2. Місто зустріло густим ранковим туманом. Першою побаченою пам'яткою виявився вокзал 1904 року, перед яким стоїть пам'ятник дуже сильно прив'язаному до цієї місцевості Гоголю. Але в районі залізниці я нічого не фотографую зі зрозумілих причин, тому зловив таксі й погнав на протилежний край міста, до найбільш віддаленої від усього цікавинки – дерев'яної Іоанно-Богословської церкви (1912).
3.
4. Від неї до наступної цікавої точки тупцяти півтора кілометра приватним сектором, спочатку Єрківською вулицею, потім Грековою, яка не проста, а з відзнакою:
5. …хоча тротуари на ній такі, що ноги зламаєш. Страшно уявити, які вони на вулицях, що залишилися поза п'єдесталом. При виході з Грекової на вулицю Гоголя знайшлося дві цікаві будівлі. Будинок дворянського зібрання (1909):
6. Це вперше, маючи фотоапарат, більшість фото робив на мобілку. По-перше, хто винен, що в хмарну погоду бюджетний ведроїд краще передає кольори, ніж хвалений кенон, по-друге, так менше привертаю увагу. А це чоловіча земська гімназія (середня школа №1), на рік старша:
7. Трохи далі на Гоголя варто зайти у двір Керамічного технікуму імені його ж. Один із корпусів – величезна колишня художньо-промислова школа (1896):
8.
9. Другий корпус брутальний радянський, але не позбавлений своєї родзинки:
10. Оригінальний пам'ятник письменнику, без якого тут ніяк:
11. Та й керамічна інсталяція при такому технікумі більш ніж логічна.
12. Через Миргород протікає річка Хорол, що в центрі міста звивається меандрами, до яких компактно прилягає усе варте уваги. До річки ми вийшли спершу на її правому березі, недалеко від мосту в сторону середмістя.
13. Напівдикою стежкою понад берегом можна пройти до курортної частини. На протилежному боці видно бутафорський вітряк, практичне призначення якого я не зрозумів.
14. «Миргородська» мінеральна вода, певно, відома всім і кожному та присутня у більшості торгових мереж України. Ну а в місті, на честь якого вона названа, можна познайомитися з нею ближче. Свіжа вода містить сірководень (і має відповідний запах), лікує суглоби, нервову систему й не тільки. У промислових масштабах її добувають з 1927 року, а водолікарня діє з 1917. Сучасний «Миргородкурорт» займає пристойну площу, де найбільше виділяється будівля бювету.
15. Перед ним розташовано непривабливий ставочок, де звернув увагу на білощоких казарок – рідкісний для України перелітний вид, що раніше мені наживо не зустрічався. А тут їх немало.
16. Вхід у бювет дозволений лише за санаторними книжками, так що свіжої «Миргородської» не спробував. Залишалося зацінити ззовні його розкішні вітражі із зображеннями міських символів.
17.
18. Всякого фольклорно-образотворчого мистецтва взагалі багато, як сучасного, так і радянського.
19.
20.
21. Оформлення їдальні:
22.
На немалій території курорту чимало сувенірних точок та кав'ярень, між якими неспішно прогулюються люди. Розслаблена санаторна атмосфера, здавалось, розповсюджується на все місто, яке запам'яталося дуже привабливим якраз через це, ніби воно випало з часу і постійних новин, що його супроводжують. Хоча в неочікуваних місцях можна було зустріти патрульного з автоматом, як нагадування, що не все зараз добре. Та й прильоти по місту протягом війни були.
23. Якщо з курортної частини перейти черговим містком через Хорол на північ, можна потрапити у ландшафтний парк «Березовий гай».
24. Величезна зелена територія, яка чомусь не надто зачепила, однак.
25. При виході у протилежному напрямку над річкою видніються верхівки собору, який покажу трохи нижче.
26. Пляж, що жовтневого ранку виглядав лаконічно й абсолютно порожньо:
27.
28. Вітряк зблизька. Хай це і незрозуміла бутафорія, але хоча б модерний стиль вікон витриманий:
29. Як і в електричній підстанції.
30. Зі сторони вулиці Гоголя прохід на курорт позначений аркою (1935), що встигла стати одним із символів міста. Всі нормальні люди через неї заходять, ну а я тільки вийшов.
31. Від арки як рукою подати до автовокзалу, де ми скочили в приміський автобус та поїхали в Хомутець, але все ж порушу хронологію і покажу спочатку центр Миргорода. За той час якраз сонце остаточно перемогло туман і хмари, але вертатися перезнімати памятки по другому колу не було ні часу, ні бажання. Зате в найкращому освітленні побачив найгарнішу, на мій погляд, будівлю міста – міську раду, раніше міську думу. Певно, можна її навіть назвати ратушею:
32. За міськрадою з вулиці видно маленький ставок, який містяни «лагідно» називають Миргородською калюжею або болотом.
