Невигадані історії про котів 10.
- 29.01.15, 12:20
Принесли нам на заміну почившого Мурчика Пальоного кошеня, нащадка славнозвісної Шапки. Вдалось воно простецьке, сіре, полосате, проте гонористе. В першу чергу, потрапивши до нашої квартири, воно провело генеральну інспекцію всіх закутків. Впевнившись, що пилу і павутиння можна назбирати достатньо, воно всілося на кріслі і винесло вердикт: «Тепер я тут Владика, а ви всі – мої слуги…». Стали «слуги» вияснять, якої ж статі їх владика, як звертатися до цієї шевеличності. Крутили його і так і сяк, заглядали куди треба і куди й не треба – ніхто не може точно сказати хто ж це кіт, чи кішка. Пішли з цим щастям до сусідів, може в них хто розумніший, сусідка ж бо головний зоотехнік району… Непруха… Ледь не довели їхню сім’ю до сварки, бо в них теж думки розійшлися… Коли тут, на щастя, під’їхала тітка, знатна котолюбителька. Покрутила вона нашу величність, заглянула під хвоста, дмухнула на пузо і винесла свій вердикт: «Кіт!». На цьому слідство вирішили й завершити. Проте, виникло нове питання: як станем звать нового владику закутків і диванів? Мурчиком? Так в сусідів вже й не один Мурчик, плутаниці доволі й так. Пушок? Та, як на гріх, кошеня вдалося геть короткошерстим, вигляд мало, ніби взагалі лисе. Тоді я видав:
- Нарікаю тебе Ваською!..
Мати одразу ж здибилась:
- Ти що? Сусіда ж нашого Василем звуть! Він же може образитись!..
- По-перше, його звуть Василем, а не Ваською. А по-друге, з якого дива йому ображатись? Він же, здається, не повний ідіот.
- Та… Якось це не правильно…
- Васька. Я сказав.
Брат підтримав, батько теж, мати залишилась у меншості, проте ще довго бубніла про «образиться», «неправильно» і «мужиків, що ополчились проти неї». Проте ім’я прижилось. Став Васька жить-поживать, сала наживать. Під кінець наступного літа кошак став доволі помітно товстим. Одного дня, зранку, заходить мій брат (на той час йому виповнилось чи то 6, чи то 7 років) на кухню і щось в руках тримає. За ним Васька дибає і добре-таки нервується.
- Ма, дивись, шо Васька притаскав… - і показує новонароджене кошеня…
Ми всі скочили до братової кімнати, а там вся подушка у слідах окоту. Приїхали… Наш Владика виявився Владичицею… Прибрали брудну білизну, оформили кішці з приплодом місце, задумались.
- Що робити будемо? Це ж назвати треба по-людському, - мати знов знайшла собі клопіт. - Не по-людськи так, в нас кішка, а звемо, як кота.
- Ну, знов недогода? – це я включивсь. – Вона ж відкликається на Ваську і вже звиклась. Перейменуєш – тільки мороку знайдеш, не зрозуміє ця твар, чого її по-іншому звуть. Хай так і живе Ваською.
- Так Вася – це ж мужик!
- А Василина – це баба! І сусід точно, ображатися не буде, він же не Василина а Василь. – з’єхидничав я.
Знов почалось про «підлих мужиків», «ополченіє» і «нестерпний характер».
Цей перший окіт Василини припав на кінець літа і кошеня, чомусь, видалось кволим і немічним, то ж до зими і не дотягло. А кішка сильно прив’язалась до брата, прям-таки жити без нього не могла. Слухалась лише його. Спати кішка всіма правдами й неправдами пробиралася до брата під бік. Якщо брат скаже: туди не можна, то вона там і не лазила (окрім ліжка). Часто можна було побачити таку картину: лежить брат на підлозі, перед ним шахова дошка (полюбляв він шахи), а за супротивника сидить – Василина… В шахи, звісно, не грала, проте масовку підтримувала. Весь комізм був у тому, що кішка була доволі рослою, а брат – малого зросту. І були вони, майже врівні розміром, ну, брат таки трохи більший. Улюблена поза у Васьки була така: сидячи в брата на руках, клала передні лапи йому на плечі, ніс до носа.
Прийшла весна. В очікуванні кошачого поповнення, завчасно підготували Васьці місце, там, де вона, зазвичай, вилежувалась. Ми з братом зладнали їй коробку з «фірточкою». Васька залізла, оцінила наші старання, сказала: «Мур!» і залишилась там спати. Ну, ніби-то все готово…
Якогось дня виходить братик з кімнати і зове всіх:
- Скажіть, як це називається?
Заходимо: Васька окотилась знов на його подушці. Ми до неї:
- Ах, ти ж така-сяка! Ми ж тобі он де квартиру з усіма зручностями виладнали, а ти…
ЇЇ величність Васька взяла одне своє кошеня і мовчки занесла до коробки, потім перетягла туди ж інших двох. По тому висунулась, глянула на нас вовком і сховалась: «Не турбувати…».
Надалі кішка котилась завжди на братовій постілі. Ми, навіть, жартували, мовляв, він у нас котячий акушер. Проте з братом продовжувала носитись до кінця своїх днів, мов він її кошеня, інколи, навіть ігноруючи своє потомство.
Коментарі
Гість: B@rseG71
129.01.15, 12:26
в селе один раз наша кошка окотилась на дне шкафа.Самое непонятное было-как она туда вообще залезла?Если бы не начали малыши орать,мы бы и не знали,что она там с котятами
Гість: Мартышка Чита
229.01.15, 12:27
Шевеличність Василина


ДикийБезобраз
329.01.15, 12:28Відповідь на 1 від Гість: B@rseG71

Ну, да. Кошки, обычно, прячутся для окота, а у нас была вот такая аномалияДикийБезобраз
429.01.15, 12:29Відповідь на 2 від Гість: Мартышка Чита
_Nikto_
529.01.15, 13:51
Добре розповідаєте
ДикийБезобраз
629.01.15, 13:58Відповідь на 5 від _Nikto_
стараюсь
Мерсі.Натик_Н
729.01.15, 14:41