2. Це каскад ставків на річці Вишня за Вінницькою об'їзною, між нею та селом Березина. Я чув щодо нього назву «ставки рибгоспу», але напевно стверджувати не буду, бо сам рибгосп трохи осторонь. Однак, то все очевидно рукотворне і таки має популярність серед рибалок. Воду зі ставків іноді спускають. Крім того, зроблені вони якось дивно – не на самому річищі, а паралельно збоку, наче його перед цим розділили надвоє.
3. Найбільш чудово там рано вранці, коли ще немає рибалок, а у птахів навпаки активність. Комендантська година позбавляє можливості зустріти повноцінний світанок на природі влітку, але я й без того виглядаю як наркоман та одного чудового дня здохну від недосипання.
4. Але вже що маємо. Усе одно, бродити там – саме задоволення.
5.
6. У ставках майже не цвіте вода (на відміну від тих, що на цій же річці нижче за течією, у місті), хоча винятки теж є. До цього очерету я б навідався в туманну пору.
Але я обіцяв пернатих мешканців, хай вони й не надто люблять позувати на камеру. У цьому плані легше розгледіти саме водоплаваючих птахів.
7. Найпростіше зустріти на цих водоймах пірникоз великих (російською вони чомусь звуться дебільним словом «поганка»). Наче не так давно вони були для мене екзотикою, а тут це звична річ. Завдяки цьому я побачив як вони висиджують малят – роблять гніздо у вигляді своєрідного плавучого острова:
8. Ну а потім і самих малят. Поки зовсім крихітні, вони катаються на спині у мами.
9. І кумедно копіюють всі її рухи.
10. На одному зі своїх фото я й сам не одразу розібрав, що доросла птаха упіймала рибку для дитини.
11. Усе тому, що вони завжди тримаються достатньо далеко від берега, і зум мого фотоапарата не витягує якість на такій відстані.
12. «Отаку рибу будеш ловити!»
13. Лише одного разу мені вдалося засікти маленьку велику пірникозу зблизька. Така собі плавуча зебра – їх смужки дозволяють їм маскуватися у водних брижах.
14. Червень та липень узагалі цікаві можливістю спостерігати за тим, як швидко ростуть чужі діти. Ось лебеді ще пухнасті й милі.
15. А тут вже зменшені копії батьків.
16. Лебедині сім'ї чудово вписалися в «сивий ранок», коли легкий серпанок нависав над водоймою, навіть незважаючи на посуху та спеку.
17.
18. Проте й дорослі особини завжди гарні самі по собі та вдало потрапляють у кадр. На воді:
19. І в польоті.
20. Качки тутешні відрізняються від паркових родичів, по-перше, багатодітністю, по-друге, дикістю. Якщо паркові звикли до людей, ці при моєму наближенні влаштовували неймовірний ґвалт.
21.
22. Лиска та її діти. Ці набагато спокійніші.
23. А от хто точно не любить показуватися людям – це чаплі.
24. Майстер маскування:
25. Білих і сірих я бачу на околицях Вінниці часто, а от руду зустрів уперше в житті. Вона ще краще зливається з очеретом, тому вийшло тільки одне фото.
26. Силуети чапель досить пізнавані в польоті.
27.
28. Тривалий час я все ніяк не міг дійти до двох найдальших ставків, ну бо вони довгі й там є що йти. Як і можна було припустити, там чекали ще більш екзотичні птахи, а саме попелюхи. Але і з долею везіння: один раз їх була тьма, а всі інші – нікого.
29. Хлопчик яскравий і з гіпнотичними червоними очима.
30. Дівчинка сіренька, проте все одно симпатична.
31. Білощокий крячок. Ці трудяги тягали з води здобич для дітей нон-стоп, але піймати їх у русі досить важко.
32. Останній (шостий) ставок виявився найменш цікавим у плані птахів – просто відкрите водне дзеркало, до якого нескладно заїхати з Березини, тому там були й рибалки, й автомобілі.
33. Зате на його березі я зустрів таку чудову жабку. Одного разу бачив райку минулого року, але ця ще й неймовірно крихітна.
34. Так-то жаб там повно завжди.
35. По цій одразу видно, хто тут бос
36. Куди важче за водоплаваючих птахів було розгледіти тих, що ховаються на деревах та в очереті. Хай усі мої прогулянки супроводжувалися неймовірним співом, помітити тих співунів вкрай непросто. Це, здається, кропив'янка:
37. Вівчарик-ковалик або вівчарик зелений – на різні фото одного птаха гугл видає різні результати.
38. Я знав, що тут мешкають вусаті синиці, але зустріти все ніяк не міг. Як не бачив їх наживо жоден раз у житті до цього. В останню вилазку мені нарешті випадково пощастило тихо підійти до зграйки, яка займалася звичним своїм ділом – жерла очерет.
39. Правда, як видно, ці вусаті синиці безвусі
40.
41. Але навіть ці враження перекрила зустріч із кимось значно більшим. Він сидів спиною до мене, можливо, тому проґавив момент, коли я підійшов.
42. Це вже зараз із допомогою гугла я знаю, що то був лунь очеретяний, а тоді тільки стояв тихенько й фотографував, намагаючись бути тотально безшумним. Мені доводилось бачити хижих птахів у природі, але ніколи не було можливості розглядати їх так близько і так довго.
43.
44. Зрештою він помітив мене та полетів, їх там виявилося двоє, але в польоті знову попав у кадр тільки один.
