Я і чотири прокляті стіни,

нерозлучнії друзі...

Я і мною закрите вікно ,

у невимовній тузі...

Я і пропащий цей світ ,

нерозумний ,злорадний...

Так - то супутники долі,

так - то немічні і кволі, 

Зачиняються в хаті своїй.

Я і прекрасна ...Любов...

Що нещасна і зрадна,

відбилася у мене в душі,

у холодній ,безладній 

Я і відродження світу цього...

Несумісний і владний ...

Він переходить на моє чоло,

Бороздою...Так рано...нещадний.

1. Я національно свідомий українець. 

2. Я - унікальне космічне явище - бо в космосі більше такого, як я, не існує. 

3. Я - планетарне явище, бо  маю своє місце під сонцем та своє географічне положення на моїй планеті. 

4. Я проживаю на території, яка завжди була землею моїх предків, тому є вона моєю. 

5. Я визнаю, що це моя рідна земля. 

6. Я почуваю себе на своїй землі, як у себе у власній домівці, бо як відомо "у своїй хаті - своя правда". 

7. Я переконаний, що мої предки нікуди з цієї землі не зникали, вони були тут вічно. 

8. Я визнаю назву моєї давньоукраїнської держави - "Русь" з столицею у Києві. 

9.Я не визнаю назви моєї прабатьківщини "Київська Русь", бо такої країни не існувало. 

10.Я сповнений гордості за те, що моєю землею течуть води старого Дніпро-Славута, він був завжди. 

11. Я гордий тим, що на Дніпрі стояв й донині стоїть стольний град Київ. 

12. Я відчуваю серцем, що це моя духовна столиця. 

13. Я гордий тим, що моя столиця є матір`ю всіх городів руських - цю аксіому сприймаю не тільки я. 

14. Я розумію, що мій народ - це не брат деяких народів, а - батько та мати багатьох народів. 

15. Я сповнений гордості за те, що мої предки вистояли, адже до них на цю землю приходили не тільки гості, та й ті не завжди з добрими намірами, але й завойовники. 

16. Я горджуся тим, що багато хто з них, гостей чи завойовників, сприйняли мою культуру, звичаї та традиції, асимілювалися й з часом також стали українцями. 

17. Я поважаю ті етноси, які мають, чи не мають свою прабатьківщину але в силу природної міграції чи історичних обставин опинилися на моїй землі. 

18. Я схиляю голову перед тими, хто незалежно від своєї національної належності, проживаючи на моїй землі, визнає мене українцем, мої традиції та звичаї й дбає про мою Батьківщину, як про свою рідну. 

19. Я визнаю свій етнос - як однорідний позасвідомий стан людського організму. 

20. Я гордий тим, що мій етнос, який сформувався ще в сиву давнину, доріс через лихоліття до найвищої стадії існування людства - нації. 

21. Я гордий тим, що моя нація дала назву моїй державі. 

22. Я належу до української держави яка має назву - Україна. 

23. Я проживаю в українській унітарній державі й за своїм станом у своїй державі не поступаюсь німцям, полякам, французам і іншим, які також дали назву своїм державам за назвою своїх національностей. 

24. Я належу до титульної нації, адже на титульній сторінці мого "Основного закону - Конституції України" викарбувано ім`я держави, яка носить ім`я моєї нації. 

25. Я знаю, що назву "Україна" моя земля отримала ще за часів давньоукраїнської держави - Русі, про що згадується у давньоукраїнських літописах. 

26. Я визнаю расу як загально антропо-біологічну різновидність. людства. 

27. Я поважаю людей кожної раси та національності. 

28. Я, як українець, належу до спільної європеоїдної раси. 

29. Я належу до індоєвропейської мовної сім`ї  

31. Я, як українець, за своїм мовним походженням належу до слов`янських мов і їх східно- слов`янської гілки, де моя мова мала місіонерський характер  

32. Я належу до української етнічної нації й поняття «нація» розумію як духовно-біологічно-соціальну спільноту людей, що бере походження від мого етносу, який сформувався в доісторичні часи. 

33. Я розумію, що найбільшою ознакою моєї належності до української етнічної нації є мова. 

34. Я люблю свою мову, бо вона найкраща у світі. 

35. Я гордий тим, що моя мова не вмерла і через лихоліття розвивалась разом з моєю нацією. 

36. Я поважаю інші мови і горджуся тим, що знаю не тільки свою, українську, але й інші мови. 

