Там, де колись були замки

Замок дійсно був, ще у 19 ст. перебудований у псевдоготичний палац. У 1944 році його зруйнувало прямим потраплянням бомби, а після війни із замкового каменю виклали дорогу на Теребовлю. В наші дні у величезному і дуже захаращеному парку ще можна знайти склепіння пивниці – усе, що від нього лишилось.

І тут, уже на старті мандрівки, Гримайлів для мене помер, а думка про його мешканців упала нижче плінтуса. Хай і невелика руїна, але за що її так? Це ж не одна людина наносила і не за один раз.

Десь тут же в парку є пам’ятник Івану Пулюю – уродженцю містечка, який першим відкрив Х-промені. Але запатентував їх швидше Вільгельм Рентген. Улітку в хащах пам’ятник не розгледіти. Видно, що геніального земляка пам’ятають і поважають…

Трохи південніше парку є оборонна синагога – найстаріша пам’ятка селища, 17 ст. Вона також перебуває в поганому стані, з давно обваленим дахом, але стіни поки тримаються.

Був тут і грандіозний костьол, знесений чи то в 60-ті, чи в 80-ті роки минулого століття. І є схожа на костьол Покровська церква 1806 року.

Фасад прикрашений п’ятьма скульптурами.

Заслуговує уваги також стовп під фігурою Діви Марії у дворику церкви.

Гримайлівські двері:

Автобусний рух дуже жвавий.

Далі їдемо у Личківці. Їх я запримітив ще в травні, по дорозі в Гусятин. На найвищому, Замковому пагорбі села височіє грандіозна руїна костьолу, але це не єдине цікаве, що тут є.

Друга домінанта Личківців – палац пана Темельмана початку 20 ст, що стоїть на узвишші за 500 метрів від костьолу.

У радянські часи з палацу зробили лікарню, а за Незалежності його викупив місцевий підприємець і відбудував собі під житло. При чому відбудував з максимальним дотриманням початкового вигляду. Навіть наймав місцеву молодь, щоб відмила автентичну черепицю, якою нині вкритий дах.

Але разом з тим навколо виріс високий паркан з воротами, так що роздивитись палац непросто.

Із південної сторони паркан не суцільний і крізь бур’яни можна пройти на подвір’я та глянути на палац з тилу. А може, варто було просто постукати у ворота і попросити подивитись?

Та ні, маячня якась.

Тепер вертаємось на замковий пагорб. Фактично замок у Личківцях був більше резиденцією власників. Він утратив оборонне значення і почав розбиратись ще на початку 18 ст.

Залишився тільки напівкруглий фрагмент стіни, який нині отримав друге життя у виді каплиці.

Обабіч неї – два старі монументи із звучними назвами. Перший, «пам’ятник зі щелепою», на честь Міхала Заборовського (із роду, що певний час володів селом).

Другий називається «Тіням померлих душ» і зведений у пам’ять про загиблих від епідемії холери 1830-31 рр. мешканців Личківців. От тільки обезголовлена його тушка давно стоїть під постаментом.

Ну а далі той самий величезний костьол. Пам’ятку 1706-08 років у радянські часи пристосували під господарські потреби, а зараз вона просто вмирає.

Але багатий декор фасаду досі тримається:

Чого тут тільки не намішано, і всевидяче око, і старослов’янські символи.

Всередині – жах. Дах обвалився ще років 10 тому.

Навіть Білорусь тут засвітилась (над аркою).

Старий будинок біля костьолу:

Ще далі є невелика мурована церква св. Миколая (1850):

Самі по собі Личківці рельєфні і на диво мальовничі. Дуже звучні імена їх річок: у межах села Тайна впадає в Гнилу.