Робоча нотатка

Пишу сидячи "на чамаданах" в одній львівській кав’яренці,
вже години зо три тут і, думаю, буду до закриття.

Це - не наукова робота і дані, які я використовую, не є достовірними
(базуються на неопублікованих дослідженнях, власних та чужих спостереженнях).
Хотів би перекласти російською.
Коментувати, на жаль, можуть лише користувачі зареєстровані на і.юа
Можете також писати відгуки в твіттері, я там також fed4ev

Мав три цікаві бесіди за останні три тижня на професійну тему.

Міг би все залишити в собі, але відчуваю: тема зацікавить Вас, а Ваші думки (пишіть коменти) розширять можливості дальшого розвитку теми, її дослідження.

Мова про безпритульних дітей і молодь.

статистики:
у цьому році соц.служби в Києві провели дослідження, завдяки якому виявили на 3 млн. киян лише 600 "вуличних" дітей і молодих людей, з переважанням саме категорії молоді (18-25 років).
Лише 600 - тому що п’ять років тому їх було на порядок більше, дванадцять-п’ятнадцять років тому - іще на порядок більше, тобто за 10000.

Говорив з фахівцями з Петербурга на цю тему. В їх Північній столиці на сьогодні від трьох до десяти тисяч "вуличних". Це - в їх кліматі, з їх бурхливою економікою, з 4 млн. населення.
Згідно з дослідженнями 2007го, кількість незначно зменшується, бо тоді було як мінімум 10000 осіб.

Говорив з фахівцем проекту по "дітям вулиць" з Донецька. В них населення менше мільйона і зменшується. А кількість безпритульних - на рівні з Києвом, близько 600 осіб. Це - на порядок менше, ніж на початку 2000х рр.

Наскільки статистика бреше
Київський "Карітас" проводив власне дослідження в традиційних районах життєдіяльності "вуличних" на Лівобережжі Києва.
Це було структуроване інтерв’ю, опитували вуличних працівників (продавці в ларьках, таксисти, парківники, охоронці, вуличні торговці) та перехожих. Вибірка невелика (40 осіб, різного віку, в основному працівники, перехожих не більше 10ти). Частина відповідей (майже дюжина) не інформативні або сумнівні. Так що я його вважаю пілотним, пробою для чогось більш масштабного.
Коротко про результати: частина людей ніколи не бачили "дітей вулиць"; більшість із тих, хто знає безпритульних не лише з новин і розмов, востаннє зустрічали їх більш як півроку тому. Лиш одиниці сказали, що "діти вулиць" траплялись їм на очі протягом останнього місяця і не мали певності чи були це безпритульні, чи - занедбані діти з бідних сімей.

Я особисто брав участь у дослідженні "Карітас" і тому вірю результатам дослідження соц.служби. Починав діяльність у галузі соціальної роботи в 2004му році, продовжую дотепер, можу порівнювати: сьогодні вуличних у рази менше. 600 осіб - правдоподібне число і справді більшість із них - не діти вулиць, а повнолітні.

Що це за 600
Наше дослідження з’ясувало таке: загальний образ безхатченків - "брудні, нюхають клей, п’яні, лаються між собою, жебракують"; двоє з опитаних пробували налагодити стосунки з дітьми, щоб допомогти їм; четверо робили їм дрібні послуги (гарячий чай, дрібні гроші); у ставленні переважає жалість до дітей та осторога перед молодими людьми; одна жінка зазнала словесної агресії з боку групи "вуличних".
Донецьке дослідження виявило такі особливості вуличної молоді: поширений розбій (в Києві переважають крадіжки), тотальна
наркотизація (про токсичні речовини і не згадую), поширення ВІЛ (через
ін’єкційні наркотики та безладну статеву поведінку), насильство у зграях
вуличної молоді, відомі принаймні 10 немовлят другої генерації (діти
народжені в підвалах).

Чому лише 600
Петербурзькі фахівці пояснюють собі зменшення числа безпритульних "демографічною ямою" 90х років. З часів застою народжувалось усе менше дітей, в 90ті був найбільший спад народжуваності. Так що, кажуть петербуржці:
1) ті "вуличні", хто народивсь у перебудовні роки - вже померли, виборсались, потрапили в тюрми або виросли з "дітей вулиць" у категорію молодих бомжів;
2) діти 90х, як і їх попередники, тікають з алкоголі- та наркоти-зованих сімей, від насилля та нелюбові, але в країні дітей взагалі мало, тому і втікачів мало.
3) діти 2000х (а тоді крива народжуваності почала виходити з ями) іще не доросли до того віку, коли приймуть рішення почати вуличне життя.
Пояснення сильне, оскільки спирається на об’єктивний показник - народжуваність. З такого пояснення випливає, що за три-чотири роки можна очікувати загострення ситуації, збільшення кількості "вуличних", і саме неповнолітніх втікачів.
Але ж Україна - не Росія.
І справді, у нас темп скорочення кількості дітей вулиць випереджує загальне зменшення населення і демографічна криза (дітей взагалі мало - тому і на вулицях мало) - недостатнє пояснення.
Кількість дітей вулиць меншає. Але чому?

