Запоріжжя, ч. 4. Земля легенд

Чудний сам факт існування такого великого заповідника, затиснутого між двома половинами гігантського промислового Запоріжжя. Хортиця – це не тільки про козаків, там було знайдено купу артефактів людської діяльності, починаючи з палеоліту. Схоже, люди стали використовувати в своїх цілях таку природну фортецю, як тільки вперше прийшли у ці краї.

2. Крім того, важко сприйняти реальні розміри острова, на якому реконструкція Січі – усього-то піщинка. Але спершу я пішов якраз до неї, вистрибнувши з маршрутки на першій же зупинці, недалеко від перехрестя із сумним козаком Мамаєм.

3. Іти понад дорогою було б тупо, тому побрів лісовими стежками. Час від часу вони виводять на відкритий простір з краєвидами. Звідси видно міст Преображенського (1952) – красиву і складну арочну споруду, по якій, власне, і перебрався на острів з лівого берега.

4. А далі починається парад капищ, на які натрапляєш у лісі то тут, то там. Я ж не дарма сказав про сліди давньої людини, деякі з них у виді кромлехів можна побачити й нині. Переважно вони відносяться до епохи бронзи, тобто 3-2 тисячоліть до нашої ери.

5. Сучасні язичники ці місця також очевидно не оминають.

6.

7. Кульмінацією блукань по лісу став прохід під трьома нереально високими опорами ЛЕП, які теж цілком встигли стати символами острова. Я їх навіть з приїзду 10-річної давнини пам’ятаю.

8. Край дамби і місто за ним:

9. Так дійшов до Січі. Перед нею зустрічає Тарас Бульба, куди бадьоріший за Мамая на перехресті. Що й не дивно, він майже вдома.

10. Гармати націлені на ГЕС, панорам якої буде багато, попереджаю.

11. До скансену я умудрився приїхати в єдиний день тижня, коли він не працює, у понеділок. Тому особливо ні на що не розраховував, але на місці виявилось, що там можна щось вкинути в скриньку на допомогу (бо каси зачинені) і охоронець пустить у двір. Всі хати зачинені, та й так добре. І людей там гуляло пристойно, не я один не вгадав із днем.

12. Узагалі перша січ, закладена Дмитром Байдою-Вишневецьким, знаходилась на сусідньому острові Мала Хортиця, а з тих пір купу разів переїжджала і ділилася на декілька складових. Хоча острів як військова база із засіками, залогами і зимівниками використовувався козаками практично постійно, і зараз заслужено з ними асоціюється. Тому поява скансену саме на Хортиці питань не викликає… навіть у точці, де січі ніколи не було.

13. Панорама ГЕС, як і обіцяв. Острівці перед нею об’єднані в геологічний заказник незайманої природи, наскільки це взагалі можливо у запорізькій атмосфері.

14. Можна пошастати зумом по лівому берегу. Тут видно стару і нову диспетчерські електростанції:

15. Досить пізнаваний за видом палац дитячо-юнацької творчості.

16. Історико-культурний комплекс «Запорізька Січ» зводився у 2004-09 роках. Це зменшена копія січей площею 3,5 гектар, в той час як вони були до десяти раз більші. Певно, історики й науковці за бажання легко знайдуть у ній неточності й недоліки, але як для аматора, виглядає все дуже круто.

17.

18. Особливо, на мою думку, вдалась Покровська церква – копія козацького храму 1576-1775 років. Залишається тільки мріяти, щоб і справжні старі храми в наших селах уміли так відновлювати, а не обшивали бляхою чи кидали напризволяще.

19. Храм діючий, служби проводяться в дні великих і шанованих серед козаків свят.

20. Один із порталів:

21. Загалом повернувся сюди з великим задоволенням.

22. Поруч із Січчю теж є кромлех, який я показав на першому кадрі, та складені жорна. По ліву руку – торговельно-робітниче передмістя, яке в той день було зовсім зачинене.

23. Боян, та най буде.

24. Трохи далі є масивний курган з хрестом, також сучасний – його насипали з землі, вибраної з фундаменту при будівництві поруч музею.

25.

26. Він же – оглядовий майданчик. Внизу видно реконструкцію редуту. Справа в кадр вліз краєчок музею запорізького козацтва. З 2015 він закритий на реекспозицію, щось занадто довгу. А цього року його ще й включили в «зелене» велике будівництво. Коротше, пизда музею.

27. Один з моїх улюблених ракурсів, у якому так вдало переплітаються різноманітні культурні шари Хортиці.

28. Північний край острова запам’ятався уривчастими скелями та мальовничими пейзажами.

29.

