Підгайці

Перша пам’ятка чекатиме на вас уже через дорогу від автостанції, вона якраз і занедбана, і оборонна. Це – костьол Пресвятої Трійці 1634 року.

У 2006 році всередині відновились богослужіння, тому загалом у нього є шанси бути врятованим.

Залишивши центр на смачненьке, пішов дивитись околиці. Спочатку на північ, де на карті була дерев’яна церква. Якби не дорожній вказівник, і не знав би, що покинув райцентр і перемістився в село з гучною назвою Старе Місто.

Перша церква по дорозі – кам’яна, св. Юрія, 1931 року.

Юрій – він же Георгій Побідоносець, який традиційно завалює змія.

Дзвіниця та її декор:

Шукана дерев’яна церква знаходиться далі на тій же вулиці посеред величезного цвинтаря. Я так і не зрозумів, то ще Старе Місто, чи вже наступне село, Загайці.

1854 року, Покрови Пресвятої Богородиці.

Дзвіничка стоїть осторонь:

Характерно для Галичини старе кладовище – це ще й вражаючий та сумний музей просто неба.

Могильна плита у якості фундаменту церкви:

Зі Старого Міста видніються дахи центру Підгайців: церкви Всіх Святих та ратуші.

Кмітливі люди.

Вертаюсь у місто та заглиблююсь у його вулички (я ж обіцяв, що вони чудесні).

Вілла Марцелини Чарторийської-Радзівіл («будинок з левами») 1865 р.

Час нещадно потріпав грізного звіра.

Забудова єврейська, як на мене:

Дуже багато класних будинків по вул. Шевченка. Усі вони датуються кінцем 19 – початком 20 ст.

Цей пустує:

Старе кладовище майже на виїзді з міста.

Назад завернув приватним сектором, через який вийшов зрештою на іще одне кладовище, цього разу єврейське (ну а що ви хотіли від міста мертвих). Доводилось читати, що це найбільший кіркут в Україні, розміри і правда вражають.

Більше тисячі надгробків переважно 17-20 століть, хоча пишуть про збережені поховання ще 1420 року.

Символіка – скарб для професійних дослідників.

Мацеви розкидало аж до дороги деінде.

Кіркут традиційно займає узвишшя, звідки відкриваються види. Направо – на село Сільце.

Наліво видно синагогу та вежу костьолу.

До синагоги ми і прямуємо. Та дорогою оглянемо другу на сьогодні дерев’яну церкву, Спасо-Преображенську 1772 року.

Ну і вулиця названа відповідно.

Божниця зведена до 1627 року, була складовою частиною міської фортифікації, про що й досі свідчать вражаючої товщини стіни та контрфорси.

Нині ж стоїть пусткою коло базару.

«Це ворота Господа – тільки праведні ввійдуть через них» (насправді ніхто не ввійде, бо на ґрати замок почепили).

Ну а тепер центр. Головна площа Підгайців має форму трикутника (що характерно для давньоруських міст, а не магдебурзьких). Заставлена суцільно історичними будинками кінця 19 – початку 20 ст.

Ратушу збудували у 1931 році як магістрат. Тепер – медичний коледж.

Будиночки з еркерами (1927 і 1933 років).

І інші:

Катедральний собор Всіх Святих Українського Народу (прям так і називається) з’явився у 2004 році.

Площа Незалежності від ратуші переходить у вулицю Бережанську. Нею варто пройтись до Народного дому.

Першою по дорозі трапиться Успенська церква 1653 року, третя сакральна оборонна споруда Підгайців. Має характерний бойовий обхід під дахом, це єдиний збережений храм такого типу в Україні.

Портал:

Будиночок по дорозі:

Ну і той самий Народний дім, нині будинок культури плюс історико-краєзнавчий музей.

Назад до автостанції я теж поперся якоюсь другорядною дорогою, де надибав ще ось таке. Мені здається, також єврейське.

Якщо пішки вийти з Підгайців дорогою у напрямку Тернополя, з неї скоро відкриються види ставків на річці Коропець.

Звідси усе середмістя як на долоні.

Вежа костьолу та собор:

Старе Місто і Загайці: