Мошни і Білозір’я

Спасо-Преображенський храм у неготичному стилі зведений у 1830-39 роках за проектом відомого архітектора Джорджо Торічеллі на замовлення графа Михайла Воронцова, який володів на той момент селом.

Краса-то яка…

Вишукані елементи даху церкви навіюють асоціації зі східними стилями. Є певна схожість із дахом палацу того ж Воронцова в Алупці. Палац у Мошнах теж був і складав єдиний архітектурний комплекс із церквою, але ми ніколи його не побачимо завдяки вандалам-більшовикам.

Центральна площа.

Арт на ринку.

Для католиків у 1857 році в селі було зведено костел. У радянські часи його пристосували під потреби місцевого агропідприємства. Він так і залишився промисловою спорудою до наших днів.

Здається, людям на території не сподобалось, що я його фоткаю, але я забув у них спитатись.

Як на мене, Мошни цілком би заслуговували статусу смт. Тут мешкає майже 5 тис. людей, є ринок, лікарня, агропідприємство, заклади харчування, адекватний сайт. Навіть фонтанчик є.

Колишній сільський клуб.

Будинок культури.

Так я дійшов до лікарні, що на краю села із канівської сторони. Тут звертає на себе увагу корпус із рентген-кабінетом, який при наближеному огляді виявився дерев’яним.

Але справжньою перлиною подвір’я є дерев’яна споруда авторства архітектора Городецького.

Дерев’яний корпус лікарні (у деяких джерелах – будиночок лікаря) зведений в проміжку 1890-1894 років. Зараз тут, по ідеї, мешкають люди, але вцілому споруда виглядає занедбаною.

Будиночок має зеленоокого сторожа, який своїм скептичним шармом зачарував, напевно, не одного туриста.

На півдорозі між Черкасами і Смілою лежить село Білозір’я, яке входить в десятку найбільших в Україні (8,5 тис. чоловік). На щастя, обходити всю його гігантську площу не потрібно, бо головна пам’ятка стоїть над дорогою коло однієї із зупинок.

Дерев’яна Преображенська церква типової для Черкащини архітектури зведена в 1710, добудована в 1867 році.