37. Я - багатомовний, і саме через це знаю та поважаю інші нації і причетний до культури цих народів.  

38. Я не визнаю двомовності в нашій державі, бо це не двомовність, а прикрита одномовність але не для моєї мови. Державна мова в моїй унітарній українській державі повинна бути одна а для розвитку інших мов повинно бути створене законодавче поле. 

39. Я розумію, що багато моїх побратимів-українців проживають на своїх етнічних землях за межами моєї Батьківщини. 

40. Я не претендую на повернення цих земель в лоно України, бо це суперечить Конституції моєї держави. 

41. Я знаю, що у світі розсіяно багато моїх земляків. 

42. Я хочу допомогти розвиватися їм, як українцям, духовно та матеріально. 

43. Я не хочу, що б їх там зневажали та кривдили і щоб вони були там ізгоями. 

44. Я запрошую повернутися до лона своєї Батьківщини всіх українців, що опинилися за її межами. 

45. Я не заперечую, щоб українці у інших землях дбали про добробут тих держав, де вони проживають постійно, бо від добробуту тих держав залежить також їх достаток. 

46. Я хотів би лише одного, щоб ті українці не забували, "чиїх батьків вони діти". 

47. Я не хочу їхати до чужих земель на заробітки і своєю працею збагачувати інші народи та держави. 

48. Я все повинен зробити, щоб у моїй державі українцям жилося так же гарно як у інших державах живеться корінним націям. 

49. Я ціную Свободу і незалежність своєї Батьківщини, яка дісталась мені без краплини крові та навіть поту. 

50. Я схиляю голову, вшановуючи пам`ять мільйонів героїв попередніх поколінь, що боролися за незалежність моєї Батьківщини.  

51. Я захоплююсь сміливістю та відчайдушністю, з якою герої йшли на боротьбу за долю своєї Батьківщини.  

52. Я розумію, що ціною свого життя вони пробуджували і підтримували національну свідомість українців. 

53. Я хочу й маю право знати свою правдиву історію, якою б вона не була, без замовчувань, приховувань, перекручень та фальсифікації.  

54. Я підтримую кожну теорію походження свого етносу, якою б фантастичною вона не здавалась, і відмовлюсь від неї лише тоді, коли наукою буде доказано, що вона не має право на існування. 

55. Я хочу, що б у широкому розумінні історії мого етносу та держави не залишалося білих плям, адже ними ніхто й ніколи серйозно не займався. 

56. Я віруюча і богобоязна людина. 

57. Я виконую 10 заповідей Закону Божого. 

58. Я боюсь зігрішити у своєму земному житті. 

59. Я християнин за своїм релігійним віруванням. 

60. Я, як християни, належу до української церкви східного обряду. 

61. Я мав з початку свого існування свою національну церкву та написані давньоукраїнською книжною мовою Біблію та богослужбові книги.  

62. Я за створення в Помісної української християнської церкви, для діяльності якої створені передумови, адже Київський патріархат має богослужбові книги українською мовою. 

63. Я поважаю інші релігії та конфесії, що діють в Україні. 

64. Я маю свої українські національні традиції, які передавалися від покоління до покоління. 

65. Я маю звичаї мого народу, якими я відрізняюсь від інших народів. 

66. Я маю свої обряди, завдяки яким звичаї та традиції набувають національних ознак. 

67. Я сповідую моральні цінності мого народу, які формувалися віками та знайшли перше узагальнення у "Повчанні дітям" Володимира Мономаха. 

68. Я хочу жити в законослухняній державі, признаю звичаєве право, як основу законодавства моєї держави, що сягає сивої давнини й було зведено у першу збірку писаних законів, яка отримала назву " Найдавніша правда" або "Правда Ярослава". 

71. Я хочу жити в українській національній державі.  

72. Я прагну до створення справді вільної, справді незалежної, справді соборної, справді суверенної, справді національної держави і визнаю це як національну ідею мого народу. 

73. Я не тільки творю національну ідею але й буду боротися за її здійснення.  

74. Я бачу мою державу справді незалежною у творені та захисті своїх національних інтересів. 

75. Я бачу свою Україну справді соборну, яка вже існує у зібраних до купи українських землях. 

76. Я буду боротися за те, щоб ніхто й ніколи більше не роз`єднав мою Батьківщину. 

77. Я не поділяю Україну ні за якими ознаками: різні береги, сторони світу, регіони, бо вона - єдина. 

78. Я за українську Україну, для мене Україна - понад усе. 

