Корабель Сидорової кози

Щоб таки потрапити сюди, я орієнтувався на автобус Тернопіль – Чортків, який раз на день ходить складним маршрутом через Гусятин та Сидорів. У село він прибуває в 13:15, а назад на Гусятин та Тернопіль підбирає людей в 15:45 – цього часу більш ніж достатньо, щоб побачити все цікаве.

Того дня якраз бігали і приміські автобуси (хоча День Незалежності, але п’ятниця), але конкретно сидорівський так і не вийшов на жоден свій рейс. Ну й їжака йому в дупу, обійдемось і так.

По прибутті одразу пішов шукати видів із південної сторони – по паралельній до річки вулиці. У якийсь момент хати на ній розступаються і відкривається панорама усього цікавого, що є в Сидорові: замок та два храми.

Замок орієнтовно збудували у 1640-х роках за наказом коронного гетьмана Марцина Калиновського, але є припущення, що він існував і раніше.

Твердиня займає далеко не найвищий пагорб на місцевості, але підступ до неї був ускладнений річковою долиною та болотами навколо.

Саме збоку краще видно, яка вона колись була масштабна. Ну а формою відтворювала пагорб у меандрі річки Суходіл, на якій і розташовується. Таки корабель.

Розтягувати фортецю на будматеріали почали ще в кінці 19 ст. Формально вона була у приватній власності до 1939 року (у родини Пайгертів), але вони жили осторонь і не приділяли їй уваги. Другий виток руйнації прийшовся на повоєнні роки, коли частину веж і стін пустили на бруківку. Все-таки вітчизняні комуністи – найдебільніші з-поміж усіх комуністів. Поки у сусідніх Польщі та Словаччині замки відновлювали, у нас переважно їх добивали.

Зараз він навіть не включений до складу заповіднику «Замки Тернопілля», що мінімізує і без того невеликі шанси на його порятунок.

Щоб зайти з цього боку, довелося трохи замочити ноги, але літнього дня то зовсім не біда.

Заодно стає зрозуміло, чому я так і не побачив гусей у Гусятині – ось же вони всі А навколо зелено й гарно.

Направляємось до брами.

Камінці з неї потроху осипаються, і хтось приладнав сітку, щоб не падали на голову неуважним туристам. У такій глушині подібна турбота виглядає особливо мило.

Стан руйнації різний – де є майже цілі стіни та вежі, де про них нагадують лише вали.

«Носова», північно-західна частина збережена найкраще.

Вінчає її масивна двоярусна вежа, дозорна та оборонна водночас.

Там досі багато приміщень, підземних і не дуже, але тримається все на чесному слові.

Ще пару видів із сидорівськими храмами на фоні:

Найпопулярніший ракурс, на «ніс» корабля, був якраз проти сонця.

Звідусіль замок оточують поля й городи, а в мішках – свіжозібрана картопля. Наближалась осінь…

Ну і тепер подивимось храми зблизька. Аскетична з виду церква Різдва Пресвятої Богородиці 1812 року. За переказами, під час Другої Світової селяни заховали її дзвін так добре, що й досі ніхто не знайшов.

Ідемо до костьолу. По селу є вказівники, що також приємна несподіванка.

Костьол (Благовіщення Пресвятої Діви Марії, 1741) нагадав аналогічну споруду у Личківцях, у яких я був перед цим: масштабний і занедбаний. Але тут все ж стан краще: є дах, двері зачинені. На великі свята проводяться служби.

А як я сфоткав цю скульптуру всередині, не пам’ятаю, певно, через якусь шпарину.

Із землі цього толком не побачиш, а по супутниковому знімку видно, що у плані архітектор намагався дати храму обриси гербу Калиновських.

Руїна поруч – усе, що залишилось від кляштору домініканців.

Скульптури:

Недалеко від автобусної зупинки знаходиться старе сидорівське кладовище, із характерними склепами та хрестами.

З-поміж інших виділяється великий гробівець Пайгертів – останніх власників замку.