Прогулянка Бурщицьким відвалом

Вирушили маленькою компанією із трьох людей. Відвал знаходиться десь між Чорногоркою і районом Південного ГЗК, від найближчої автобусної зупинки треба ще добре пройтись, спочатку вулицею, потім понад залізничною колією.

На зупинці намалювано герб ФК «Кривий Ріг» - чергової спроби відновити тутешній професійний футбол.

Рівне плато відвалу видно ще здалеку, від залізничних шляхів.

Ця лінія активно використовується, в тому числі пасажирськими поїздами. Але є і дорога в нікуди…

Скоро на шляху почнуть траплятись залишки довоєнної шахти «Валявка-Південна».

Конвеєрна галерея (тільки не питайте, що це, сам не знаю):

Цілі підземні приміщення:

Інтуїтивно віддалившись від залізниці, ледь помітними стежками вибираємось угору. Тут ліс розріджується і дорогу до відвалу уже не загубиш.

Уже звідси відкривається вражаючий скайлайн криворізької промзони, а саме «Арселор Міттал».

Те, чим ми дихаємо. Особливо кидається у вічі отой життєрадісний оранжевий димок

Із півдня до відвалу примикають кар’єри НКГЗК, №1 – відпрацьований і №2 – діючий.

На панорамі кар’єр №1 зліва. В ньому утворилось озерце, але звідси його не видно, а ближче не підійти із-за техніки. Його активно засипають відвалами.

Ну а тепер обіцяні панорами міста. Спочатку важко розібратись навіть місцевим, де там що, але ми все ж спробуємо.

Балка розрізає відвали по той бік залізниці. На горизонті – район Дзержинка:

На додачу до димних труб додається ще й вид міського сміттєзвалища.

Річка Інгулець розділяє райони Гданцівка (зліва) і Чорногорка (справа). Справа на горизонті – центральний ринок:

Чоногорка:

Удалині за нею криворізькі вежі й башти – копри шахт:

Деякі райони я так і не відгадав:

Окремої уваги заслуговує тут Інгулець, який обходить відвал із заходу. Далі на південь він протікає між чашею кар’єру №2 та величезним відвалом пустих порід, утворюючи між ними справжній каньйон! Затиснена у промислових мертвих землях річка виглядає досить сюрреалістично.

Але люди звикли.

У кар’єрі якраз щось бахнули, що аж піднялась над ним невелика пилова буря:

А так виглядає з висоти конвеєрна галерея мертвої шахти:

Повертаюсь до видів міста. Змійка Інгульця посеред щільної забудови:

На передньому плані – Північний відвал НКГЗК, уже рекультивований. Ну а далі природа швидко бере своє.

Звідси навіть трошки видно історичний центр. Його можна угадати по двом червоно-білим спорудам, адмінбудівлі тресту «Дзержинськруда» (зліва) та Миколаївській церкві. Між ними проходить Поштовий проспект, історичний тракт, з якого і починався Кривий Ріг.

5-поверхівки під червоними дахами, іще одне невідгадане місце:

Район за скелями МОДРу:

Руїни Гданцівського чавуноливарного заводу:

Мікрорайон Карачуни за свіжими відвалами:

Найгарнішою інженерної спорудою в околицях відвалу є залізничний міст Белелюбського над Інгульцем.

Збудований у 1882-84 роках за проектом інженера Миколи Белелюбського. У первісному виді не зберігся: його зруйнували у війну і відбудували заново (але на старих опорах).

Як водиться, у мосту є своя охоронна зона і воєнізована охорона (за відгуками, дуже злюща), але на всяких диваків на верхівці відвалу вони, певно, уже забили.

Підловив наближення товарнячка:

Чітко видно стежку за Інгульцем:

Панорама річки з мостом:

Тим часом знизу почала підтягуватись організована група на велосипедах. Ми упорались якраз вчасно, можна і завертати назад.

Ще пару видів на прощання:

Так як діло було весною, навколо все якраз починало активно квітнути.

А ще нас зацікавило чимало морських ракушок та гальки на верхівці відвалу. Само собою виникало питання, звідки вони? Чи не з того самого доісторичного моря, яке колись тут було?..

Царство рудих мурах:

Дорогою трапилась також купка дореволюційної цегли, нестандартної і з маркуванням.

Подолавши важкий підйом скелястими заплутаними стежками, велосипедисти прямують до відвалу.

Ну а нам час назад, понад тією ж залізничною лінією. Вітер розкидав порожні пакети зі сміттєзвалища, утворивши навколо справжній поліетиленовий апокаліпсис…