Виженка

Раніше Виженка була містечком і носила назву Верхня Вижниця, за австро-угорських часів мала славу відомого курорту. Зараз тут теж є санаторії, пансіонати і дитячі табори, але навряд про них відомо широкому загалу.

Окрасою Виженки є її дерев’яні церкви. Перша – Іоанна Сучавського, 1792 року. Остання капітальна реставрація проведена в 1970 році. За легендами, зведена на місці, де колись зазнали великої поразки орди Батия.

Щоб знайти церкву, треба звернути направо з головної вулиці за першим мостом через річку (якщо рухатись з Вижниці).

Біля храму знаходиться старовинний цвинтар.

Другу церкву узагалі не оминути, бо вона стоїть просто над дорогою.

Носить ім’я Святого Миколая. Зведена в 1920-ті роки в типово гуцульському стилі.

На подвір’ї – каплиця, збудована в 1848 році з приводу відміни панщини.

Окремої уваги заслуговує і річка.

Як і всі гірські потічки, вона стрімка, мілка, холодна і дуже живописна.

Один із водоспадів у межах села.

Але не селом єдиним. Адже головна вулиця Виженки виводить нас просто в гори. Карпати мало чомусь асоціюються з Чернівецькою областю, але ось вони, зовсім поруч. Поступово хати понад дорогою рідшають, сама вона втрачає асфальтне покриття і різкіше завертає в гору.

Ще якийсь кілометр від останніх хат, і ми у справжнісіньких Буковинських Карпатах, а саме на перевалі Німич.

Через перевал (580 метрів над рівнем моря) колись була дорога на Путила, а зараз тут більше ходять пішки.

Панорама.

Тутешня забудова влітку, здебільшого, покинута.

Писанки зараз в тренді.

А навколо – гори, гори!

Вид на два села, розділені Черемошем. Обидва мають назву Розтоки, але відносяться до різних областей, Чернівецької і Івано-Франківської.

Генделик на перевалі виконано в етнічному гуцульському стилі.

І тут писанка.

І наостанок, трошки політичного гумору.