сваргу (світ, небо) утримуючи" (Велес Книга). Тобто - Світло і Тьма рівні по силі, а битва між Добром і Злом потрібна задля збереження Рівноваги. У Толкіна ж Мелькор є таким же сотвореним Айну, як і решта Богів Пантеону. Нерозрішиме протиріччя християнської релігії - чому добрий деміург сотворив зло і пустив його гуляти по світу - спотворило і світ Арди. Однак Толкін, як добрий католик, не міг допустити рівності поміж Світлом і Тьмою, і в його міфології з явилися тріщини, з якими Професор безуспішно змагався до кінця життя. Окрім Валар, головних Божеств, до пантеону Арди входять Маяр - щось середнє між Напівбогами і служебними духами. Якщо вживати християнської термінології, то ріжниця поміж Валою та Мая дорівнює ріжниці між архангелом і звичайним янголом. Цікаво, що спершу Толкін пішов більш "язичницьким шляхом", і маяр мусили бути дітьми Валар. У Манве та Варди мав бути син-мая Еонве, однак до основної версії епосу цей задум не увійшов, і у "Сильмариліоні" сказано доволі невизначено, що разом з Валар "прийшли інші духи, нижчого рівня, чиє буття також розпочалось ще перед світом". Найвідоміший з цієї верстви звісно ж Саурон, котрий спершу "працював" на Мелькора, а потім почав чинити зло вже самостійно. "Добрі" Маяр є помічниками Богів, в основному тих, хто уособлює природні стихії. До верстви Маяр належать також "істарі" - чародії Третьої Епохи, котрі перебувають в людських тілах і через це мають  "блоковані" здібності і змушені або тримати при собі артефакти (патериця Гендальфа), або "вигадувати порох", як Саруман. Цікаво, що Толкін жодного разу не описує релігійних культів Арди. А вони, ці культи, мали бути - принаймні, починаючи з Другої Епохи. Якщо Ельфи бачили Богів на власні очі і не мали необхідності, перебуваючи у Валінорі, своєрідному вираї,  будувати храми, щоб встановити з ними зв язок, то Люди Арди Третьої Епохи мають вигляд повних атеїстів - принаймні у всьому " Володарі Перснів" немає жодної згадки про храми, жерців і навіть молитви до Богів (Бога) у скрутну хвилину. Єдиним винятком є згадка в Сильмариліоні про те, що в Нуменорі, прообразі загиблої Атлантиди, на горі Менельтарма було Святилище Еру, "і не було в землі нуменорців іншого храму, чи Святині", при тому, що нуменорці знали про існування Валар і спілкувалися з мешканцями вираю. Згодом Саурон, увійшовши в довіру до одного з нуменорських королів, нараяв тому збудувати храм для поклоніння Мелькору і впровадити людські жертвопринесення. Отже, Толкін не міг допустити, щоб мешканці Арди "впали в язичництво". Або святилище Еру - або вже повний сатанізм. А шкода - адже оповідь, скажімо, про Людей-сонцепоклонників, або друїдів з Белеріандських лісів могла б бути дуже цікавою.Та й Валар могли б мати більше волі, як-то в міфологічних оповідях ріжних народів, а не обмежуватись невтручанням... Але для для правовірного толкініста подібні думки відгонять ерессю. Професор бо завжди правий.