30. Мабуть, я б не робив надцятий кадр ГЕС, якби не оці хмарки, що так вдало тоді над нею зібралися.

31. Найвища точка острова зветься Чорною скелею. Вважається, що саме тут у 972 році в бою загинув київський князь Святослав Ігоревич.

32. Правий берег Дніпра у плані мальовничості теж не відстає:

33. На нього з Хортиці веде ще один арочний міст, тільки вже не Преображенського, а стилістично схожий. Його ввели в експлуатацію в 1974 році.

Що ще запам’яталося зі скансену, поруч немає хоч якої крамнички, а я вже почав всихати без води. Хотів вломитися в найближчий ресторан при дорозі, бо вже було байдуже, в скільки разів вона у них дорожча, але мене спровадив сердобольний сторож, бо ти шо, там так дооорого, он чухай через міст на ту сторону, а там ще метрів 500 і магазин. Ну бля. Коротше, пішов і далі в сухом’ятку. А з таким співчутливим персоналом у ресторану є майбутнє, ага.

34. Серед іншого варто відзначити, що на Хортицю заходить тролейбус №1, майже невловимий через свій інтервал руху, але мені пощастило його піймати і трохи скоротити відстань до наступної точки.

35. Майже Коломия.

36. Інститут механізації тваринництва. Актуальний стан коментарів не потребує.

37. Від нього починається зовсім інша Хортиця, радянська.

38.

А сходи ведуть не куди-небудь, а в досить величенький житловий мікрорайон Наукове Містечко. Ще одна неочевидна сторона острова, що тут живуть люди, і в багатоквартирних будинках у тому числі. Може б і не жили, та приватизувати чи продати нічого не можуть, бо заповідник. Там по карті видно і куди більш глухі та віддалені селища. Втім, мене на той момент цікавив лише продуктовий магазин.

39. Вид на міст Преображенського з іншої сторони. На передньому плані стирчить пілон нового мосту, який муляють ще з 2004 року. За десятиліття моєї відсутності, наче нічого й не змінилося.

40. Пафосний з виду хмарочос – готель Khortitsa Palace:

41. Далі радянські бесідки й інші артефакти трапляються, але вже за високими парканами профілакторіїв. Зрештою я все одно заблудив на територію якогось із них, де стороннім бути не можна, довелось іти на покаяння до його працівників, щоб показали вихід.

42. А там ще охуліард сотень метрів, перш ніж дійшов до своєї мети, про наближення якої сигналізує козацький хрест. Хортиця має 12 км довжини, що мої ноги відчули того дня сповна, і то я й близько не підібрався до зовсім дикої південної частини з незайманими степами і заповідними плавнями.

43. Скіфський котел.

44. Удалині іноді видно хмарочоси і градирні промзони, хоча в такому місці починаєш сумніватися в їх існуванні.

45. Мова про «Скіфський стан» - скансен принципово іншої доби, ніж «Запорізька Січ» і на відстані 7 кілометрів південніше неї. Якась сторожка там присутня, але зачинена, а так це безлюдний парк під відкритим небом, де я все одно був не на самоті, бо якийсь мужик саме літав над тим усім на квадрокоптері.

46. Облаштування музею почалося в 2005 році. До вцілілих трьох курганів насипали ще вісім сучасних, підвезли скіфських баб та козацьких хрестів.

47. Які з курганів справжні, уже не відрізниш, якщо не знати.

48. Поруч є козацька вежа, на яку можна залізти для кращого огляду місцевості.

49. Втім, почитав табличку і подумав, що зламати хребет в останній день відпустки – не найкраща ідея.

50. Трохи осторонь курганів знаходиться лапідарій з мегалітами, бабами, жорнами і хрестами.

51. І по духу то явно найцікавіше місце парку. Щораз дивуюсь, як ці загалом примітивні баби можуть створювати стійке відчуття, що саме зараз дивляться на тебе. І так кругом, де їх розкидало по світу, від Дикого Поля до степів Киргизії.

52. І як добре в таких місцях усвідомлювати, що живеш у набагато пізнішу епоху, ніж часи, коли вони були чимось більшим, ніж артефакти старовини. Коли можна просто тицьнути в точку на смартфоні, і через кілька хвилин тебе забере «Убер», водій якого зізнається, що й гадки не мав, куди їде. І відвезе в цивілізацію, на велику землю, яку зі «Скіфського стану» теж видно, але надто вона здається далекою і неправдоподібною.

І залишиться тільки вечір у великому місті, напевно знов останній на багато років наперед. Місті такому неосяжному, що здавалось, говорити про нього можна нескінченно, та всьому є кінець. І для цієї розповіді він настає саме зараз.

53.