79. Я маю право називати себе українським націоналістом бо я люблю свою Батьківщину Україну, свій народ та інші народи і нації, що проживають на моїй землі. 

80. Я підтримую гасло "Україна для українців", а для кого ж ще?  

81. Я вважаю українцями й інші нації і народності, хто тут проживає й дбає про добробут нашої унікальної держави. 

82. Я впевнений, що тільки я, в першу чергу, повинен дбати про свою Україну. 

83. Я повинен для досягнення своєї мети - побудови дійсно вільної, незалежної, соборної, суверенної держави маю 

відновити нашу колишню славу. 

84. Я повинен не допускати ледарювання. 

85. Я повинен відмовитись від суцільного свята, що руйнує й деградує мою націю. 

86. Я повинен відновити навички працьовитої людини. 

87. Я хочу невпинно працювати для блага мого народу. 

88. Я хочу святкувати тільки великі релігійні, традиційні, календарні та державні свята і значні події у моїй державі. 

89. Я, задля досягнення національної ідеї, повинен відмовитись від шкідливих звичок: пияцтва, куріння, наркотиків, моральної розпусти та ін., що руйнують не тільки мою душу але й тіло. 

90. Я повинен відновити свою любов до своєї землі загалом а також до конкретної ділянки, щоб вона додавала до столу мені та моїй рідні екологічно чисті продукти. Це є запорука фізичного здоров`я нації. 

91. Я повинен відновити славу бережливого, хазяйновитого господаря. 

92. Я зобов`язаний відродити присутню моїм предкам гостинність. 

93. Я зобов`язаний відродити історичну пам`ять про свій родовід. 

94. Я повинен дбати про продовження свого роду. 

95. Я потерпаю від того, що в моїй українській державі частина влади є корумпована а значить не є українською. 

96. Я повинен зробити все, щоб у майбутньому влада у моїй державі завжди була українською.  

97. Я переконаний, що не всі громадяни  України , ще дбають про свою державу. 

98. Я знаю що дехто з українців належить до українців, про яких сказав Великий Кобзар, що вони "гірше ляха Україну розпинають". 

99. Я готовий повторити, якщо треба долю мільйонів українців, які боролися за Україну. 

100. Я пишаюся тим, що Я українець, що Я живу у цій. Богом нам даній прекрасній землі.

Червоногород - одне з найдавніших поселень Тернопільщини, назва якого походить від червоного кольору камінної гори, яким оточене поселення. На вершині пагорба ,наче з казки постає замок 17ст., перебудований у 1806 родиною шляхтичів Понінських на перфектний палац з двома баштами в еклектичному стилі, на місці напівзруйнованого замку, який витримав багато облог особливо після турецької навали. Нині збереглися тільки дві вежі, які були збудовані архітектором Макловським. Про стиль сказати тут важко. Кажуть земля перерита підземними ходами, один вів до костелу, другий до Джуринського водопаду, який заввишки 16м. Під час облоги татари спрямували річку в інше русло. Вода, що омивала замок, спала і обороноздатність твердині послабшала ,але зараз ми маємо мальовничий водоспад.Є гіпотези, що перше поселення тут закладене IX ст., 1241 його знищили монголо-татари, однак у давньоруських літописах згадок про це нема. Перші відомості про Черлений Городок (лат. Castrum Rubrum) — у хроніці Биховця під 1351. Тоді литовсько-руські князі брати Коріятовичі збудували тут перший, дерев'яний замок; 1538 його знищили татари і волохи.Цікаво, що ще на початку століття замок-палац був житловим.В 1363 році литовський великий князь Ольгерд вирушив походом проти татар і побив їх коло річки Синюхи в степу (на межі теперішнього Поділля й Херсонщини). Тоді подоляни рішили самі піддатися під руку Ольгерда. А той віддав Поділля під управу своїм племінникам, чотирьом князям Коріятовичам. Князі Коріятовичі звернули увагу перш за все на те, щоб укріпити Поділля й захистити його від татар, які подались далі в степи на південь і звідти почали робити наїзди й пустошити край. Вони побудували замки в Бакоті в Смотричу, а потім збудували замок і заселили місто Кам’янець. Після видання спеціальної грамоти в 1378р, яка заоохучавала заселення людей в маленькі містечка, було побудовано замки в Червонограді, Скалі, Брацлаві, Сокольці, Меджибожу, Божську й Вінниці. Коли по смерти Ольгерда запанували в Литві його син Ягайло і небіж Вітовт, і під зверхність Вітовта віддано було між иншим Поділля, Хведір Коріятович не схотів йому коритися. Тоді Вітовт пішов року 1393 на його походом. Вигнавши Коріятовича і захопивши Поділля.Коли помер Вітовт, то настала тяжка боротьба за панування над литовським князівством. Так з самого початку боротьби був захоплений Червногородский замок. Свитригайло умовився (26 серпня 1431 р.) з поляками на тому, що захоплена ними західня частина Поділля (Кам’янець, Смотрич, Бакота, Скала, Червоногород) залишалася при Польщі, а східне Поділля-Литві.

