Запоріжжя, ч. 1. Земля пацифістів

2. Правда, спочатку хотів зіскочити з основної теми і збігав на дитячу залізницю, яка там же по сусідству (найдовша в Україні, між іншим), але ворота її парку виявились зачинені, бо карантин. Влітку. Парк. Зручно, чо.

3. Тому заодно хотів би ненав’язливо нагадати, що вважаю «Укрзалізницю» одним із основних виблядків періоду пандемії нарівні з іншими «велюрами». Користуючись нагодою, вони не тільки загубили з розкладу невигідні для себе поїзди та електрички, а й намагаються взагалі знищити дитячі та вузькоколійні залізниці.

4. Тому з рейкового транспорту пощастило подивитись тільки трамвайчики, що з-під вокзалу виїжджають на довжелезний Соборний проспект, котрий тягнеться ледь не через усе місто.

Меноніти – протестантська течія, що виникла в 1530-ті роки в Голландії, назву отримала на честь свого основоположника Менно Сімонса. З-поміж інших особливостей цієї конфесії варто виділити пацифізм, а в Європі тих часів це був не надто популярний світогляд, м’яко кажучи. Замкнені общини менонітів легко знімалися на нове місце, коли їх щось не влаштовувало. Недивно, що в кінці 18 ст. вони з’явилися і на колишньому Дикому Полі, особливо зважаючи на той факт, що їм тут обіцяли терпимість до їх віри та звільнення від військової повинності.

5. Колонія в районі нинішнього вокзалу звалась Шенвізе. Ідучи по тому ж Соборному проспекту, важко не помітити добротні будинки, надійно закладені голландськими чи німецькими протестантами. Не всі, звісно. Дехто Мінаєв, для якого звели цей прибутковий дім у 1900-05 роках, явно до них не відносився.

6. Меноніти одними з перших в імперії взялись за машинобудування, зокрема виготовлення всяких сільськогосподарських механізмів. На Шенвізе виросло одразу декілька заводів, об’єднаних у 1923 р. під загальною вивіскою «Комунар», а згодом – ЗАЗ, той самий, що виготовляв легендарні «Запорожці». Цей цех вважається найстарішим з нині існуючих:

7. Спотворена до невпізнання заводська контора, більше схожа на будівлю радянських часів.

8. А от будинок культури АвтоЗАЗу таки радянський (1925), але його архітектором був меноніт.

9. Звернув на вулицю Серікова, назустріч пролетіла ціла колона байкерів.

10. На цій вулиці знаходиться чи не найгарніший будинок колишньої колонії, особняк Коопа (1907), нині тубдиспансер.

11.

12. За особняком видніється вражаючої величини елеватор, за яким захований не менш вражаючий паровий млин Нібура, проходу до якого я не знайшов.

13. Мурал з патріотичним нахилом та дуже пристойне з виду таймкафе загалом не дуже вписуються в атмосферу району.

14.

15. На Шенвізе має бути ще кілька старих особнячків, які я не шукав, бо хотів спрямувати більше часу на другу колонію. А їхати до неї треба було на абсолютно протилежний край міста. По дорозі заодно закинув речі в готель і сфоткав не пам’ятаю де гвинтокрил, що до теми не відноситься, та йой, най буде.

Дорога моя пролягала на Верхню Хортицю. Цим словом названий не тільки легендарний острів, а й три маленькі річки, що впадають у Дніпро з правого берегу, вони ж дали назви і трьом селам. Нижня і просто Хортиця залишились селами у Запорізькому районі, Верхня увійшла до складу міста. Це одне з перших менонітських селищ на цих землях, найбільш вціліла до наших днів його частина носила назву Розенталь. І це привід згадати, що німецька топоніміка винищувалось совками з не меншою ненавистю, ніж кримськотатарська.

16. Підійшов до першого відміченого у навігаторі старовинного будинку, і довго не міг зрозуміти де він, аж поки не роздивився його надійно схованим за пластиковим гівном. Якщо думки й побажання можуть матеріалізуватись, ініціатори цієї чудо-реконструкції того вечора мали добру срачку.

17. У цьому плані інші будинки виглядають краще. Колишня управа Хортицької волості:

18. Навіть покинуті будинки виглядають краще, ніж оте.

19. Іще один випадок перебудови до невпізнання. БК епохи хрущовок? Ні, кірха 1835 року:

20. Вулиця Істоміна:

21.

22. Особливо виділяється школа №81, колишня гімназія для дівчат (1904). І без перебільшення, це одна з найгарніших споруд Запоріжжя.

23.

24. Навіть проти сонця.

25. З протилежної сторони:

26. Через дорогу від неї по вулиці Розенталь – більш скромна, але й старіша (1842) школа для хлопчиків.

27.

28. Неймовірно сильний пам’ятник депортованим та репресованим менонітам. Були люди – залишились тільки тіні… Заможним бюргерам дісталося ще під час жовтневого перевороту, тоді ж почались перші депортації. Частина повернулася в Німеччину в 1930-х (хоча там теж недобрі діла тоді творились), а в Другу Світову всі німці автоматично зробились ворогами і вирушили у напрямку Сибіру, і кого цікавило, що конкретно ці в принципі не приймають війну… Нині в Україні всього три менонітські общини, дві із яких у Запорізькій області.

29. Другий корпус школи №81 – учительська семінарія (1913), себто педагогічне училище по-нашому. Модерн у архітектурі німці теж уміли.

30.

31. «Замок Вальмана» з флігелем (справа):

32.

33.

34. Там ще й вітражі збереглися.

35. Від нього пішов до лікарні, а назустріч – досить велелюдна екскурсія. Що й не дивно, район-то дійсно цікавий. Гід якраз скаржився на нехороших людей, що спаскудили один із корпусів рожевою фарбою. Підозрюю, коли він бачить пластикову «реконструкцію» адвоката з кадру №16, у нього має починатись епілептичний припадок.

36. Інші корпуси лікарні:

37.

38. Із одного з бічних провулків раптом відкривається вид на далекі хмарочоси, які тут здаються гостями з іншої реальності.

39. Далі по тій же вулиці є ще пару з виду менонітських будинків, але за високими парканами й під охороною злих псів.

40. А кожне друге діставання фотоапарату викликало все більше цікавості місцевої еліти, та й час уже був вечірній, тому скоро зовсім перестав його чіпати.

41. Околиці робились все більш маргінальними з виду, аж тут поворот вліво, вправо, і я потрапляю у зовсім інший світ.

42.

43. Це скверик, що сформувався навколо віковічного дубу. Вікімапія пише, 350-літнього, та інші джерела дають йому 700-900 років. Гігант із обхватом стовбура більше 6 метрів і висотою 36, але вже мертвий. Зачахнув він у 90-х, ще й блискавка якось влучила, хоча мінімум до 2011 року мав ще одну живу гілочку. Є в цьому всьому щось символічне.

44.

45. Сквер навколо нього – прямо-таки український культурний центр, і його інтелігентні відвідувачі у вигляді здебільшого пенсіонерів з онучатами різко контрастували з публікою околичних вулиць.

46. Само собою, таке древнє дерево не могло не обрости легендами щодо подій, які відбувалися начебто саме під ним. Зокрема, що конкретно під його кроною запорожці писали того самого листа турецькому султану.

47. З іншої сторони скверу – сучасна церква із подвійною присвятою, Покрови Пресвятої Богородиці та Рівноапостольної Ніни. Її сміливо можна було б назвати красивою, якби не отой МАФ спереду.

48. А ще там є кам’яні баби, як же без них на Дикому Полі. Та детальніше поговорити про них буде інший привід.