Баутцен – місто-казка, про яке ви не чули

І оці вулички, вони ніби постали тут саме з моєї уяви про те, якими мають бути у цій країні:

Іще одна особливість Баутцена, що місто цілком слов’янське і є неформальною столицею лужицьких сербів, або сорбів, або просто лужичан.

Із своїми балканськими тезками вони розійшлись у різних напрямках дуже давно, і фактично не мають нічого спільного, крім назви. У свою чергу лужичани поділяються на верхніх та нижніх, це також два окремих народи з досить різними мовами (можна, наприклад, порівняти за перекладами «Заповіту» Шевченка, який є у відповідних статтях української Вікіпедії).

Баутцен та околиці – земля конкретно верхніх лужичан, і в слов’янському варіанті зветься Будишин. За ледь не тисячоліття перебування у складі різних німецьких держав, сорби змогли зберегти свою ідентичність та мову. В основному до них ставились лояльно, хоча були і темні часи, як нацистський, коли їх оголосили німцями (добре, що не євреями). Зараз верхніх лужичан усього 40 тис. чоловік.

Іще одна річ, яку тут не можна обійти – верхньолужицька мова, яка хоч і західно-слов’янська, на диво зрозуміла для українців. Порозумітись із лужичанами можна й на слух (якщо їх уміти знайти серед німців, звісно:) ми знайшли наглядача у сербському музеї Баутцена-Будишина), а читати взагалі просто. Правда, я так і не знайшов там на місці великих текстів, на безриб’ї прийнявши чеську мову за верхньолужицьку, але от вказівники скрізь продубльовано.

Ну і на завершення нашої спорідненості, їх жовто-синій прапор:

Далі дивимось місто. Історичний центр знаходиться в меандрі річки Шпрее, від неї ж і маса видових точок.

Старий млин, з німецькою ретельністю доведений до зразково-показового стану:

Одна з найкращих панорам центру відкривається якраз із протилежного берега річки, із пагорба на північний захід від нього:

Оборонні мури та вежі:

Над будинками піднімається замок Ортенбург:

На самому пагорбі – старе кладовище та кірха.

По мірі проходження над річкою змінюються і ракурси.

А це всього-то водонапірна вежа, наприклад:

Не знаю, наскільки комфортне це місто для життя, але просто від можливості бачити це все щодня, здається, можна бути щасливим.

За вежею виглядає дзвіниця кірхи святого Михаїла:

Башта із темним верхом також водонапірна.

Завертаємо углиб вуличок, а там чортівня якась

Це знімав десь поблизу Сербського музею (але то не він сам):

Кафедральний собор святого Павла, також лютеранський храм. Збудований аж в 1213-21 роках!

Ратуша на площі Головний Ринок:

Годинників на ній три штуки, щоб навєрняка

Забудова Ринку:

«Падаюча» вежа:

А по вуличці у її напрямку награвав цілий циганський оркестр. Потім дітлашня бігала, вимагала за це гроші у туристів; цигани скрізь однакові.

Іще однією чудовою видовою точкою є міст Шпреебрюкен, із якого відкривається бомбезна панорама міських укріплень та видно шпилі домінант площі Ринок.

Погляд у протилежну сторону. Там теж є якісь башти та стіни. Узагалі такі масштаби міської фортифікації у річковому завитку так чи інакше нагадують про наш Кам’янець-Подільський.

І ще трохи чарівного Баутцена. Їх будинки:

Місцевий колорит:

Їх авто:

Сучасна архітектура:

І заслужений релакс. Поки німецьке пиво, із тих, що я пробував, за смаком явно поза конкуренцією.