Червоногородський водоспад

 

а початку XVII ст. власник Червоногорода Львівський каштелян М. Данилович в звів мурований чотирикутний замок з вежами на кутах, оточений оборонним муром із в'їзною брамою. До речі батько Богдана Хмельницького служив сотником у Даниловича .За участь у повстанні  Северина Наливайка(1594—1596),Михайла Хмельницького було вислано в Суботів. Так що Богдан Хмельцький народився в с.Товстому ,тепер Заліщицького району Тернопільської області .1648 під час Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького замком оволоділи повстанські загони. 1672 його здобуло військо турецького султана Магомета IV.Зазнавши неодноразових руйнувань, замок занепав. Від 1778 — власність Кароля Понінського, який 1820 звелів розібрати 2 вежі й частину будівлі, дві інші вежі та частину стін використав для спорудження палацу на замковому фундаменті. Його син, Калікст, вважаючи вежі надто низькими, розібрав їх і збудував на цих самих місцях вищі та об'ємніші, у псевдоренесансному стилі.До Першої світової війни палац мав вишукану терасу в італійському стилі та колонаду з 6 кам'яних колон, був оточений великим ландшафтним парком із фонтаном.Червоногородський замок вважається одним з найзагадковіших і найромантичніших замків Тернопільщини. Туристи часто асоціюють його із казковими "Двома вежами" з саги Толкієна "Володар перстня".

Червоногородський замок

Млин на Червоногородському водоспаді.

Як ворог ухопив тебе за горло,

То не просись у нього, не молись; Збери в кулак всю силу й волю – удар! І так, щоб більш не підступивсь! Забудь свою мрійливу, щиру вдачу – В твоєму домі йде страшна війна! Не смієш бути п’яним чи ледачим! Вкраїна гине – це твоя вина! Щодня ти мусиш вчитись і боротись За кожен день, за думку, за слова – Щоби вкраїнським був твій дух і подих: У цій війні дрібниці не бува! Ти – на своїй землі! Тобі належать Тут всі права й обов’язок святий – Відстояти священну незалежність

І пам’ять предків – й рід продовжить свій!

Юрій Горліс Горський

                          Світ в  21 століттті змінився .  Людство дозріло до того ,що  не хоче коритися бездарній і корумпованій владі . В час інформаційних технологій , виникнення революції це не є питання часу.Якщо революції виникають в благополучному ,на перший погляд, Єгипті і Тунісі ,в Україні революція є неминучою.Новітньою владою ,задіті всі болючі рани нашого суспільства.Це і пенсійний кодекс,трудовий кодекс,закон про мови, релігійні питання ,карколомне зростання цін ,масове безробіття  і т.д. Це попри те ,що владі довіряє менше ніж 30% населення України.Президент пересувається гелікоптером та під масштабною охороною автомобілем.Влада боїться і недовіряє власному народу.Народ відчуває ,що його обманюють ,навіть ті, хто привели до влади Януковича .Голосували всі !!!  Привілеї олігархам !!!   

Русскіє

— Ну что, экстремисты, фашисты и примкнувшие к ним идиоты, поехали в тюрьму!

