Місто-музей Жовква: ідеальне, королівське

Місто зводилось як «ідеальне» зразку доби ренесансу, коли кожній споруді відводиться певне місце відносно інших. При цьому воно відповідало і жорстким умовам свого часу, будучи цілком обороноздатним. Дух історичності і досі чудово зберігся у Жовкві, а оборонні мури й вежі зустрінуть вас прямо з автостанції.

Поруч знаходиться і ренесансна синагога, також оборонна. Була частиною міських укріплень, на даху можливо розміщувати артилерію. Сучасний її стан аварійний, але є зацікавленість певних людей (зі сторони Ізраїлю, звісно) у порятунку святині, тому може їй і пощастить.

На північний захід від центру зберігся старовинний млин:

А також дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці 1705 року.

Вертаємось до середмістя. Дорогою нам трапиться корпус колишнього монастиря домініканок. Нині це заводське приміщення, сіре й убоге, і тільки табличка над одним із вікон нагадує про колись величне його минуле.

А в центр ми зайдемо через Глинську браму – одні з чотирьох воріт середньовічної Жовкви. Конкретно ці ворота розібрали совєти в 1964 році, але в 1990 їх відновило Товариство пам’яток культури.

І як розкішно вийшло, майже не відрізниш від старовини.

Історична ринкова площа міста, нині Вічева, – зосередження основних пам’яток, серед яких домінують замок, ратуша та пара храмів. Перший із них – костьол святого Лаврентія 1608-16 років. Окрім усього іншого, є усипальницею цілого пантеону знатних поляків.

Барельєфи:

Дзвіниця костьолу, вона ж оборонна вежа початку 18 ст., дещо нахилена, тому її порівнюють ну ви самі зрозуміли з чим.

Майже одразу за костьолом – монастир Різдва Христового, центральною спорудою якого є монументальна церква 1612 року.

Вона також має при собі вежу.

Сучасна ратуша збудована у 1932 році, хоча старіша аналогічна споруда існувала у Жовкві ще у 1687-1832 рр.

На вежу ратуші можна піднятись. На жаль, ця очевидна атракція в Україні майже не зустрічається, це лише третє місто після Львова й Івано-Франківська, де є така можливість. Уздовж крутих сходів вежі розкладені й розвішені експонати хаотичного історичного музею.

А згори – 360 градусів досконалої та прекрасної Жовкви. Замок:

Вежа і храми:

Вічева площа:

Монастир домініканців на задньому плані:

І просто місто, багатоповерхове або сільське.

Замок закладений Станіславом Жолкевським у 1594 році. Із трьох боків був захищений озерами й болотами річки з чудесною назвою Свиня, а з четвертого знаходився центр, який прикривався ровом та земляними валами. Саме ця сторона зараз знаходиться у найкращому стані.

Доля замку досить типова для наших земель: у 19 ст. він втратив своє значення і почав розтягуватись на матеріали. В 1930-ті роки його намагались відбудувати, але не встигли, після війни і майже до кінця 20 ст. тут жили люди.

Зараз проводиться реставрація, окрім парадної сторони відновлено кілька внутрішніх приміщень, де знаходяться музеї. Загалом же у дворі поки так:

План історичної Жовкви в музеї:

А от схему у виді килимка, здається, я побачив уперше.

Цікаво з музею і виглядати у вікна:

Кам’яниці вічевої площі:

Фундаменти руїн. У Другу Світову гітлерівці понищили єврейські пивниці й магазинчики.

Колонні торгові ряди. Зараз там знаходиться класна кафешка.

На південь від замку розташована Звіринецька брама – єдина збережена в автентичному стані. Ще дві (Львівська та Жидівська) не дожили до наших днів у жодному вигляді.

Замок зі сторони парку. Колись тут був сад та звіринець, який і дав назву брамі.

Від воріт у сторону вокзалу веде вулиця Бандери, яка просто чудесна в архітектурному плані, забудована переважно віллами початку 20 ст.

З переходом у функціоналізм:

І вокзал. Зараз обслуговує лише пару приміських поїздів.

Електростанція на вул. Дорошенка:

Язичок.

Вулиця Воїнів УПА. Тут більше адмінбудівлі:

І пару вілл.

Вулицею Святої Трійці переходжу до однойменної церкви, другої дерев’яної у Жовкві. Чудесний карпатський храм 1720 року є об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО.

Компактна церква святого Лазаря, історично костьол.

Монастир Домініканців, домінантою якого є бароковий храм великомученика Йосафата. Його ми вже бачили з верхівки ратуші, залишилось оцінити масштабність та величність цієї споруди зблизька.