Подільський Китайгород та його скарби

І в цьому не надто відомому селі почну з найменш освітленої в Інтернеті його частини – урочища Окунь. Якщо хоча б для краєзнавців чи геологів Китайгород цілком знаний, то до урочища не добрались чомусь навіть більшість туристичних важковаговиків, та і всього в мережі від сили пару-трійку звітів, так що місце, можна сказати, ексклюзивне.

2. Спускатися до нього з села треба напівзабутою стежкою, іноді крізь хащі. Туди ніяк не під’їдеш на джипі з мангалом і колонками, як і в принципі на авто, тому місце непопсове, тихе й прекрасне. І поки що чисте.

3. Урочищем протікає струмок Окунь, спрямований до річки Тернави. Згори він прикритий деревами, але загалом ущелина добре читається:

4. Вдалині видно і саму Тернаву, але її зірковий час настане дещо пізніше.

5. Урочище являє собою по суті скельний каньйон з широким майже пласким дном, набагато ширшим, ніж потрібно для течії води влітку.

6. А основною його особливістю є пороги і водоспади. Ті, що видні одразу після спуску, якісь просто-таки ідеально рівні й відточені, аж не віриться, що це робота природи, а не людини. Можна припустити, що тут колись був млин, наприклад, і цей спуск рукотворний, але кому він здався в такій глушині?

7.

8. Загалом великих водоспадів два (і показані вище виступи до них не відносяться), але по руслу така частота мальовничих порогів, що зупинятись хочеться через кожні 5-10 метрів.

9. Власне, я так і робив. Не дуже вдале для цього місця ранкове освітлення вкупі з кривизною рук не дають можливості у повній мірі передати його неймовірну красу.

10.

11. А ще як тільки бачу хоча б п’ятисантиметровий водоспад, згадую, що у мого фотоапарату є режим з витримкою, і щоразу забуваю, яка вона хрінова, особливо без штативу, але на екрані фотоапарату виглядає ніби норм, а потім на екрані ноутбуку виглядає як шо за бля, і половина кадрів одразу йде в корзину, але вже не вернешся і не знімеш нормально. Та дещо можна і людям показати.

12.

13. Водоспад перший:

14. Найгарніше місце урочища.

15. Уздовж струмка на maps.me намальована стежка аж до гирла, по факту її не існує, але там цілком можна йти по руслу, стрибаючи то на один, то на інший берег струмка, тому я вирішив спробувати пройти його повністю. Заодно хвалив себе, що приїхав у кросівках, а не капцях, хоча в ідеалі там і трекінгове взуття не завадило б.

16. І навіть якщо перепади висоти трапляються аж такі, значить на якомусь березі в кущах протоптана паралельна стежка.

17. Чистота й прозорість води там вражаюча.

18.

19. А ось і другий водоспад.

20. На жаль, далі нього і русло, і береги навколо таки зробились непрохідними. Потикався я трохи на одну та другу сторону, та й побрів зрештою назад. Пізніше в інтернеті знаходив звіти мандрівників, що все ж пройшли весь відрізок (вони стартували від гирла), але їм доводилось час від часу роззуватися та йти вбрід по холодній воді.

21. Ну а тепер село. Типово для Поділля, це колишнє містечко, що мало власний замок. Від нього нічого не лишилося, а на замчищі стоїть палац Оржеховських (десь так 19 століття), від якого теж скоро нічого не лишиться.

22. Ззовні майже не видний за хащами, всередині – треш та дестрой. Близько до палацу мало бути єврейське окописько, яке я в зелені не зміг знайти.

23. Але вид собі з вікон ті пани знали який підібрати.

24. Трохи далі замчища Тернава повертається до села взагалі фантастичним меандром.

25. …якщо вибрати правильний ракурс. А так ось він, бекстейдж українських красот.

26. Через дорогу від палацу є костьол (1772-75), якому пощастило не припиняти служби навіть у радянські часи. Масивна його споруда, очевидно, також входила в систему замкових укріплень.

27.

28. Вдалося навіть зазирнути всередину.

29. На відміну від костьолу, сільській церкві не пощастило, і вона не пережила 20 століття. Замість неї уже в наш час звели просту сучасну.

30. Ну а фактично вся протилежна сторона вулиці є природним оглядовим майданчиком. Річка за течією:

31. І проти, а тут уже видно Китайгородське відслонення, в народі Стінка.

32. «Стінка» має площу 60 га і це єдиний в Європі повний розріз силурійських відкладів, геологічний еталон відслонення третього і четвертого періоду палеозойської ери. Ну тобто це саме для спеців унікальне й особливе місце, а для мене більше, вау, яка скелька

33. Також село виділяється інформаційними стендами. Ще б не срали самі собі під ноги.

34. Понад Стінкою проходить вузький кряж, затиснений у закрученому руслі Тернави.

35. Погляд у протилежну сторону:

36. Річка зблизька. Так-то вона маленька й коротка (62 км), але в нижній течії піднялась за рахунок Дністровського водосховища, у яке впадає.

37. Якийсь відокремлений останець.

38.

39. Знизу, до речі, на Стінку зблизька не подивишся, вона відділена від берегу рядом дерев, так що спускатися до річки необов’язково. Хоча там і гарно.

40.

41. Пишуть, на відслоненні можна знайти трилобітів чи хоча б їх відбитки, але й близько нічого такого не побачив.

42. Тож знову нагору. Вертикальних метрів того дня намотав досить пристойно.

43.

44. Залишалось зовсім мало часу пробігти на протилежний край села.

45. До Піднебесної його назва, звісно, ніякого відношення не має. Як і решта Китайгородів, цей найпевніше був огородженим «китаєм», попросту стіною. Але свою топоніміку тут обіграли з гумором:

46. На виїзді з села обабіч дороги розкинулись великі старі кладовища. Справа – католицьке:

47.

Зліва – православне, яке я знімав уже через паркан, виглядаючи маршрутку, що от-от мала вилізти з села. Транспорт сюди зазирає рідко і для мене незручно. Шести годин було б забагато і так не встигав на свій автобус до Вінниці, а трьох виявилось мало, кінцівку фактично бігав з язиком на плечі, не маючи змоги отримати задоволення від навколишніх красот. Про те, щоб тут колись з’явився готель, а з ним можливість зустріти схід чи захід сонця над Тернавою, можна навіть не мріяти. Сумарно незадоволення нашою туристичною логістикою колись перевалить за критичну лінію, і я просто пошлю це все нахрін.

48. Крім того, на некрополях я не знайшов і упустив найцікавішу ділянку, де досі збереглися унікальні 7-конечні хрести 18 століття. У зв’язку з цим якось бажано було б навчити себе не просто ставити точки на карті, суть яких до поїздки я встигаю забути, а й робити до них коментарі. Щоб відчуття недомовленості після поїздки не переважало позитивні враження від побаченого, як це сталося з Китайгородом.