Закордон під час чуми

Із незвично пустого Борисполя якісь дві години льоту до звично переповненого й ідіотського Нового аеропорту Стамбулу. Із процедур з’явилося лише носіння масок та 2-3 вимірювання температури сумарно на обидва перельоти. Часу загалом все забирає так само, у літаку додатково треба було заповнити просту анкету (чи не намагаюсь я раптом прорватись через кордон з температурою 40, після того як цілувався взасос з підтвердженими хворими?) і потім віддати її прикордоннику. Зате, здається, це був перший раз, коли власне при проходженні паспортного контролю мені бахнули штамп без жодного питання.

Під час перельоту тільки додалось роботи стюардесам, які ходять по кругу і просять всіх натягнути маски на носи, бо потім ці маски майже у всіх одразу знову спадають вниз чомусь. Перельоти взагалі очевидно в рази безпечніші, ніж проїзд у маршрутці з вашого спальника на роботу, а їх масове скасування із закриттям кордонів уже зараз виглядає кричущою помилкою, від якої було більше шкоди, як моментальної (створити черги і натовпи), так і економічної, у більш віддаленій перспективі. Звісно ж, вголос цього жодна влада не визнає, бо вдячний зголоднілий нарід за таке і підвісити може.

У цьому все ще досі неконтрольованому хаосі Туреччина й турки виявились чи не найбільш адекватними, і людям дають можливість відпочити, і собі грошей заробити. За місяці відкритих кордонів кількість нових хворих за день збільшилась приблизно на ніхрена. Правда, якраз перед моєю відпусткою в країні посилили карантинні обмеження, і формально тепер у масці потрібно бути скрізь, крім власного житла, включаючи пляжі. По факту ідіотизм законів компенсується вільністю їх трактування, і кількість людей у намордниках відчутно зменшується від великих міст до провінції і від консервативних до курортних районів, аж до абсолютного нуля на тих же пляжах. Ну і багато хто носить маску як у нас, десь в області обличчя вона присутня, формально все ок.

Принагідно хочу нагадати, що шматок ганчірки на їбальнику безсимптомних носіїв здорових людей ніяк нікого не захистить. Так як вони не чхають і не кашляють, то і вірусу практично не розповсюджують. Винятком можуть стати ті, хто багато й гучно говорить, але від них варто триматися подалі і без всяких епідемій. Дивно, що першими до цього дійшли естонці та бельгійці, в той час поки переважна більшість продовжує творити масовий ідіотизм та видимість активної діяльності. Дожити до просвіту в цьому єбанаріумі хотілося б, хоч це буде й непросто, бо зараза є, і поки вона далека від послаблення й переходу в розряд сезонних інфекцій (ви ж не чекаєте досі чудодійної вакцини, яка все одним махом вирішить, ну хоч ви, правда?..). Особливо буде непросто в умовах країни, керованої чудесним сплавом блазнів і покидьків, які повністю просрали місяці неадекватно жорсткого карантину замість підготовки лікарень і персоналу, а також інформаційну політику щодо вірусу. Ну зате хоч посміємося.

Але це мене понесло, а тут все ж трохи про Туреччину. Досі я в ній не був, як не дивно, тому навіть у коронавірусний рік зміг збільшити кількість відвіданих іноземних країн до 19. Як і не були по-справжньому більшість із тих, хто ганяє сюди на all inclusive. Адже насправді тупо кваситись на березі басейну в країні, котра один зі світових лідерів за кількістю пам’яток ЮНЕСКО та просто неймовірних природних місць.

Особняком від усіх варто виділити Стамбул. Не столиця, але найбільше місто, мегаполіс світового масштабу, що стоїть на двох континентах та на березі двох морів, байдужим він не залишить нікого.

І сумарні враження все одно будуть суперечливі. Безумовно, це одне з найцікавіших міст, що я бачив, і гуляти тут круто, але жити постійно в такому чєловєйніку - не дай Бог.

Куди більш затишно виглядають невеликі історичні містечка, як от Шафранболу.

Але краще все ж у Туреччині на природних локаціях. Я й сам собі не здивувався, коли за один рік додав у колекцію побаченого третє рожеве озеро.

І це не єдиний колір води місцевих водойм, що може винести мозок.

Або піднятися й зазирнути у жерло згаслого вулкану? Також не проблема.

І навіть відносно попсова Каппадокія чіпляє, коли бачиш її вперше, особливо якщо робити це із кошика повітряної кулі.

Але загалом це все одно мізерна частинка усього, що можна відвідати в цій країні, тому навіть при актуальному стані відкритості кордонів можна було би просто ганяти в неї пару раз на рік, щораз відкриваючи щось нове. Особливо смачним нині виглядає небезпечний плід у вигляді східної Туреччини, де ніби й все спокійно, але поруч курди, Сирія та Ірак. Арарат, Румкале, Ані, Мардін, озеро Ван - слова, які недавно нічого не значили чи були взагалі невідомими, тепер можуть цілком виглядати як жадана мрія, котру варто втілити у найближчі роки.

Літав туди я не сам, а з Friendly travel від @mv.vito. До цього наживо з ним не стикався, а тільки на літо пробував записатись у подорож на Фарери, яка із зрозумілих причин не відбулася. Зміст поїздки та рівень організації більш ніж виправдали мої очікування, тому сміливо рекомендую. Як і порадувала група вцілому, аж скучаю за деякими з них, чого зі мною зазвичай не трапляється.

Писати детальніше про Туреччину якщо і буду, то нескоро. Хоча зараз виглядає, що нас згодом знову наглухо закриють, як навесні (на щось адекватніше вони не здатні), і часу на це побільшає, але не факт, що буде настрій. Як відомо, чим крутішою була відпустка, тим важче повертатися з неї до рутини, особливо до рутини зразка цього року. Знову ж таки, треба просто вижити, бо хотілося б за осінь закрити ще пару гештальтів по Україні, і при цьому не виграти коронавірусну лотерею. Та схоже, ситуація, коли марно щось передбачати далі як на кілька днів наперед, з нами буде ще дуже довгий час.