Смертельно уставший водитель омоновского пазика сплевывает в окно: младшему из задержанных 14 лет, старшему 43. Возраст, а также национальный состав «русских националистов» выяснится позже, когда в райотделе будут переписывать данные задержанных. Из 39 ксенофобов русские фамилии носят только 26 человек. Остальные — татары, корейцы, пара чувашей, еврей и один реальный мулат. Он тоже пришел бить кавказцев. Услышав про тюрьму, малолетки с задних сидений начинают нервничать. — Мне же завтра в школу! — В школу пойдешь лет через пять. И то, если судья добрый попадется, — улыбается здоровенный омоновец. Сопровождающие только что сняли шлемы, и оказалось, что под устрашающим антуражем скрываются вполне человеческие лица. — Да ладно, не ссы. Отпустят вас в отделе, только данные перепишут. Если каждого судить, никаких судей не хватит. Семерым бойцам предстоит конвоировать до ближайшего отделения милиции задержанных во время драки на площади у ТЦ «Европейский». О том, что происходило в последний месяц 2010 года на площадях Москвы, Питера, Ростова-на-Дону, рассказали и показали все СМИ. Но самое интересное и самое страшное увидел наш корреспондент, оказавшийся вместе с задержанными в милицейском пазике. Как только с шипением закрываются двери автобуса, становится предельно ясно, что никакой «линии фронта» между условными националистами и условными защитниками государственного строя, в сущности, нет. По разные стороны условной баррикады полное идеологическое единение. А значит, во время очередной серьезной бузы граница между этими двумя силами может исчезнуть в любой момент. И этот, самый серьезный, урок минувшего декабря, похоже, еще в полной мере не осознан. — Вот зачем вы нас загребаете? Вам самим этот беспредел кавказский не надоел? — Бородатый парень лет тридцати дергает ближайшего омоновца за рукав. — Ты из идейных, что ли? — перебивает омоновец. — Из идейных. — Так вот, идейный, и вы все остальные тоже: слушаем сюда. Вы какого хрена приперлись к зверькам с одними кулаками? Вы с кем честно драться собрались, бараны? Вот ты, например, — омоновец за шиворот поднимает с кресла ближайшего к нему подростка, — ты что будешь делать против травмата? Пули зубами ловить? Вы знаете, сколько мы оружия у них сегодня изъяли? Ножи, стволы, кастеты. Каждый из вас спасибо нам должен сказать, что живой сегодня остался. «Спасибо» раздается с задних рядов. — Пожалуйста. Вы думаете, нам нравится то, что происходит? Не нравится. Гоняешься за ними на Кавказе, потом приезжаешь, а они уже тут. Вот только е…ть их надо на поражение, а не так, как вы. Зачем про «стрелу» орать на весь мир? Тихо сговариваетесь, выходите и кладете их мелкими партиями. Потом бегом домой и ложитесь спать. Надо перенимать тактику врага. Все, приехали. Автобус останавливается возле отделения милиции. Старший скрывается за массивной железной дверью. Возвращается минут через пять. — Едем дальше. Здесь одно зверье. Мест нет. Все ближайшие райотделы забиты задержанными выходцами с Кавказа. До отделения милиции, в котором «свободные места» есть хотя бы в актовом зале, добираемся спустя три часа после задержания. Весь личный состав на дежурстве уже сутки. Несовершеннолетних забирают в ПДН. Остальным предстоит дактилоскопирование и занесение личных данных в базу московских экстремистов. — Фамилия? — N. Глаза начальника районного уголовного розыска медленно превращаются в блюдца. — Полковник N из департамента собственной безопасности тебе кто? — Отец. Майор медленно и аккуратно рвет протокол, обводит взглядом зал и так же медленно и аккуратно говорит: — Среди задержанных еще дети сотрудников есть? Семь человек поднимают руки. — Б…дь, — как-то обреченно выдыхает майор. — Этих в отдельную очередь. Без протоколов. Ну ты-то что на «Киевской» забыл? Тебе-то чего в этой жизни не хватает? А? Сын полковника внимательно смотрит в глаза майора и негромко, но с вызовом говорит: — Да потому что достали вы уже! Живете с черных денег. За бабки позволяете им творить беспредел. И вы лично, и батя мой. Майор неожиданно взрывается. — Я их сюда пустил?! Да будь моя воля, я бы их за 24 часа вы...л назад в горы. Но как только их тронешь, они жалобы пишут в прокуратуру и отцу твоему. Вот с него и спрашивай. — Я и спрашиваю. — Иди на х… отсюда! Сержант, проводи его. Пусть валит, а то потом проблем не оберешься. — Сын готов воевать с отцом. Все признаки гражданской войны налицо, — сам себе шепчет мой сосед справа. Этот пожилой мужчина — единственный, кто был задержан на месте драки случайно: просто шел с электрички в метро. — Теперь ты понимаешь, почему ОМОНу никто так и не дал команды разгонять все эти митинги по-взрослому, несмотря на все слова президента? Ни один чиновник никогда не даст такую команду, зная, что в толпе может оказаться его сын. — Товарищ майор, а на какой улице отделение находится? — Один из задержанных хочет сбросить эсэмэску друзьям, чтобы приехали и забрали: уже два часа ночи. — Маяковского. — Маяковская? — Маяковского. Поэт такой был. Владимир Маяковский. — Через «о» или через «а»? — Через «ы»!!! — опять взрывается майор. — Вам после школы надо, как в революцию, курсы по ликвидации безграмотности проводить. — Какой революции? Майор обреченно машет рукой и выходит из зала. По громкой связи кричат о том, чтобы следственная группа срочно готовилась на выход. В двух кварталах от РОВД очередная массовая драка, есть раненые. Милиционеры бегут к выходу мимо стенда «Сотрудники ОВД на Северном Кавказе» с подзаголовком: «Мира не будет!» Рядом со стендом объявление о наборе сотрудников московской милиции, желающих служить в МВД Ингушетии и Чечни. Москвичам предлагают жилье и сказочную по московским меркам зарплату. — Идут служить? — спрашиваю у одного из сержантов. — Мы что, похожи на идиотов? Пусть они сами там служат, а то все к нам в московскую милицию хотят. Сейчас им эту лавочку прикрыли вроде бы. — Это как? — Уже месяц, как нам дана негласная установка на работу выходцев с Кавказа не брать. Ни на какие должности. Через час мне то же самое скажет начальник отделения. Спустя еще два часа всех задержанных отпустят, выписав штраф в 50 рублей за «переход проезжей части в неположенном месте».  