Медичні причини зникнення безхатченків: вимирання (самогубства, нещасні випадки, отруєння, хвороби), психіатрія, соматичні хвороби, що приводять до інвалідності. Не маю точних даних, але очевидно, що однією медициною не відповісти на питання "чому вуличних дітей стає менше?"

У 2005-2010му роках тривала робота за Державною програмою подолання дитячої бездоглядності. Я маю досвід роботи в державній соц.службах, маю підстави сумніватись, що зменшення числа "вуличних" - результат їх діяльності.
Інша справа - міліція та кримінал. Ці дві суспільні інституції жваво працюють в міській громаді, саме в вуличному середовищі; обидві (гірко та зловісно посміхаюсь) мають кровний інтерес у сфері молодіжної політики; обидві (продовжую гірко посміхатись) мають значні традиції, вагу та ресурси для роботи з вуличною молоддю.
Але їх активність не пояснює, чому на вулицю не тікають нові покоління дітей.

Політика усиновлення, перехід на сімейні форми виховання сиріт - дуже потужний механізм убереження від втечі на вулицю дітей з груп ризику. Майже всі безпритульні 90х років пройшли через інтернати та не затримались в них. Безособистісні, болісні форми виховання в інтернатах викликали природне відторгнення у найбільш адекватних життєздатних та активних сиріт і втікачів.
Наступне покоління, діти нульових (2000х) років потрапляли у більш людяні умови, мали більше прив’язок то життя в домашніх умовах

Третя розмова
була 10го квітня, в останній день семінару "Карітас" у Львові, з координаторкою "дитячого" проекту з Києва:
Я:
- ..так-то й так-то справу пояснюють петербуржці, у нас подібна крива народжуваності, то що ж - чекати нової хвилі "вуличних"?
Вона:
- Нє, 90ті не повернуться. Подивіться з чиїх сімей тікали вуличні діти 90тих: жінки й чоловіки виховані в самі застойні часи. Ми ж обговорювали, які тоді установки (мова про те, що держава перейняла на себе функції виховання, робила в вихованні акцент на інституції як: школа, комсомол, інтернати, спортивні, учбові та інші колективи). А хто батьки сьогоднішньої групи ризику? Рахуємо: 2011 рік "мінус" 11-16 років "дорівнює" 1995-2000 роки; в якому віці цих дітей народили? - 17-22 роки, значить, батьки народились в кінці 1970х і в 1980ті.
Я:
- Діти пізнього застою..
Вона:
- Ну, так, а виховані вони вже по-іншому. Вони вже не чекали, що держава дбатиме за їх дітей, бо держава...
Я:
- Тобто (скептично) щось у головах змінилось? Може - так, але ж "савок сильон" не лише на Донбасі, я по собі знаю.
Вона:
- "Савок сільон" - та не настільки.. От на Донбасі, так, можливо вуличних знову стане більше, але у нас - ні.
Я:
- Цікаво, а як в Росії?.. У них щось помінялось?.. Чи так само - "партія веде" і всі довольні..

Тут у розмову втрутилась колега зі Станіславіва, мовляв, столиця - перетин усіх шляхів, туди підтягнуться і зі сходу, і з інших регіонів.
- Заїжджі - так, а місцеві навряд масово підуть у підвали..

___________________________________
Власне, питання тут поставлене: чи відбулися такі зміни в сімейних стосунках, в репродуктивній поведінці нашого покоління, які б якісно відрізняли нас від попереднього, які б робили сім’ї комфортнішими для наших дітей у порівнянні з сім’ями десятків тисяч дітей-утікачів 1990х років.

А я ще, от що собі думаю: уряд починає відроджувати
інтернатну систему на противагу сімейним формам виховання. Я ж не думаю,
що це - лиш для відмивання грошей і через дурість. Не треба
недооцінювати противника!) Думаю, вони очікують зростання числа нового покоління "вуличних" і таким чином до того готуються.
Докладніше про це напишу пізніше.

Це - чернетки для дослідження і я вдячний, що ви дочитали запис і, сподіваюсь, залишите відгук у коментарях.

Коментарі

Гість: Тираъ

115.04.11, 03:28

"Безособистісні, болісні форми виховання в інтернатах викликали природне відторгнення у найбільш адекватних життєздатних та активних"

в мене відразу виникає думка: а що у звичайній школі хіба не так?

Але замітко класна

fed4ev

215.04.11, 12:10Відповідь на 1 від Гість: Тираъ

Дякую.

Відповідаю: у школі дитина проводить 4-8 годин на день, після чого повертається в родину. В інтернатах - 24 години без жодної рідної душі.

Для дитини важливий тілесний контакт з мамою: обіймання, колихання. Важлива 100%ва увага.
В інтернатах діє заборона на тілесний контакт з дітьми, а при розкладі один фахівець на двадцять дітей - яка увага припадає кожній з них?

315.04.11, 14:27Відповідь на 2 від fed4ev

fed4ev

Робоча нотатка

Останні статті

Коментарі