Чернігів. Повернення на північ

Серце Чернігова – Красна площа (нічого комуністичного; назва походить від давньоруського «краснА» – красива. А от у часи СРСР називалась Куйбишева). Цікава і її забудова, хоча переважно радянська. Театр 1958 року:

Губернська земська управа (1814), нині облрада:

Будинки-близнюки 1952 року. Фото викладаю не в хронологічному порядку, тому не дивуйтесь різкому переходу з вечора в день і назад.

У сквері за театром зберіглась П’ятницька церква, збудована ще на зламі 12-13 століть. Звісно, за такий довгий проміжок часу неодноразово перебудовувалась і руйнувалась, особливо постраждала у Другу Світову. Після визволення Чернігова її взагалі хотіли розібрати, але коли розібрались, що це пам’ятка ще часів Русі, а не 17 ст., провели грамотну реставрацію.

Зустрів у центрі і пару раритетних машинок. Одна уже виконує суто декоративні цілі:

А от інша, схоже, на ходу.

Дві цікаві пам’ятки є на проспекті Миру на північний захід від площі (тільки не фоткайте їх ввечері, освітлення дуже невдале). Пожежна частина з каланчею:

Та грязелікарня, сучасна поліклініка №1.

Також близько до центру за адресою Коцюбинського 39 знаходиться найбільш шедевральний дерев’яний будинок Чернігова.

Модернове диво з очуменними вікнами належало купцю Мочарету. Збудований на межі 19-20 століть.

Також у Чернігові один з найгарніших залізничних вокзалів України (хоча рух поїздів через місто відверто кволий). Сучасна будівля створена у 1950 році полоненими німцями замість зруйнованого у війну вокзалу. З цього приводу є версія, що хтось із тих самих німців його і спроектував, а не офіційний архітектор Геннадій Гранаткін.

У південній частині міста на узвишші Болдині гори знаходиться Троїцько-Іллінський монастир, відомий ще з 1069 року. При вході нас зустрічає монументальна барокова дзвіниця кінця 18 ст.

На дзвіницю можна піднятись, щоб оглянути панораму міста, коштує це задоволення аж 2 гривні (ні, я не помилився, серйозно, цілих дві гривні). Звідси найкращий вид на Свято-Троїцький кафедральний собор, головний храм монастиря і визначний зразок козацького бароко.

Деснянські розливи:

Район вокзалу:

Єлецький Успенський монастир та храми чернігівського дитинця:

І просто міська забудова:

От за що люблю свій дурнуватий апарат, що проти сонця він може раптом забабахати веселку.

На одному з пагорбів Болдиних гір у стороні від монастиря є Іллінька церква 12 ст. З часом сильно перебудована, нині вона має барокові риси.

Церква є входом до Антонієвих печер – знакового для Чернігова місця, де ще з 11 ст. існував скельний монастир. Печери мають 4 яруси, із яких досліджені тільки два. Присутній там і шок-контент у виді відкритого поховання монахів, убитих під час монголо-татарської навали. Мій фотик не захотів знімати кістки навіть зі спалахом, може воно й на краще.

У напрямку наступного монастиря треба зійти пологим спуском, на якому знаходиться меморіал Слави. Звідси видно сам монастир:

Та дитинець:

Перехід в нікуди

Отже, Єлецький Успенський монастир. Також дуже давній, з княжих часів, при чому собор також аж 12 ст. Пережив він і монгольську навалу, і пізніші руйнування. Будучи архітектурною пам’яткою Київської Русті, у 18 ст. обзавівся верхами у стилі козацького бароко.

Надбрамна дзвіниця (1670-75):

Навпроти входу в собор законсервовані руїни будинку ігумена 18 ст.

Від монастиря уже зовсім близько до дитинця. От його я пам’ятав чітко ще з тієї першої, підліткової поїздки. Звісно ж, завдяки гарматам.

Дитинець був основною укріпленою частиною міста ще з 8 ст. і до монгольської навали. Являв із себе могутню дерев’яну фортецю, оточену ровами й земляними валами. Зараз же це просто парк, де зосереджено багато церков і інших старовинних будівель.

На пагорбі Третяк, який був частиною зовнішньої лінії оборони, знаходиться Катерининська церква 1715 року, і це знову козацьке бароко:

Із пагорбу добре видно обидва монастирі, від яких ми прийшли. Єлецький Успенький:

Та Троїцько-Іллінський (з меморіалом Слави на передньому плані).

І само собою, Десну:

Між Третяком та дитинцем варто спуститись на вулицю Підвальну, де знаходиться іще один чудовий дерев’яний будинок.

Будинок полкової канцелярії 1690-х років:

Спасо-Преображенський собор (1036) – одна з найстаріших церков України. Пишуть, що всередині вражаюче чудова акустика. Зверніть увагу, деякі фрагменти зумисно не потиньковані: там видно історичну кладку.

Собор Бориса й Гліба (1123). Як на мене, дуже канонічний зразок давньоруського храму. Це, до речі, також відносно недавня (1950-ті роки) реставрація після пошкоджень Другої Світової.

Пам’ятник князю Ігорю Ольговичу, похованому у Спасо-Преображенському соборі.

Дуже ефектно виглядає будівля колегіуму – одного з найстаріших середніх навчальних закладів України, що відкрився у 1700 році.

З дитинцем розібрались, але ж і це ще не все. Переміщуємось на схід міста, де за Державним технологічним університетом знаходимо корпус Інституту сільськогосподарської мікробіології. Перед нами – маєток дворянина Георгія Глібова, нетипово для Чернігова виконаний у неоготичному стилі.

Більше того, по дорозі до маєтку, біля стадіону ім. Гагаріна є ще один неоготичний будиночок, сучасна бібліотека для юнацтва:

Цікаві житлові будинки через дорогу:

Якщо звідси заглибитись у житлові квартали, можна знайти ще чимало зразків дерев’яної архітектури Чернігова, розкиданої в хаотичному порядку, нікому не відомої; яка досі чекає, щоб її хоч хтось побачив та відкрив для себе і світу. Справжня інкогніта, хоч і в одному з найбільших міст України.

До слова, все ж тут вона не настільки автентична, яка у селах і маленьких містах навколо: попсували металопластиковими вікнами.

Типово чернігівські контрасти:

Загалом, і це ще не все, що приховує в собі велике старовинне місто. Але й сили не безмежні, і день. Тому спустимось перепочити у парк із наркоманським ведмедем та будемо поступово збиратись до від’їзду.