Кавказці як новітні - русскіє

После четырех часов дня в широких коридорах Академии труда и социальных отношений малолюдно. Несколько студентов, в которых угадывается кавказское происхождение, стоят у окна. «Девушка, а девушка!» — зовут они проходящую мимо сокурсницу. Она не откликается, проходит мимо. В академии много студентов с Кавказа. Ее ректор Евгений Кожокин говорит, что это связано в том числе с тем, что образование дает возможность сделать карьеру, а молодежь с Кавказа на это ориентирована. — Вы, как ректор академии, в которой учится много кавказцев, предпринимали какие-то действия после событий на Манежной площади? — спрашиваю я. Кожокин долго молчит, видимо, взвешивает слова. — Я встретился с группой студентов, которые пользуются авторитетом среди своих товарищей, и поговорил с ними. — Пауза. — Они мне ответили, что рассматривают академию как свой дом и сделают все возможное, чтобы в ней не было никаких эксцессов. Они сказали, что никакой необходимости ехать к «Европейскому» они не видят. И скажут другим, чтоб не ездили. — Может, это они только ректору так сказали? — Я склонен им верить. — У ваших студентов с Кавказа есть какие-то качества, отличающие их от русских студентов? — Есть некоторые особенности. У нас, … трудно подобрать другое слово — русских, белорусов, еще более у украинцев… идет длительный кризис института семьи. У мальчиков недостаточно мужская психология. А на Кавказе мужское воспитание сохранилось в гораздо большей степени. И мы должны перенимать друг у друга лучшее, ведь все заинтересованы в том, чтобы наша российская нация была сильной. Я ухожу разговаривать со студентами — мальчиками, вышедшими из сохранившегося «института семьи», в котором им изо дня в день прививали настоящую мужскую психологию. У одного из них на кепке написано «Ингушетия». — Как вы думаете, почему кавказскую молодежь, то есть вас, не любят? — спрашиваю я, и они посмеиваются. — Кавказ — тоже Россия, — поправляют меня, и я вижу, что они до конца нашего разговора будут осторожничать и проявлять осмотрительность. — Ладно, ставлю вопрос по-другому: почему ненавидят именно кавказцев, а не, скажем, татар? — Потому что, сколько я себя помню, всегда так и было, — говорит один. — У каждого есть свои цели. Мы приехали сюда, чтобы учиться, а потом работать, — говорит другой. — Вот вы ведь в Манежке не участвовали? Потому что у вас есть цель. И я не участвовал, и мои друзья не участвовали. Потому что у нас тоже есть цель. — И вы ничего не чувствуете, когда кричат: «Е…ть Кавказ»? — спрашиваю я и ловлю неодобрительные взгляды. — Если я увижу, что идет толпа и это кричит, я, клянусь словом ингуша, никакой злобы не почувствую. Потому что ни один из этой толпы не выйдет и не скажет мне эти слова в лицо. — А если выйдет и скажет? — За мои восемнадцать лет мне не говорили, моим братьям не говорили, моему отцу не говорили. — Но вдруг скажут?! — Тогда ответят за свои слова, если вдруг. — Он нам словом скажет, а мы ему поступком ответим. — А я своему младшему брату говорю: как бы там ни было, на все закрывай глаза, потому что ты сюда приехал за своей целью. — Значит, если ваших братьев будут бить, вы не пойдете их защищать… — Пойдем… — А чью сторону вы примете? Вы вообще будете разбираться, кто прав, кто виноват? — Я вам случай приведу… После «Европейского» мы вот с ними, — показывает на друзей, — пошли в «Макдоналдс» на «Юго-Западной». Идем к остановке, а там толпа кавказцев — бегают за