33. Над ставком домінує Свято-Успенський собор (1802), найстаріша на цей момент будівля міста. Думаю, вже мало стати зрозумілим, що Миргород – взагалі не про архітектуру, а про розслаблену курортну атмосферу, якої так зараз не вистачає.
34. Поруч стоїть і черговий памятник Гоголю, якого я фотографувати не боявся, на відміну від того, що на вокзалі.
35. Набережна «калюжі» являє собою солідну виставку скульптур гоголівських персонажів. Це Хлестаков:
36. Вакула з Оксаною і черевичками.
37. Іван Іванович та Іван Никифорович (це не читав, тому не впізнав би без позначки на карті).
38. Солоха з кумом:
39. Пацюк з варениками – певно, його згадати найлегше.
40. От за свинку не знаю, чи то теж персонаж, чи просто вдало примостилася по сусідству.
41. Досить симпатичний радянський будинок культури. Зробивши цей кадр, останній на той день, я ледь не розплакався від щастя, що за всі години в місті до мене так ніхто й не причепився за фотографування, що в наш час уже стає рідкістю…
42. Ну а тепер все ж перемістимось у Хомутець, село за 15 км на північний схід від Миргорода. Нас цікавить територія гімназії, де сховався величезний класицистичний палац Муравйових-Апостолів початку 19 ст.
43. Гімназія цілком діюча.
44. Палац використовували в радянські часи як зооветеринарний технікум. Побачити перед ним свіжий стенд було трохи неочікувано.
45. …бо, на жаль, сама садиба вже не використовується як навчальний корпус і стрімко руйнується. Відверто осінній настрій погоди лише красиво підкреслював навколишній тлін.
46. Памятка грандіозна, я так і не зміг її вмістити в кадр. Відповідно, і кошторис на її теоретичне відновлення мав би бути грандіозним, а хто ж таким займатиметься зараз, коли так багато куди серйозніших проблем?..
47.
48. Від декору не лишилося майже нічого.
49. За палацом розташовується занедбаний парк, по краю якого памятку можна повністю обійти по периметру. З тилу і зблизька все виглядає ще гірше:
50.
51.
52. В одній із кімнат на першому поверсі збереглася охеренна стеля, яку можна побачити через пролом в стіні. Всередину я не лазив, навряд там лишилося щось цікаве, та і надто ризиковано. Ту ж стелю можна сфотографувати лише якось кривенько з вулиці, бо підлога під нею дорослу людину вже не втримає.
53. Також варто пройтися до церкви у центрі села. Понура силікатна баня прибудована до цікавого будиночку з модерними вікнами. Це одна з колишніх земських шкіл, якими так славиться Полтавщина. Видно, що будівлю саме реставрують, є надія, що при цьому збережуть оригінальну форму вікон та двері.
Коментарі
u1983
125.11.22, 21:50
Мне обещали
226.11.22, 01:36
Спасибо вам !!!
Ваши заметки излучают необычный свет
Именно что люди сейчас лишены- мир и ощущение человеческого счастья
visnyk
326.11.22, 11:29Відповідь на 2 від Мне обещали
Спасибі.
На жаль, зараз для них майже немає матеріалу.
Nech sa paci
426.11.22, 14:46
"Млинок" — то ж водокачка, нє?..
Nech sa paci
526.11.22, 14:47
Колись там батько був у листопадову пору. Якраз у санаторії. Здається, трохи допомогло травленню.
Nech sa paci
626.11.22, 14:48
Як тільки поїхав, у нас усе почало ламатися: люстра, праска...
Я ще був дитиною.
nasinynka
726.11.22, 15:29
Шкода, що не вдалося потрапити всередину керамічного технікуму. Там офігенний музей кераміки.
visnyk
826.11.22, 19:11Відповідь на 4 від Nech sa paci
Можливо, чомусь взагалі не знайшов про нього інформації.
visnyk
926.11.22, 19:14Відповідь на 7 від nasinynka
я не пробував, та й по можливості біля навчальних закладів намагаюсь не виділятися своєю присутністю, а то і взагалі проходжу мимо - надто багато їх русня побила, то ще викличу в когось зайві підозри.
Каре
1028.11.22, 21:12
Дякую! Дуже цікаво! Я живу наче й не далеко, але від нас зовсім не зручно туди добиратись, та й час зараз не дуже підходящий. А місто таке гарне.
Дай Боже, скорішої Перемоги нам, тоді будемо їздити