краплини долі

Йшов крізь дощовий день, 

йшов зі знайомими та друзями крізь теплий грудень, 

йшов вулицями міста,

коли схопив поглядом крапельку дощу.. я сказав:

- ти сумна.. чому такий пригнічений вираз на поверхні твоєї душі?. я бачу, у твоїй прозорій воді немає місця, де би смуток міг заховатися від погляду.. що так хвилює, вкриває нервовими зморшками твоє пружне тіло, краплино?.

- я падаю, то така моя доля.. однак, якби була температура повітря на 7 градусів нижча, я би повільно й легко спадала чарівною сніжинкою, танцювала у вихорі серед своїх любих сестер і це було би красиво й приємно..-

відповіла сіра краплина.. а я,

замислившись, озирнувся на ближніх: 

такі ж ледачі душею волоцюги, консервовані в машинах мени і леді, радісні і порожні діти поважного віку, злякані і сердиті вояки, сонливі зайняті панни, манагери бодрячком, метушливі старі, попи-артисти та артисти попи, -

ким би ми стали, 

якби наше суспільство було 

більш вимогливе та справедливе?

І, коли я вже відпускав поглядом краплину, 

краплина 

дивилась на мене, прагнучи зрозуміти,

чи так само безсилі люди в житті,

як вода - в сірому повітрі міста..

і, не знаючи відповіді, впала у прірву біля моїх ніг.

Вільно коментувати можна тут:  http://nb1-sf.blogspot.com/2011/12/blog-post.html