Південне Поділля на півночі Одещини, ч. 1. Балта

До Балти, хоч вона і недалеко від Вінниці, під ранок можна дістатись лише з двома пересадками. Спочатку доїхав поїздом до Подільська, який поки по старинці всі називають Котовськ. Вокзал у Подільську-Котовську величезний, є кімнати відпочинку, де можна докуняти до ранку. Тільки найти їх розпорядника посеред ночі – справжній квест.

Ну а вже звідти першою ранковою електричкою до Помічної добрався до станції Балта. Але і це ще не все, бо станція знаходиться за 6 км від міста, у селі Білине.

Залізниця Одеса – Балта з’явилась першою на території сучасної України, ще у 1865 році. Проте її не ризикнули прокладати у болотистій долині річки Кодима, де і знаходиться місто. Скоро до вокзалу зробили й дорогу (вона спочатку була навіть платною), але шість кілометрів є шість кілометрів.

Всупереч очікуванням, Балта не розбудувалась убік вокзалу і перестала рости взагалі. Так один з крупних повітових та торгових центрів залишився поза великими шляхами й увійшов у стан стагнації. Зараз у місті менше мешканців, ніж у 1897 році.

Хоча від Подільська до Білиного усього нічого, електричка все одно змогла добряче запізнитись, і черговий автобус уже поїхав. Поки чекав наступного, пройшовся селом. Так виглядає їх церква:

У Балті вискочив на першій же зупинці на південній околиці. Соняшниковий мінімалізм:

А невдовзі побачимо і першу пам’ятку, церкву св. Миколая при кладовищі. Капличка кінця 19 ст. була розширена під церкву у повоєнні роки, коли у місті закрили собор та монастир. Вишукана вівтарна частина контрастує з примітивною прибудовою.

Від Білиного у центр міста веде вулиця Уварова. За кладовищем і на підході до найближчої АЗС із неї відкривається чудова панорама міста, де найбільше виділяється Успенський собор та пожежна каланча.

А далі ми потрапляємо в зону збереженої історичної забудови, якої виявилось набагато більше, ніж я очікував. Зокрема виділяється комплекс споруд монастиря св. Феодосія, позолочена церква якого звідусіль оточена колоритними старими будинками.

На вулиці Садовій – колишній пологовий будинок у процесі реставрації. І ніби й непогано має вийти.

Вертаємось на Уварова, де ще купа всього:

Вінчає то все історичний музей. Всередині ніби й нічого надзвичайного, але похвально, що він працює у неділю.

Звернув у провулки, шукати старообрядницьку церкву. Хатки тут зовсім іншого виду, прямо-таки мазанки.

А ось і церква:

За нею починається розлога долина Кодими. Сама річка зараз більше схожа на струмок, і ніщо вже не нагадує, що вона була судноплавною та здатною підтопити залізницю.

Звідси також видно собор; збудований на одній з найвищих точок міста, він є невідступним орієнтиром протягом майже всієї прогулянки.

А на протилежну сторону – церква на кладовищі (зліва) і якийсь новий храм, до якого я так і не дійшов.

І просто запізнілий місяць:

Вертаємось дивитись місто. Вулиця Любомирська:

Вулиця отримала назву від прізвища польських князів, що свого часу володіли Балтою і залишили польський слід у її поліетнічній історії. Польська спадщина зосереджена північніше центру, де колись був замок.

Костьол 18 ст. католикам повернули у 1993 році. Не скажу, коли з’явився передбанник, за радянського панування чи уже після повернення католиків, але бароковий фасад храму він зіпсував.

Поруч – пожежна частина з каланчею 1925 року. Її також видно з багатьох точок і вона є одним із символів міста.

Палац Любомирських перетворився на педагогічне училище, і на перший погляд це уже звичайна стандартна коробка. І тільки дивом збережений один з ґанків з дерев’яними дверима видає його аристократичне минуле.

Стан пам’яток трапляється всякий, звісно. Мешканцям оцього я б з упевненістю дав медаль «Рагулі-2018».

Вони й замість автентичних дверей умудрились втулити китайське гівнишко.

Навпроти цього страшка майже не видно за деревами корпус інтернату №1, історично гімназії. А ще свого часу тут засідав ЦВК Молдаської АРСР. Існувало колись і таке дивне державне утворення, і з 1925 до 1928 р. Балта була його столицею.

Якраз за цим корпусом знаходиться той самий собор, і саме з двору інтернату його найкраще оглядати, бо зблизька він просто не влізе в кадр. У двір можна було зайти вільно і дітлашня з верхніх поверхів махала мені руками й корчила гримаси. Ну а сам собор прекрасний, як не крути.

І ніби на тому основна частина програми була виконана, але Балта не переставала чимось дивувати. Вулиця Ломоносова:

Вулиця Вишнева (але табличка на будинку також показує дві попередні історичні назви):

Зрештою вертаюсь на Любомирську, тільки уже в район центральної площі. Ця ж частина міста найгарніша. Середня школа №1 у корпусі 1912 року:

Потопаюче в зелені дитяче відділення лікарні:

Міграційна служба:

Вона ж з тилу куди менш презентабельна але так само очевидно архаїчна:

Телеграф (19 ст.):

І просто далі, убік центру…

І зрештою, головна площа. Позаду мене цілком стандартна коробка міської ради, зате попереду її обрамляють будинки кінця позаминулого століття.

Гостинний двір на перехресті Любомирської та Уварова:

Застигла осторонь залізниці Балта перестала зростати більше 100 років тому. З тих пір, складається враження, місцями тут дійсно зупинився час. Це місто виявилось набагато цікавішим і крутішим, ніж я думав, з його прекрасною історичною атмосферою старих вуличок, самодостатністю на віддалі від великих міст та приємними людьми.

Іще декілька фотознімків загадкової та колоритної Балти: