Дев'ять

Правда, варто зауважити, що фотографії цього разу будуть більше з парків, околиць та малолюдних місць загалом. По-перше, зараз не дуже ризикую багато фотографувати на людях, які незрозуміло як можуть це сприйняти, зважаючи на військовий час. По-друге, мені особисто поки що краще гуляти у всяких кущах, ніж у місцях скупчень народу, якщо ви розумієте, про що я.

2. Ну й по-третє, це насправді велика удача жити в місті, околиці якого навіть у межах пішохідної доступності виглядають наче якісь заповідники. Не так давно я про подібне і мріяти не смів, а тепер маю можливість спостерігати за природою навіть коли можливість подорожувати стрімко наближається до нульової. Наприклад, де б я ще надибав такі поля підсніжників, а це просто звичайний ліс, а не який-небудь заповідник типу «Холодного Яру», куди їдуть спеціально з інших областей.

3. Або де б я ще зустрів жабку, що за виглядом та поведінкою нагадує мешканців тропічних джунглів.

4. Багато цікавого можна побачити й безпосередньо на міських вулицях.

5. І майже всюди в період цвітіння дерев.

6. Без сакур зараз не обійтись, хоча ними вже нікого не здивуєш. Ось вам нетиповий нічний вид.

7. Навесні на Південний Буг ненадовго завітали чорні лебеді. Казали, що вони могли втекти зі свого звичного місця гніздування через бойові дії. Проте у нас теж надовго не затрималися.

8. Власне, про одних тільки птахів можна зробити окрему замітку, але то якось іншим разом. Тому поки що тримайте метеликів.

9.

10. І звісно, у найкращому місті світу найгарніше небо.

11.

12.

13. Причому не обов'язково лише на світанку чи ввечері.

14.

15. Та ввечері все ж найбільш зручно помітити щось цікаве.

16.

17. Зовсім не згадувати про те, що відбувалося всередині міста, було б геть несправедливо. Незважаючи на складні часи, воно живе своїм життям, відкриваються цікаві місця (але й закриваються, про що теж варто згадати). Я не міг пропустити появу котячого кафе, яке заодно займається порятунком хвостатих та прилаштуванням їх у сім'ї. Та й загальна атмосфера мені здається кращою, ніж у львівському аналогу.

18. Котів повно і на вулицях, і за бажання я міг би так само скласти окрему замітку про них, як і про пташок.

19. Після тривалої паузи запрацював фонтан «Рошен» – без світломузичних шоу, як колись, та й без музики взагалі. Хоча й не всім то сподобалось, бо бачте, безвідповідальний народ зовсім охуїв ходити дивитися на фонтан, коли в країні війна. Можливо, вони ще там і посміхнутися посміють, підараси.

20. Інші фонтани працювали тим більше, у нас їх багато. На цьому, якщо добре придивитися, можна помітити веселку.

21. Час від часу почали відбуватися концерти, чого не можна було б уявити в перші місяці повномасштабного вторгнення. Усі вони від українських виконавців, звісно, й у тій чи іншій мірі благодійні та спрямовані на збір допомоги ЗСУ.

22. До міста нарешті доставили партію трамваїв Tram 2000 із Цюриха, прибуття яких також затрималось через війну. Як і партія старичків Karpfen та Mirage у 2006-11 роках, дісталися вони безкоштовно (і відповідно, після списання на батьківщині), але за рахунок швейцарської якості це одні з найкращих вагонів, що є в наших містах. Нові трамваї незвичні ззовні, але набагато комфортніші всередині.

23. Ну а 28 жовтня заодно виповнилося 110 років із дня запуску трамвайного руху у Вінниці.

24. У місті так само цікаво блукати звичайними вулицями, де вже бував не раз, помічаючи час від часу щось нове чи креативне.

25.

26.

27. Не тільки у виконанні місцевого бізнесу, а й просто.

28.

29. Ось це дуже актуально для мене по життю.

30.

31.

32. Можливість вільно прибухнути я також усвідомлюю та ціную, до речі.

33. Вагому роль у моїх щорічних звітах зазвичай складають фото жовтневих світанків. Бо вони якраз недавні, та й у жовтні спіймати схід сонця найпростіше, поки годинники не встигли перевести на дебільний зимовий час. Одна з улюблених локацій стала важкодоступною, у зв'язку з усім, що коїться. Я знайшов туди законний шлях вдень, але під ранок вирішив не ходити. На фото також потрапив один з двох катерів, які влітку стабільно катають людей по Південному Бугу.

34. Але й інших місць для зустрічі нового дня поки що достатньо. І чомусь саме у жовтні для мене світанки виглядають найгарнішими.

35. Не в останню чергу завдяки туману, який хоч і не балував у цей посушливий рік, та спіймати його вдалося.

36. Ну і власне схід сонця. Наступні три фото зі ставків усього за 4 кілометри від мого дому, і спитати б самого себе, чому я їх помітив лише на дев'ятому році проживання?

37.

38.

39. Ну а цю скелю над Бугом знаю давно, і то, напевно, найбільш «гірський» за своєю суттю пейзаж Вінниці.

40. Аж в очах попливло від навколишньої краси

41. Ну а якщо туману немає, врятували ситуацію може іній.

42.

43. Або хмарки, що ліниво чіпляються за дерева.

44.

45. Якось так. Вийшло як завжди сумбурно, але, сподіваюсь, я зміг передати своє бачення.

46. А ще Вінниця – місто, над яким гордо майорить наш прапор і куди не ступала нога окупанта. Усвідомлювати це що далі, то важче. Надто вже дорогою ціною дається цей хиткий спокій, надто багато людей ніколи не повернуться у свої міста, щоб тут, у тилу, зберігалася ілюзія нормального життя.

47. А ще Вінниця – це місто, де хочеться любити.