45. Було б нечесно не згадати інших істот, що там мешкають, окрім птахів і жаб. Само собою – риба, не дарма то ж ставки рибгоспу. Іноді цілі косяки з невідомих мені причин плавали ледь не на поверхні.
46. Тут навіть можна щось розгледіти.
47. І само собою, комахи.
48. Майже прозорий жучок на шипшині.
49. Та й загалом, коли нікуди не поспішаєш, краще видно дрібні приємні деталі просто під ногами.
50. Павичеве око з розкритими крилами виглядає наче екзотична квітка.
51. А потім хлоп – і це вже просто непримітний чорний листочок.
52. Над водою часто кружляють бабки.
53. Але не тільки над водою. Цю я довго пробував сфотографувати на пшеничному полі за лісосмугою, що відділяє його від ставків. Фотоапарат не хотів фокусуватися, а мене з усіх сторін обсіли ґедзі, яких на тому полі виявилося немало. Єднання з природою – то не завжди щось хороше, а іноді й пекучі укуси на всіх відкритих ділянках тіла. Ну і я не залишився в боргу, перебивши майже всіх ґедзів, що мене атакували.
54. А взагалі поле цікавило мене у контексті фото в кольорах українського прапора.
55. І просто це чомусь завжди так гарно й естетично.
Було б неправильним думати, що подібна видова колекція збирається легко. Істоти вільні й дикі не раді бачити поблизу людину, тому більшість цих фотографій коштувала мені багатьох зусиль і невдалих спроб, але я не жаліюсь, бо для мене щось подібне є найкращим видом відпочинку. Якби зустріти усіх мешканців ставків за раз, далі не було б сенсу до них повертатися, а так кожен раз вони давали мені щось нове. Це одне з найближчих до мого дому місць, щодо якого доречно говорити «подорож», а не «прогулянка», мій National Geographic, моя остання Атлантида, що йде на дно.
Я знаю, який потенціал дикої природи у цьому місці, створеному людиною на спотвореній річці. Я тільки мигцем бачив (без шансів зробити фото) ремезів, рибалочку, вужа, навіть лисицю, а ще більше чув – якісь незнані створіння, частину яких допоміг розпізнати Merlin.
Хоча і сам не знаю, навіщо то мені. Для нормального якісного бьордвотчингу у мене немає ні відповідної фототехніки, ні власного зору. Немає навіть сили змусити себе почитати щось про звички птахів (тих же вусатих синиць, думаю, можна було б зустріти набагато швидше, якби вивчити їх спосіб життя). А головне – ніколи не вистачає часу й терпіння.
Та зрештою, то все перестало мати якесь значення, бо в найближчому майбутньому виглядає малоймовірним, що я зможу туди повернутись. На те є цілий ряд особистих причин, серед яких списати свої проблеми на щось одне було б неправильно, а розповідати про все розлого я поки не готовий. Можливо, колись я зберу докупи свої думки й хоча б сам собі осмислено розкажу, як так сталося, що мій безмежний світ стискався до розмірів чорної точки, а я тільки апатично спостерігав за тим ніби зі сторони, тихенько деградуючи й рятуючись у перегляді цих останніх фотографій – за великим рахунком, нахуй нікому не потрібних, хіба що самому собі як нагадування – колись, роблячи їх, я був по-справжньому щасливим.
56. Колись я розкажу, чому в цьому проклятому році лілії стали найважливішими для мене квітами.
Коментарі
Vivyenn
119.08.24, 18:42
Дякую за розповiдь !
Logic_man
219.08.24, 19:15
The Martian
319.08.24, 19:35
Как фильм Жизнь после людей.
Им нормально и без нас.)
in
419.08.24, 22:52
Неймовірно!!!
Дуже сподобалось, і фото і коментарі!
Хочу ще
visnyk
519.08.24, 22:59Відповідь на 3 від The Martian
вони оживили це місце, не чекаючи поки люди підуть.
visnyk
619.08.24, 23:00Відповідь на 4 від in
буде трохи пізніше... інша літня Вінниця.
The Martian
720.08.24, 06:20Відповідь на 5 від visnyk
З 1979 р. у ряді країн концепція П'яти свобод повністю або частково використовується в національному законодавстві щодо захисту тварин.
Nech sa paci
820.08.24, 23:36
Зараз багато чого стало "непотрібним". Бо на перше місце вилізли питання виживання — особистого й колективного. Я з 2020 свій старий кенон із зумом x12 майже ні разу не брав кудись із собою. Так тільки — фоткану щось на телефон... Якось усе повідпадало...
Але все-таки інколи ходжу віртуально містами на гугл стріт в'ю або їду кудись поїздом на ютюбі. Або ось заходжу на Ваш тревелблог. І коли "вимушено" виїздив на захід України, теж просиналося бажання фотографувати. Бо є розуміння, що, можливо, нікОли більше там не побуваю (навіть якщо виживу в війні).
visnyk
920.08.24, 23:57Відповідь на 8 від Nech sa paci
У мене бажання фотографувати ніколи не зникало, просто змінилися обставини.
Nech sa paci
1021.08.24, 00:14Відповідь на 9 від visnyk
Ну я коли сидів на дачі в селі кілометрів за 5–10 від ворога й між мною й ними не було наших військ, усе-таки сфотографував підсніжники й ще пару кадрів.
Але страх за життя або намагання знайти вихід (у прямому сенсі) стоять вище в ієрархії.