Чернівці, ч. 3. Блукаючи навмання

Ось так, наприклад, я пішов собі досі незнаною вулицею Шевченка, просто в сторону центру, а вийшла нова екскурсія.

Не можна ж просто взяти і пройти мимо, коли навколо скільки краси.

От тільки з дротами у них відверто біда…

Будинок, мені здається, румунського походження.

Особливий кайф – заглядати у випадкові дворики.

…грубо порушивши приватний простір місцевих котів

Помітно виділяються своїм видом будинки 20-30-х років минулого століття у стилі конструктивізм. Настільки прості, що аж захоплюючі.

І деталі. Дуже багато деталей, промовистих і виразних.

Іноді вони рятують собою не особливо гарні вцілому будинки.

Деякі не завадило б підлатати.

Це я вже двинув вуличками десь на схід від пішохідної зони, вул. Кобилянської. Сьогодні майже не буде ніякої конкретики та історії, тільки результат моєї естетичної насолоди чи не найгарнішим містом України.

Гармонія людини, природи і подушок.

Серед кам’яниць раптово надибав атмосферну буковинську хату.

Дерев’яний балкон десь у самісінькому центрі.

Про центр Чернівців сказано багато, в тому числі і мною, не хочеться зайвий раз грішити «попсою», але від дечого утриматись не можу.

Коли вікон не вистачає, чому б і не домалювати.

Є й стріт-арт з класним тролінгом навіть

Іще трішки центрального.

Білборди з рекламою – зло, але котики рятують ситуацію.

Мало хто знає, що чернівецьке метро хотіли з’єднати із львівським, але докопали тільки до Стрия, а там російськомовні раби, як завжди, скінчились.

На захід від центральних вулиць.

Обласна рада, яку традиційно незручно фотографувати.

Про красень-університет ім. Федьковича чули всі, але у тіні резиденції митрополитів залишились інші його корпуси.

Минулого року також відкрив для себе уже четверту у межах Чернівців дерев’яну церкву – св. Спиридона, 1715 року. Традиційного для Буковини хатнього типу, вона знаходиться на Долішніх Шерівцях – північній околиці міста.

Старе поховання у церковному дворі:

Південніше Долішніх Шерівців і ближче до цивілізації – Садгора, іще один віддалений район. Садгора для мене особлива, бо саме до неї я чомусь одразу вирушив, коли уперше прибув у Чернівці. Наче й не помітив тоді, скільки тут цікавих колоритних будиночків:

Мистецтво приватного сектора.

На виїзді із Садгори звертає на себе увагу велика у мавританському стилі синагога. Побудована у 1842 році за цадика Ісраеля Фрідмана, лідера місцевих хасидів.

Хоча давно була закрита і руйнувалась, усе одно залишалась місцем паломництва хасидів. Віднедавна активно реставрується єврейською громадою, зараз оточена високим парканом, тому ракурсів для фото небагато, та й темніло уже.

Хоча й також на огородженій території, але зостається забутим і напіврозваленим вишуканий будинок Фрідмана.

То було уже в жовтні, і короткий світловий день підганяв та обмежував у часі. Зате на відміну від літніх днів, коли я ще засвітла валився від утоми, по ходу діла застав захід сонця. У Чернівцях навіть це банальне природне дійство, здається, по-особливому прекрасне.

Небо від душі гралося чудними формами хмар та багатою палітрою барв, наче навмисне розтягуючи у часі найкрасивіший свій стан, і був теплий осінній вечір, і сутеніло, але рівно так, щоб можна ще встигнути побачити останні червоні сполохи над Прутом, уже вертаючись в бруківчастий, затишний і такий милий центр, марно намагаючись напитись краси та величі цього міста. Але з кожним ковтком спрага тільки сильнішає і змушуватиме мене вертатись сюди ще і ще, стільки вистачить змоги і сил.