девушками, парнями, и женщины от них с криком убегают. Понимаете? И эти кавказцы кричат: «Наших бьют, мы тоже бить будем!» И вот мы лично переходим дорогу и идем туда. И мы им говорим: «Вы женщин оставьте. Идите куда-нибудь с мужиками деритесь». Мы подошли туда не потому, что там были кавказцы, а потому что женщины кричали. А мимо машины едут, люди гуляют, и никто не выходит, чтобы русских защитить. — А какое вообще у вас отношение к русским? — Было, что мы ненавидели. Было, что русских ненавидел весь Кавказ. Некоторые и сейчас ненавидят. И вы сами это прекрасно знаете. — Лично в вашем отношении что поменялось с тех пор, как вы оказались здесь? — Лично я понял: есть у тебя мускулы, нет — это ничего не меняет. Умение стрелять и драться раньше нужно было, а сейчас надо идти другим путем — учиться, чтобы… к тебе в дом не врывались в масках… — А я в москвичах открыл такие качества — им дела ни до кого нет. Они увидят, что человек упал, не повернутся: каждый занят своим делом. — Значит, вы ничего не знаете о москвичах, — говорю я. — Где вы с ними общаетесь? — В кафе, кинотеатрах, на улицах. Они не понимают, что друга лучше кавказца не бывает. А фанаты — это сброд. Их всего тысяча, а в Москве живут миллионы. Почему они ничего не скажут этой горстке? — Может быть, потому, что вы пристаете к девушкам на улицах? — Как? — Ну, там, кричите: «Эй, красавица!» — Ну да… А это что — приставать? — Разумеется. — А свобода слова? Тут русские девушки сами любят кавказцев. — Ладно, я видела, как вы приставали к девушке в холле и она прошла мимо. — А что в этом такого? Это же комплимент! — Что же вы у себя дома не делаете девушкам такие комплименты? — Там нельзя. Там все знакомые, все родственницы. — А раз москвичка не родственница, значит, ее можно оскорблять? — Привет! Красавица — это для вас что, оскорбление?! — Если для вашей родственницы это оскорбление, то надо думать, и для меня тоже… Вы находитесь в чужом городе, но не хотите соблюдать нормы, здесь установленные. — Почему это чужой город? Это наш город. Это наша страна. Где написано в Конституции, что девушек на улице нельзя называть красавицами? — Да, в Конституции этого нет. Но это норма, негласное правило. И если вы будете задавать такие вопросы и носить такую кепку, то никогда не впишетесь в общество. — Но мы же не нарушаем закон! — Наступить на ногу — тоже не нарушение закона, — говорю я. — Но это больно, неприятно и… дико раздражает. — Вы говорите по бытовухе! — Но отношение к кому-то и складывается из таких бытовых мелочей! — У нас тоже складывается из бытовых мелочей! — вдруг взрываются мои собеседники. — Когда у нас на Кавказе режут беременных женщин — у нас тоже отношение к русским складывается вот из таких мелочей!!! — Двадцать минут назад вы мне рассказывали, как любите русских… — Нет, вы скажите, какое у нас после этого должно складываться отношение? —Ладно, скажите лучше, почему вы не учитесь в Ингушетии. — Там нет образования. — И кем вы хотите стать? — Мы уже стали. Он — юрист. Он — в банке работает. Он — окончил Московское суворовское училище, участковый уполномоченный. Я выхожу из кабинета вместе с этими мальчиками, выросшими в «институте семьи» и с детства знающими, что такое война. Они действительно не любят русских. И, возможно, им просто не хватает точек пересечения. В сущности, когда два народа готовы уничтожать друг друга — это ведь тоже своеобразная жажда общения…

Росія країна панів та рабів котиться в пропасть.

