“Дєнь Пабєди”
- 09.05.20, 13:36
Чи знаєте ви правдиву історію штучного свята “Дєнь Пабєди”? В Совєцькому Союзі його почали святкувати лише через 20 років від завершення війни. До цього часу жодних парадів перемоги фактично не існувало.
9 травня 1965 року в Союзі вперше пройшло “святкування” цього дня у такому вигляді, який усім відомий сьогодні. Саме з цього часу совєцька пропаганда почала формувати і широко транслювати у маси штучний конструкт про “вєлікую пабєду”, годуючи своїх громадян міфами про силу рускіх і виключну заслугу совєтів у перемозі над нацизмом. Масові святкування, демонстрація своїх військових потужностей, помпезні заходи, портрети Сталіна, подачки у вигляді орденів — усе це стало частиною штучного свята.
Чому потрібно було створити цей міф? Бо совєцька окупаційна влада усвідомила, що за рівнем життя громадяни Совєтів вже ніколи не наздоженуть розвинуті демократії. Тому треба створити якусь казочку, щоби люди відчували себе переможцями хоч у чомусь.
Цей штучний конструкт Росія підгодовує й сьогодні. Кремль продовжує виводити людей на марші з портретами “дідів”, про яких ніхто нічого не знає, у компанії вічно молодих ветеранів, які “воювали” ще бувши дітьми або навіть не народившись. Кремль продовжує розповсюджувати штучні історичні наративи про події війни, переписуючи правду. Кремль продовжує цинічно брехати і кидатися погрозами усьому світу, що Росія здатна це повторити.
Сталін не започаткував святкування “Дня Пабєди”, адже ця війна стала поразкою його імперських амбіцій — заплановане завоювання комуністами всієї Європи не вдалося. При цьому чомусь рідко під час святкування згадується факт, що Сталін був союзником Гітлера на початку війни, розподіливши сфери впливу ще влітку 1939 року за пактом Молотова — Ріббентропа. Це ще одна причина, чому перемога у війні стала не такою, як хотів Сталін.
Крім цього, чекали ще 20 років, аби “святкувати пабєду” після 1945 року, бо було надто багато живих безпосередніх учасників цього жахіття. Людей, які пам’ятали, що ця війна не була чимось шляхетним та звитяжним. Які бачили увесь страх та зверхній цинізм влади у боротьбі за імперські амбіції, що вартувало мільйонів життів воїнів і цивільних громадян.
Перемога над нацизмом не стала звільненням для українців. Тоталітарний режим совєцьких окупантів, який встановився після цього, став ще одним складним випробуванням, що тривав десятиліттями. Масові репресії, депортація українців та кримськотатарських татар, нелюдські табори ГУЛАГУ, розстріли, брутальне придушення визвольного руху, ув'язнення дисидентів. Це все стало реаліями життя “переможців”.
Але війна за виживання для українців, насправді, триває і сьогодні. Як і тоді, важливо розуміти, що окупацію дуже легко назвати "миром", а рабство прикрасити міфом про "переможців". Росіяни і, толерований ними режим Путіна, продовжують вбивати українців, окуповувати наші території та намагатися зробити з України маріонетку.
Усі, хто транслює та поширює міфи совка, — кличе сюди смерть і занепад. Щороку таких людей в Україні меншає, і ця тенденція повинна продовжуватися
9 травня 1965 року в Союзі вперше пройшло “святкування” цього дня у такому вигляді, який усім відомий сьогодні. Саме з цього часу совєцька пропаганда почала формувати і широко транслювати у маси штучний конструкт про “вєлікую пабєду”, годуючи своїх громадян міфами про силу рускіх і виключну заслугу совєтів у перемозі над нацизмом. Масові святкування, демонстрація своїх військових потужностей, помпезні заходи, портрети Сталіна, подачки у вигляді орденів — усе це стало частиною штучного свята.
Чому потрібно було створити цей міф? Бо совєцька окупаційна влада усвідомила, що за рівнем життя громадяни Совєтів вже ніколи не наздоженуть розвинуті демократії. Тому треба створити якусь казочку, щоби люди відчували себе переможцями хоч у чомусь.
Цей штучний конструкт Росія підгодовує й сьогодні. Кремль продовжує виводити людей на марші з портретами “дідів”, про яких ніхто нічого не знає, у компанії вічно молодих ветеранів, які “воювали” ще бувши дітьми або навіть не народившись. Кремль продовжує розповсюджувати штучні історичні наративи про події війни, переписуючи правду. Кремль продовжує цинічно брехати і кидатися погрозами усьому світу, що Росія здатна це повторити.
Сталін не започаткував святкування “Дня Пабєди”, адже ця війна стала поразкою його імперських амбіцій — заплановане завоювання комуністами всієї Європи не вдалося. При цьому чомусь рідко під час святкування згадується факт, що Сталін був союзником Гітлера на початку війни, розподіливши сфери впливу ще влітку 1939 року за пактом Молотова — Ріббентропа. Це ще одна причина, чому перемога у війні стала не такою, як хотів Сталін.
Крім цього, чекали ще 20 років, аби “святкувати пабєду” після 1945 року, бо було надто багато живих безпосередніх учасників цього жахіття. Людей, які пам’ятали, що ця війна не була чимось шляхетним та звитяжним. Які бачили увесь страх та зверхній цинізм влади у боротьбі за імперські амбіції, що вартувало мільйонів життів воїнів і цивільних громадян.
Перемога над нацизмом не стала звільненням для українців. Тоталітарний режим совєцьких окупантів, який встановився після цього, став ще одним складним випробуванням, що тривав десятиліттями. Масові репресії, депортація українців та кримськотатарських татар, нелюдські табори ГУЛАГУ, розстріли, брутальне придушення визвольного руху, ув'язнення дисидентів. Це все стало реаліями життя “переможців”.
Але війна за виживання для українців, насправді, триває і сьогодні. Як і тоді, важливо розуміти, що окупацію дуже легко назвати "миром", а рабство прикрасити міфом про "переможців". Росіяни і, толерований ними режим Путіна, продовжують вбивати українців, окуповувати наші території та намагатися зробити з України маріонетку.
Усі, хто транслює та поширює міфи совка, — кличе сюди смерть і занепад. Щороку таких людей в Україні меншає, і ця тенденція повинна продовжуватися
ФБ Уляни Супрун
