Павлоград – ворота західного Донбасу

2. Одразу тікаю подалі від автовокзально-базарного шуму. Типова приватна забудова з затишними дерев’яними віконницями:

3. Особняк інженера Фетісова по вул. Горького (не впевнений на всі сто, що це саме він, але решта навкруги – геть звичайні хатки):

4. Скульптури біля лікарні №1, Пирогов та мати з немовлям.

5.

6. А цей суровий мечоносець відкриває Алею Слави понад вулицею Центральною.

7. Поруч стенди, присвяченим літераторам Павлограду та району.

8. Швейна фабрика по вул. Шевченка – не тільки пам’ятка архітектури, а й берегиня соціалістичної мозаїки:

9. Наступний за нею будинок:

10. Собор Спасо-Нерукотворного образу (1899). Величний, незважаючи на силікатну прибудову (підозрюю, що радянську, та хтозна).

11. Зведений кошлом купця Голубицького, про що двічі згадано на стінах храму, та й стоїть він у провулку Голубицького також.

12.

13. Вертаюсь на Шевченка.

14. Її парна сторона в західному напрямку прямо-таки аристократична. Навіть скромний похилений будиночок намагається виглядати гідно, притулившись до міцнішого БТІ.

15. Конструктивізм також присутній – по вул. Соборній, зараз підписаний як флюорографічний кабінет.

16. І… не знаю що:

17. Сторічні адмінбудівлі на Соборній:

18. На перетині її з Центральною є гігантська Соборна-таки площа, по-совковому гола й безглузда. Навіть немаленький головпоштамт, історично міська управа, губиться на її фоні.

19.

20. На південній стороні стоять обов’язкові останнім часом букви, які я і на титульний кадр виніс. І хоч десь їм знайшли практичне застосування:

21. Чоловіча гімназія (кінець 19 ст.):

22. Що чудово, місто дуже зелене, але й деякі будівлі із-за цього можна сфотографувати тільки якось так:

23. Реставрація дореволюційного будинку по вул. Харківській.

24. Це десь там же поруч:

25. Особняк Герлейбова з модерним віконцем.

26. Прибутковий дім:

27. Табличка гарна, але такої вулиці в Павлограді вже не існує.

28. Особняк офіцера Педана (це знов Соборна):

29. Дядько з кравчучкою на фото вище помітив інтуриста, впав на вуха. За його словами, у важкі повоєнні роки в особняку тулилась школа, у якій він учився (ну я його й «прихопив» потім у кадр, щоб не забути). А майже навпроти у ще простішому будиночку була школа початкова:

30. Дім з Амаро Кхер Млин Венгеровського, у якому зараз миряться декілька організацій, включаючи ромський громадський центр Амаро Кхер. А що, мені назва сподобалася.

31. Міський театр ім. Б. Захави. Красунчик:

32. З головного фасаду ніби маленький, але все залежить, під яким кутом подивитися.

33. Також цікавий у деталях:

34.

35. Будинок земської управи, вул. Ганни Світличної:

36. По ходу діла в історичну забудову вписуються сталінки.

37. І зайве нагадування, що ми в шахтарському краї (так-то шахти за межами міста).

38. Вище податкове училище імені Олександра ІІ:

39. Досить близько одна до одної розташовані одразу дві жіночі гімназії. У першій зараз Палац творчості дітей та юнацтва, у другій – РАЦС.

40.

41. Ліхтар також примітний.

42. Ресторан льотчиків / будинок культури:

43. Прикрашений старими фотографіями Павлограда над дверима.

44. Ряд історичних пам’яток знаходиться поза центром міста, у північному напрямку. По вул. Робочій сховався костьол архангела Михаїла (1896), до антуражу додався абориген під незначним градусом, що втикав на вулиці. У той момент я був готовий на що завгодно посперечатися, що появу туриста він не пропустить мовчки.

«Та шо ж ви його сьогодні всі фотографуєте!» - вигукнув мужик, побачивши у мене фотоапарат. Отакої, виявляється, того дня я не один вивчав павлоградські цікавинки…

45. Ще північніше знаходимо велике кладовище, приписане до вулиці Шутя (не знаю, хто такий Шуть, але сумарно то звучить не дуже). Тут виділяється «румунська» каплиця середини 19 ст., оточена старими надгробками.

46.

47.

48. Так само поруч з кладовищем, хоч і відділена стіною, є церква Успіння 1896 року.

49. Проглядаючи списки пам’яток перед поїздкою, був певен, що вона дерев’яна, дуже вже кольори характерні. Але насправді цегляна.

До вулиці Харківської прилягає комплекс казарм Керч-Єнікальського полку. За часів СРСР це була військова частина 73903, а зараз вона розформована і можна ходити територією.

50. Одну з казарм перетворили на церкву:

51.

52. В сусідню поступово вставляють нові вікна, є дах, отже вона житиме, хоч і в якійсь новій якості. Десь поруч має бути ще пару схожих казарм, та погода очевидно зіпсувалася, тому не став витрачати час на їх пошук.

53. Узагалі дощ обіцяли на весь день, та небесна канцелярія мене милувала, залишивши його на вечір. Уже з початком зливи дійшов до вокзалу станції Павлоград-1, не з транспортною метою, а тому що він тут уцілів автентичний-історичний. Залізницею звідси куди простіше дістатися Харківської чи Донецької області, ніж у Дніпро.

Від вокзалу до центру ходять міські маршрутки, що позбавило необхідності чалапати назад під дощем. Окрім переліченого вище, у Павлограді по ідеї ще можна глянути набережну та річку, але погода, втома та настання темряви цьому не сприяли. Тому просто дочікувався свого автобуса, дегустуючи каву в закладах середмістя. Втім, думаю, я і так з цим містом непогано встиг подружитися.