Жахливими темпами продовжується деградація освіти й інтелектуального потенціалу кваліфікованої робочої сили. У Російській Федерації за її офіційними даними:

• 4 млн. бомжів,  • 3 млн. жебраків, • 3 млн. повій,  • 6 млн. російських громадян страждають на душевні розладами,  • 5 млн. — наркомани,  • більше 6 млн. хворіють на Снід.  • Щодня робиться 10 тисяч абортів, притому, що 7 мільйонів пар — бездітні.  • Здійснюється більше 80 тисяч вбивств на рік.  • У дорожньо-транспортних пригодах гине близько 30 тисяч.  • Близько 100 тисяч росіян гине щорічно від наркотичного передозування. Кількість в`язнів в країні понад 1 мільйон — більше, ніж в СССР в період сталінських репресій.  Споживання спиртного в РФ — за різними даними від 14 до 18 літрів умовного спирту на людину в рік, що більш, ніж удвічі перевищує поріг фізичної деградації нації.  У Росії мешкає 31 млн. дітей до 18 років.  • Здорові не більше 30 відсотків,  • 3,5 млн. — інваліди,  • 1 млн. — наркомани.  • Дітей-сиріт 750 тисяч (більше, ніж після закінчення Другої Світової війни, коли дітей-сиріт було 678 тисяч).  • Два млн. дітей неписьменні.  • Близько 5 мільйонів безпритульних. • У Росії 1.5 мільйона чиновників — втричі більше, ніж в СССР.  • Чисельність чиновників за останнє десятиліття, за даними Росстату, подвоїлася.  • Тільки за останні 4 роки, за словами Кудріна, їхня чисельність зросла на 130 тисяч. • На хабарі і підкуп посадовців щорічно витрачається близько 33,5 мільярдів доларів.  • За видобутком вугілля Росія «досягла» рівня 1957 року,  • за виробництвом вантажних автомобілів — 1937-го,  • комбайнів — 1933-го,  • тракторів — 1931-го,  • вагонів і тканин — 1910-го,  • взуття — 1900-го.  Практично повністю зруйновані  • авіаційна,  • радіоелектронна,  • автомобільна промисловість.  Зате нафтогазовий експорт виріс з 76 мільярдів доларів у 1999 році до 350 мільярдів у 2008 році. У Росії були зруйновані і без того не найвидатніші умови для ведення бізнесу. Бізнес став додатком до адміністративних посад, а корупція — основою всіх господарських відносин.  • Всесвітній банк у 2006 році поставив за цим показником Росію на 96-е місце з 175 можливих. • За десятибальною шкалою Росії виставили 3,8 за ефективність керування, а за законність — 1,9.  • Це показники убогих африканських і латиноамериканських диктатур, що вже відійшли в минуле .   Продовжується потворна урбанізація. За 20 років в РФ зникли 23 тисячі населених пунктів. На тлі загального скорочення населення до 900 тисяч осіб на рік (це сильно занижені офіційні дані, за неофіційними щороку вимирає більше 2 млн. росіян), населення Москви, Санкт-Петербурга і деяких міст-мільйонників стрімко зростає, що призводить до жахливого забруднення прилеглих територій, руйнування екосистем і транспортного колапсу мегаполісів. Інфраструктура не витримує перевантажень і рветься. Ще не було в новітній історії, щоб десятки тисяч жителів Підмосков`я зустрічали Новий рік без електрики, а аварію не могли усунути більше тижня. Влада панічно боїться, що без електрики в розпал зимових морозів опиниться Москва, про що свідчить введення режиму надзвичайного стану. Для системи це буде кінець, а для людей — катастрофа з сотнями тисяч жертв. Загальна причина валу техногенних катастроф, які мали місце в минулому році і вже продовжуються в новому — це втрата керованості економікою взагалі і промисловими об`єктами зокрема. Система керування повинна бути регулятором, це ланка прямого і зворотного зв`язку, контролю. Дефект регулятора полягає в тому, що сьогодні на багатьох об`єктах керівниками є просто некомпетентні люди. Це наочно видно на прикладі електроенергетики, де замість фахівців в області енергетики на керівні посади призначалися економісти, що ніколи не працювали в цій області. Незалежні російські експерти попереджають, що крах системи може відбутися у будь-який момент. Висока вірогідність, що це відбудеться протягом найближчого року, не виключено — що ще до закінчення зими. Практично маловірогідно, що система протягне більше 5 років. На Росію чекає анархія, розруха, вуличне кримінальне беззаконня.