З численних монастирів України лише чотири вшановані високим статусом лаври. Три із них православні й загальновідомі: Києво-Печерська, Почаївська та Святогірська. На їх фоні постійно в тіні залишається Унівська лавра, що належить греко-католикам, схована в тихому сільці за 50 км від Львова.

Я досить добре облазив Луцьк ще у свій перший приїзд у січні далекого 2018 року та описав це у двох замітках (центр і за його межами), не сумніваючись проте, що побачив далеко не все. Новий довгоочікуваний візит тільки підтвердив ці припущення. У той самий час, я не позбавив себе задоволення пройтись давно знайомими місцями, тільки тепер оточеними соковитою квітневою зеленню та буянням квітів. Тому у цій новій замітці я не обійду їх увагою поряд з новими локаціями, про які раніше не писав. Відповідно вирішив спробувати оформити це у свого роду путівник «що подивитися у Луцьку». А дивитися там є що, не дарма це місто залишається для мене одним із найулюбленіших.

Найпевніше, у минулому житті це була б чергова «мандрівна» замітка про Житомир. Місто, якому я свого часу й так присвятив три розлогі частини (раз, два, три), дуже багатогранне, але водночас сподобається далеко не кожному. Сам би їздив туди ще не раз, а от показати комусь так, щоб передати своє захоплення, навряд вийде. Хоча б тому, що, на жаль, не так і багато людей дуже зацікавиться колекцією муралів з буквами, старовинними некрополями чи навіть найвищим пішохідним мостом України. Але цього разу мова не зовсім про факт одноденної подорожі, а про відчуття, з нею повязані.