Місяць по той бік межі

Ось і пройшов дуже швидко цілий місяць із дня кримського «референдуму», після якого півострів фактично став частиною Росії, невизнаною Україною. За цей час із обох боків було вилито досить багато інформації, яка повністю протилежна одна одній. Я теж не залишусь осторонь і викладу своє бачення того що відбувається у Сімферополі зсередини.

Незважаючи на своє вкрай негативне ставлення до Росії як держави, намагатимусь бути об’єктивним. Я також чув про тисячі біженців в обидва боки, побитого татарського підлітка, паралізовану судову систему і т.п., але підтвердити чи спростувати це не можу. Тому далі тільки те, що бачив сам.

Для початку про сам референдум. Агітація була не те щоб нав’язливою – вона була повсюди і скрізь. Агітаційні плакати за Росію не прибрали не тільки за день до голосування, а й до сьогодні. Ще за тиждень на пл. Леніна проходили щоденні мітинги і концерти (підбірка пісень суто тематична – братерство, Росія і т.д.), пік яких прийшовся на вечір після референдуму, коли натовп зарядили ще й найпопулярнішою халявною російською попсою – Лещенко, Любе та ін. Білий фасад будівлі Ради Міністрів став екраном для гігантських лозунгів – «Крым – Россия», «Русская весна» і т.п.

Звісно, людей за Росію було багато, після майданних подій і інформаційної промивки – точно більше половини, хоча і явно не офіційні 96%. Втім, реальної цифри ми уже не взнаємо. Якщо на площі в той вечір насправді були заявлені 20 тисяч, це навіть не десята частина населення  Сімферополя, та і навряд там би скільки умістилося. Святкування тривали ще близько тижня, хоча і явно проріділи під кінець – для візуалізації ріденькі натовпи розбавлялись гігантськими російськими і оранжево-чорними прапорами. Останній концерт, здається, був у ніч переходу на московський час (переводиш такий годинник на UTC+4, і тут Крим з колін підіймається).

Далі все швидко заспокоїлось. Більшість зелених чоловічків і повністю всі козаки безслідно зникли (як і очікувалось, щоб з’явитись на Донбасі); у тих, що лишились, на форму додались розпізнавальні знаки – з гербом Криму або прапорцем Росії. Тим не менш, під будинками Ради Міністрів і Верховної Ради вони є тепер завжди, чого раніше не було. Кількість їх змінюється, видно, від наявності важливих осіб. Що ж, побажаємо їм до кінця життя боятись бандерівців чи ще якого чорта, що прийде по їхні душі, і жити під охороною.

Почалося поступове витіснення і знищення українського. Звідусіль щезли жовто-сині прапори, від державних установ до канцелярських магазинчиків, зате тепер там вдосталь російських і андріївських, російської Конституції і портретів фюрера всія Росії. Герб України з Верховної Ради здерли ще до референдуму, дратував населення (звісно, їм ординський двоголовий птах-мутант ближчий за символ Київської Русі), а написи на трьох мовах змінили на один. Поступово замінюються вказівники вулиць із двомовних на російські – мабуть, це одна з основних проблем, яка заважала тут добре жити.

У квітні були перші пенсії рублями. Правда, ті, хто чекав підвищення їх до російського рівня чи можливості отримати одразу дві пенсії, обломились. Єдиною вигодою було те, що перераховувались вони по вигідному курсу 1:3,8, але щоб пенсіонери не віджали якусь зайву сотню гривень у обміннику, скоро його понизили до 1:3,1, а потім і до 1:2,8. Рублі приймають уже майже всюди (хоча я їх ще в очі не бачив).

До речі, дефіциту на полицях магазинів немає, це міф. Продукти дорожчають несуттєво (піднялись ліки, хліб, цукор, крупи, вермішелі і мінеральна вода).

Курс гривні до долара і євро міняється як і в решті України.

Бензин також подорожчав, обіцяне зниження його вартості у 2 рази перенесли на травень.

На в’їзді в Крим з континентальної України перевіряють лише паспорти у Джанкої і питають про ціль візиту. На сімферопольському вокзалі теж чергують зелені чоловічки, але не обшукують.. З 25 квітня обіцяють справжній кордон із міграційними картами і іншою морокою.

А ще в нас довше гріли батареї – аж до перших днів квітня.

Українські банки уходять. Приватбанк узагалі закрився наглухо, попутно заблокувавши рахунки кримських клієнтів. На днях припиняють роботу Райфайзен і Альфа-банк. Першим на російські закони перейшов банк ЧБРР, чим зірвав неймовірний куш.

– Вот мы, крымчане, никогда нигде не отдыхаем. Зато теперь всё изменится. Будем ездить в санатории, пансионаты – всё как раньше… – це не я, це одна бабуля в тролейбусі втовкмачувала іншій. Значна частина місцевих реально вірить, що повернулася у совок.

Поки що совок повернувся тільки у вигляді черг – у вищезгаданий ЧБРР, фотоательє і паспортні столи. Візуально 95% охочих отримати паспорт – пенсіонери. Колега говорила також про бюджетників, яких звільняють, а назад беруть тільки з новим паспортом (а потім заявляють про тисячі охочих). Мої роботодавці цього не вимагають, відповідно, наскільки я знаю, бажаючих на роботі поки не знайшлося.

За межами Сімферополя я за цей час побував лише у Красноперекопську і Армянську. У цій чи не найбільш українській частині Криму засилля аквафрешів на диво іще більше, що не заважає добрій чверті місцевих (із почутого мною) говорити на суржику. Пенсіонери в транспорті скаржаться на необхідність нести купу паперів і довідок у пенсійні фонди. Старі бігборди «Не допустим иностранного вмешательства» викликають саркастичну посмішку. На автостанції Армянська також труться зелені гобліни, на вулиці мені зустрівся БТРчик.

Підсумовуючи все вищесказане, можу зробити висновок, що глобально нічого не змінилося. Зміни лише у головах. Ті, хто чекав Росії, вірять у покращення життя і згодні для початку перетерпіти (я вже зустрічав заклики із серії – от протримаємось років п’ять, а тоді як заживемо!). Скептики схильні вважати, що показова щедрість Росії триватиме тільки поки є шанс захопити південно-східну Україну.

Та поки життя триває у старому ключі. І справа навіть не в тому, що при владі лишились ті ж самі морди, справа у тому, що люди ті ж самі. Які ходили вулицями українського Сімферополя, ті ж ходять і в російському. І вам там, на південному сході, до якого зараз прикута вся увага, не варто про це забувати. Ні Путін, ні майдан не змінять ваше життя на краще, доки ви самі не зміните себе.